Не раб, а Син(Різдво Христове — Гал. 4, 4–7)
Вітаю вас, браття, з великим радісним святом народження на землі Христа Бога нашого. Як багато радісних, світлих, високих думок і почуттів викликає в нас це наше свято. В ньому почувається близькість, так би мовити, родинність до нас Бога, Отця нашого небесного, любов, відданість нам Сина Божого, особливе віяння в нас благодати Духа Святого, почувається найбільш радісна, родинна атмосфера в найвищому її розумінні, коли «народився чоловік на світ» (Іоан 16, 21).
Але для Христа Бога, що народився на світ, це народження було великим приниженням і тяжким хрестом. Він, бувши рівний з Богом, каже ап. Павло, принизив себе, прийнявши образ раба-чоловіка і був покірний Богові до смерти, смерти ж хрестної (Фил. 2, 7-8). І якби ознакою цього крайнього приниження, було народження Христа в вертепі для скотини, як останнього раба, а Його першою постілю були ясла.
От ці тяжкі обставини народження Христового мусять викликати в нас інші думки й почуття якогось жалю, що Христос Син Божий на землі прийняв таке приниження, став на такий тяжкий шлях життя, і світла небесна атмосфера родинного наближення до нас Бога обгортається густим туманом. Чому це так? От це питання гарно з’ясовує нам св. ап. Павло в посланні до Галатів, що читанням з нього св. Церква втішає нас в це свято. Ап. Павло малює перед нами величезний образ Бога Отця і Сотворителя всесвіту, єдиного власника і господаря усіх дібр небесних і земних. У Бога Отця є один Єдинородний Син, природний наслідник усіх дібр свого Отця. З великої любови до світу Бог створив у свій образ і інших дітей собі — людей, щоб їх багато обдарувати з своїх дібр. Але люди не могли дотримати високого стану дітей Божих і скоро попалися в рабство немічним та мізерним первотинам світу цього (4, 9), цебто всяким облудним і марним принадам світу.
Як ті малі нерозумні діти, що їм батько наділив великі добра й показав до них шлях, скоро принадились усякими квітами, метеликами, кузочками і погнавшись за ними — збились із шляху, заблудили, але цього не помічали, що щораз далі відбивались, робились рабами цих марних первотин — так сталось і з людьми. На цих облудних стежках світу людей зустріла і підбила в своє рабство темна богоборча діявольська сила, що навернула всіх людей на всякі противности Богові, і люди не огляділись, як усі опинились під гріхом, зачинилось над ними світле небо, оселя Отця Небесного, і вони вже не мали сили повернутись на показаний Богом шлях до обіцяного їм наслідства, повернути собі «славу дітей Божих».
Та милосердний Бог не залишив людей в такому безнадійному стані, Він і первотини світу, цебто всякі земні засоби вжив, щоб виховати людей, поки вони стануть дорослі, віддав людей під опіку цих первотин. Таким опікуном для євреїв був закон Мойсеїв, що їх стримував усяким тілесним обрядом, їжою, святами і т. і. Для поган цими опікунами були їхні «немічні та мізерні первотини, що не знаючи Бога вони служили тим, що не були по природі богами» (Гал. 4, 8). Права на наслідство Боже люди не втратили, але треба було викупити їх з рабства гріху й первотинам світу; треба було, щоб і самі люди стали нарешті дорослі і вже не потребували різних опікунів, бо навіть сини у батька, поки вони ще малі й знаходяться під опікою, так як і його раби, ні до чого не мають ще права і лише, як доростуть і знято буде з них опіку, стають дійсними синами й наслідниками батьківських дібр.
Та от уже прийшла повнота часу, діти вже стали дорослі, настав час викупити їх з рабства й звільнити від опікунства, повернути їм усі права синів Божих; ніч несвідомости минулась, наблизився день, час людям від сну встати (Рим. 13, 11 - 12). І от Бог посилає Сина свого Єдинородного, повновладного наслідника всіх своїх дібр. Він народжується від жінки, як звичайний чоловік серед народу єврейського і підпадає під опікунство закону Мойсеєвого. Але як Син Божий, як «Господар і суботи» (Мар. 2, 28), Він звільняє людей від опікунства цього закону та інших первотин, а як Бог, вільний від гріха, Він своєю дорогоцінною пречистою кров’ю (1 Петр. 1, 19) визволяє людей від рабства гріху і повертає їм всиновлення Богові. Отже каже апостол кожному з нас християн «ти вже більш не раб, а син; коли ж син, то і наслідник Божий через Христа». На ознаку цього синівства Бог дав уже найцінніший дар християнам, послав Духа святого в серця їх, Духа синівства Богові, що дає їм сміливість і право звертатись до Бога, як до свого Отця, називати Його: Ава — Отче!, як і Сам Христос народився від Духа Святого.
От величне розуміння значення для людей народження Христа Бога на світ! Воно зовсім змінило стан людини у відношенні до Бога. Зовнішній стан людини не змінився, але внутрішній став інший: коли до народження Христа люди були далекі від Бога, були рабами всяких первотин світу цього та їхніх князів — «духів злоби піднебесних» (Євр. 6, 12), то з народженням Христа, ті що вірують в Нього стали синами Божими, наслідниками вічного життя. Правда, ми християни називаємо себе рабами Божими, і ми мусимо себе так називати, бо ми куплені дорогоцінною кров’ю Сина Його, але ми викуплені з рабства гріху на волю слави дітей Божих (Рим. 8, 22), як і сам Христос сказав: «Кожен, хто робить гріх, є раб гріха... а коли Син визволить вас, справді вільні будете» (Ів. 8, 36).
Ми щиро звемо себе рабами Божими з вдячности за викуп нас із рабства і з обов’язку жити для Бога, працювати на славу Божу, але ми є вже сини Божі і маємо всі права через Христа на наслідство всіх Божих дібр. Але, коли ж ми їх одержимо? Вірою і надією ми вже їх маємо, ми вже впевнені, що вони є і що ми їх одержимо в час другого приходу Христового, а як запоруку цієї впевнености ми вже тепер одержуємо дари Духа Св., що дають нам право звати Бога своїм Отцем. Але хіба тільки для християн Бог є Отцем? Адже і євреї й погане називають Бога Отцем. Так, називають, але чи може визнати їх своїми дітьми Бог? Може лише тоді, коли й вони відійдуть від первотин світу і визнають Христа, як свого визвольника, приєднаються до тіла Христового, до Його Церкви.
Так свято Різдва Христового є християнське свято, але як воно має силу визволяти від гріха всіх людей, воно є свято всіх людей. Ап. Павло дає зрозуміти, що і все створіння Боже через рабство чоловіка гріху, опинилось в рабстві тлінню і воно дожидає «відкриття синів Божих, в надії, що й воно з народженням Христа визволиться з неволі на волю слави Дітей Божих» (Рим. 8, 19-22). Отже народження Христа на землі має й глибоке всесвітнє значення. Зовні світ не змінився, але в основах свого існування він зазнав великої зміни з народженням Христа і ввесь світ повернувся до тої християнської надії, на підставі якої ми «нових небес і нової землі, згідно обітниці Христової, дожидаємось, в котрих правда живе» (2 Петр. 3, 13).
Любі брати і сестри! Ви мабуть ремствуєте вже в душі на мене, що я в це велике радісне свято, коли вам скорше хочеться до дому на утіху в родині, затримую Вас такими абстрактними, може зараз марудними для вас речами. Але не ремствуйте! Треба дбати нам, головно в свята, не тільки про утіхи тілесні, а й про піднесення й просвіту душ, бо перш за все на користь душ, а не тільки для утіхи тіла свята встановлені. «Чи ж душа не більша, як їжа і тіло, як одежа» сказав Христос (Мат. 6, 25). Але я вже кінчаю. Зроблю тільки одну ще заувагу з приводу нашого свята.
Різдво Христове це є свято волі, визволення. Як первотини світу цього, цебто всякі земні обставини життя створені людьми, є засобами поневолення, так народжений на землі Христос, Син Божий є найвищим прапором і наймогутнішою силою визволення. Але цей величний прапор волі народився в вертепі, засяяв з ясел для скотини, бо в людських оселях не знайшлось місця для Нього. Чи не так же воля навіть і досі мусить здебільшого тулитися по вертепах, проваллях земних, бо люди не пускають її в свої доми і палати!?
Так і до останніх часів нема більшої, завзятішої боротьби, як боротьба волі проти поневолення. Це тому, що всі «первотини світу», цебто обставини життя, що створюються людьми, ґрунтуються на підвалинах еґоїзму, самолюбства, а самолюбство неминуче веде до рабства, поневолення, — до рабства перш за все внутрішнього в самому собі, і самолюб обов’язково стає рабом своїх пристрастів і прагне для задоволення свого самолюбства, всіх і все підбити під себе. Страшно навіть подумати скільки то видів усякого рабства створив людський еґоїзм за довгі віки свого панування на світі!
Та от народився Христос, що основою людських стосунків оголосив відречення від себе, від самолюбства для служіння Богові і людям, і не тільки оголосив, а й найвищий приклад до цього сам подав, зрікся слави свого Божества, щоб в образі раба почати боротьбу з самолюбством і його наслідками, і себе віддав за визволення світу.
Отже, браття, нехай це свято Христового Різдва і для нас стане прапором боротьби з самолюбством, за визволення від нього, за усунення цієї первотини світу цього з нашої душі, щоб ми зрозуміли, що ми вже не раби первотин світу, а сини Божі, а коли сини, то й наслідники Божі через Христа — Визвольника нашого, що Йому слава на віки. От в таких почуттях буде приємна Богові і наша радість в ці радісні свята, з якими ще раз щиро вас вітаю. — Амінь!
|