|
|
Митр. Василь Липківський.
|
Промова під час похоронуБраття! Ми зібралися віддати останню пошану помершому, що ще так недавно жив з нами одним життям, клопотався одними турботами, радувався одними радощами, а тепер от відійшов вже в далеку невідому дорогу, — відійшов туди, звідки ніхто не вертається. Відійшов від нас на той світ покійний і вже не вернеться. Який це сум, який жах! В тяжкому горю стоять коло нього його близькі, родина, і не мають утіхи, бо він вже до них не вернеться. І ми всі, браття, і ми сумуємо і плачемо, бачучи смерть, бо й ми колись підемо туди і не вернемось... Але, коли збірається людина в далеку дорогу-подорож, дбає найбільш про те, щоб мати з собою запас всього, що потрібне для життя. Отже, і покійник — чи запасся він всім необхідним для свого життя на тім світі? Коли він полегшував життя своїх близьких, — подавав їм утіху, подавав їм приклади побожности, чистоти, чесноти — це його велике придбання, яке полегшить йому життя на тім світі. Коли він працював на користь церкви рідної, народу рідного, може навіть залишаючи для цього свої родинні турботи, — цим ще більше він здобув для життя в царстві Божому, бо сказав Христос: «Хто залишить батька, або матір, або родину, або господарство, ради Мене, в сто-раз більше одержить, і царство Небесне осягне» (Мат. 19, 29). Отже, коли взяв він у свою сумну подорож багато цього пожитку, будемо втішатися за нього; він не загине, позбувшись цього короткого життя, він знайде собі там вічне життя. Але хто вільний від гріха? Може за гріхами, за скрутою та турботами життя, він не подбав, як слід, про забезпечення себе на той світ, — то, браття, ми йому дошлемо, чого він не взяв з собою — пошлемо за нього щиру молитву до Господа, щоб простив йому гріхи та своїм милосердям покрив його недостатки, і ця молитва нехай буде найкращою утіхою, і для нього, і для нас, в цей сумний час розлуки з ним. Помолимося ж за вічне життя помершого раба Божого (ім’я) і щоб Господь Бог сотворив йому Вічну пам’ять! |