Митр. Василь Липківський.
Проповіді

Мир земний — мир небесний
(Неділя по Різдві)

Любі брати і сестри! Коли Христос народився, то янголи співали пісню: «Слава Богові на небі і на землі спокій, над людьми благовоління», а коли Христос почав проповідувати, то Він так говорив: «Не думайте, що Я прийшов принести мир на землю. Я прийшов не мир принести, а меч. Я прийшов сина розлучити з батьком його і дочку з матір’ю її, і невістку з свекрухою її, і ворогами чоловікові будуть його домашні».

Чого це так? Чого це янголи небесні з приводу народження Христа співають пісню про спокій та Божу ласку, а Христос на землі говорить про меч та ворожнечу поміж людьми? Тому, що Божого миру, Божої ласки, на землі можна досягнути не інакше, як великою боротьбою зі спокоєм земним, — муками та стражданнями. В цій боротьбі, вже як тільки народився Христос, небо, зі святими янголами, зустріло Його піснею спокою, любови, а земля, зі своїм царем та його військом, облила Його кров’ю страждань та ворожнечі. Бо мир, який хотять утворити люди на землі, зовсім не той, який хоче тут утворити Бог.

Тоді, коли народився Христос, на землі теж був мир, спокій по всьому світі, тому, що всю вселенну, як каже св. Євангелія (Лук. 2, 1), скорила під себе всесвітня римська держава, яка підбила під своє панування всі народи світу своєю могутністю, леґіонами свого війська, примусила весь світ мовчати, не рухатися, жити спокійно. Але, що це був за мир, що це був за спокій? Це був спокій рабства, спокій неволі. На чолі римської імперії сидів кесар зі своїми леґіонами війська та вельможами-урядовцями, які користувались всіма благами земними, а під ними мучились мільйони простого народу, що весь вік повинен був працювати на добробут цих «вищих клясів». А ще більше мільйонів було зовсім безправних рабів, якими торгували, як скотиною, які в кайданах, в неволі, мусіли виконувати волю і свавільство своїх панів.

І такий устрій життя тримався залізними законами людської жорстокости, яка за деякий намір, хоч трохи визволитись від залізної клітки законів, не зупинялась перед загибелю сотень, а то й тисячів цих нижчих клясів людства. Була тоді, і наука, і мистецтво, але вони існували тільки для вищих клясів, для пануючих верств, а народ простий, а кляса рабів, потопала в темряві, в суєвірстві, в повній несвідомости, бо іменно на цій народній темряві ґрунтувалась величність і могутність вищих кляс.

От, такий був той земний мир, земний спокій, що його застав Христос, коли народився на землі. Але, хіба про такий мир співали янголи, про таку ласку Божу? Іменно, цьому земному мирові Христос об’явив найбільш вперту, непримириму війну вже тим, що Сам народився в обставинах рабства і неволі, а ще більше тим, що став утворювати на землі інший, — небесний мир, мир волі, рівносте, любови і братерства всіх людей, всіх народів. Але, щоб цей небесний мир на землі встановити, Христу Спасителю треба було визволити всі народи від того земного миру, від спокою рабства, неволі, пригнічення. Треба було закликати нижчі кляси до піднесення, до визволення, а вищі кляси до приниження, до братерства з нижчими. Та хіба могли вищі кляси суспільства погодитись на таке приниження своєї земної могутности і величности? Та й нижчі кляси остільки вже привикли до свого рабства, до своєї неволі, що й їм трудно було визволитись з цього свого стану.

От, при яких земних умовах пронеслось небесне слово Христової науки. Чи могло ж воно мирно, спокійно прийматися людьми? Ні, Христос правдиво сказав: «Не мир прийшов Я принести на землю, а меч». Цим мечем було Його Божественне слово, що гостріше від меча розбивало земний мир, а на його руїнах утворювало небесне царство, Христову церкву.

Але ви запитаєте: Чому ж у самій церкві нема мира? От уже майже дві тисячі літ слово Христове закликає до небесного мира, а його все немає, тому що і в Церкву Христову багато проходить земного, що розкладає Церкву. І довго ще треба працювати людям, щоб янгольська пісня про мир злилась з земними піснями про спокій в єдиний згідний акорд. А може цього сполучення, цієї гармонії й не буде на цьому світі, бо й Христос сказав: «Царство Моє не від світу цього». От через що, Христос і від учеників вимагає любові до себе більше, ніж до найближчих на землі. «Хто любить, каже, батька або матір більш ніж Мене, той недостоєн Мене, і хто любить сина або дочку більш ніж Мене, той недостоєн Мене». От через що Христос далі каже: «Хто придбає душу свою для цього світу, той погубить її, а хто погубить душу свою задля Мене, той придбає її». Цими словами Христос каже, що хто хоче, щоб мир небесний сполучився з миром земним, той повинен земні пристрасти скорити цілком перед заповітами неба...

Любі брати і сестри! Божого миру ще й досі нема на землі, нема його працювати, і тільки великою працею, скорботами та стражданнями, тільки від нас людей. Ми повинні про цей мир дбати, для досягнення його працювати, і тільки великою працею, скорботами та старжданнями, цей мир може бути досягнений, як це Христос показав прикладом свого життя і смерти, і своїм Божественним словом.

Він сказав: «Царство небесне з великими труднощами здобувається, і хто зусилля вживає, той тільки його здобуває» (Мат. 11, 12). От через що, не тільки спокій земної неволі є ворожий спокоєві волі Христової, а ще більш противна Христу є байдужність, недбальство, про досягнення правди Божої на землі. «Знаю діла твої, каже Господь до чоловіка, що ти ні холодний, ні гарячий. О, коли б ти був холодний або гарячий, а коли ти тільки теплий, а не холодний або горячий, то Я викину тебе з уст Моїх» (Откр. 3, 15-16).

Отже ми, любе братерство, працюємо на утворення миру Божого серед нашого українського народу, коли будуємо свою рідну Українську Церкву. Земного спокою, спокою від людей, наш народ вже добре зазнав; задля цього спокою приглушували наш народ, і татарська руїна, і польське панство, і московське кріпацтво. Нехай же наша вільна, свята Церква утворить і забезпечить для нашого побожного народу другий спокій, — спокій небесний, що його приніс на землю Христос.

А ми візьмемо Христового меча, — Його Божественні заповіти, — і ним будемо усувати з душ наших різні пристрасті, з-поміж нашого народу наслідки довгого рабства та неволі, і пильнувати, щоб в нашу святу Церкву не прокрадалися ті хиби, проти яких Христос підняв свого меча в докорах на священиків. Не будемо тільки теплими, а будемо гарячими до нашої церковної справи, і мир Божий, мир любови і братерства, увійде в наші серця і в наше життя. — Амінь!