Митр. Василь Липківський.
Проповіді

Що нового внесла Христова віра в життя народів? Значення колядок
(Різдвяна проповідь)

Любе братерство! Народження Христа Спасителя це є велике свято, всесвітнє свято, бо з Різдва Христового починається земне життя Христа, як Богочоловіка, а разом з цим починається і нове життя людей і всіх народів світу. Коли б не народився Христос, коли б не було Христової віри і науки, зовсім інакше пішло б життя світу, життя всіх народів, — люди інакше жили б, інакше б говорили, інакше б між собою поводились. Це все визнали всі люди тим, що й лічбу років починають з Христового Різдва.

Хоч досі ще не всі народи просвітилися Христовою вірою, не всі стали християнськими, але то безперечний факт, що найвище піднеслися, і в науковому відношенні, і справах суспільства, і навіть в могутности державній; іменно тепер християнські народи керують всіма народами, життям земним всього світу, і не можна уявити собі, щоб нехристиянські народи взяли верх над християнськими, хіба тільки, коли християнські народи відречуться від Христа і Його науки. Але цього бути не може, бо ні один народ не може і не повинен бути самогубцем. Навпаки, всі народи повинні увійти в склад Христової Церкви, прийняти Христа і Його віру, бо іншого шляху до підвищення народу, до його освіти і культурности, нема, як шлях освіти світлом Христової віри і науки.

Щож нового внесла Христова віра в життя народів? Христос перетворив і перетворює життя народів тим, що з’єднав Бога з чоловіком, з’єднав перш за все в Собі самому, коли, бувши Богом, народився на землі, як чоловік, і цим поклав початок всім людям і всім народам єднатися з Богом через Христа, — своє земне життя єднати з вищим, безмежним, Божим життям, прагнути від землі до неба, і іменно в безмежному звершенстві Божого життя кожний християнський народ знаходить найвище своє завдання.

Безумовно, мало ще, навіть вищі християнські народи, пройнялися світлом Христової науки, і цим пояснюється багато зла ще в їх житті; всі народи, навіть християнські, захоплюються ще переважно земними інтересами, а не моральним підвищенням, не християнською любов’ю; але Христова наука, як та розчина, про яку Христос сказав у своїй притчі, своє велике діло робить, перетворює земне життя всіх народів, поки не проймуться всі вони безмежною висотою Христової віри, поки не досягнуть повного звершенства у Христі, доки, як каже св. апостол, не досягнемо всі до єднання у вірі, до повного визнання Сина Божого, до людського звершенства, до повної міри зросту Христового.

Але, коли народи будуть прагнути неба, досягати повноти зросту Христового, чи не будуть вони тим самим відхилятися від вимог земного життя, від любови до свого рідного, від життя свого народу? Чи не стоїть на перешкоді Христова віра народньому, національному розвиткові? Чи не робить християнство байдужними до того, з якого народу вони походять, які народні завдання повинні виконувати, як відстоювати свою народню освіту, свою волю, свою народню правду?

Про це й нам українцям треба подумати, і нам мабуть найбільше, бо як часто від синів та дочок українського народу чуєш такі балачки: «Мені все одно, кажуть, в якій мові правиться, чи в українській, чи в слов’янській; хіба не один Бог? Аби віра була одна, а то все одно». Чи справді до цього веде нас дійсне розуміння Христової науки? Чи ж справді Христова віра веде нас до байдужости щодо свого рідного життя?

Ні, зовсім ні, християнство, — дійсне розуміння християнства, — іменно і веде нас до найбільшого розвитку національного життя кожного народу, до того іменно, щоб кожний народ, світлом Христової науки, перетворював своє рідне життя, щоб життя свого нагоду приводив до повної міри зросту Христового. Христова віра, Христова наука, тим іменно безмежно вартна в житті кожного народу, що, перетворюючи цей народ до єднання з Богом, — Христова наука і сама перетворюється цим народом по його розумінні, перетворюється, і розумом, і життям, і мистецтвом цього народу, і тільки поверховний погляд на християнську віру, як на виконання обрядів віри, може вести до байдужносте, щодо свого рідного життя. А коли ми подивимось глибше, що ці обряди і їх внутрішнє розуміння повинні увійти, як кажуть, в плот і кров нашого життя і його перетворити, то це перетворення тільки і можливе на народньому, на національному ґрунті.

Щоб це нам стало більш зрозуміло, пояснимо на прикладі. От, ми причащаємось, приймаємо в себе Тіло і Кров Христову. Для чого причащаємось? Хіба для того тільки, щоб виконати цей обряд? Безумовно, ні, це було б зневаженням Христового таїнства. Ми приймаємо Святе Причастя для того, щоб воно пройшло в наш тілесний і духовний організм, щоб саме перш за все перетворилось у нас, перетворилось нашим же організмом, згідно потребам нашого життя, а вже перетворившись в нас Святе Причастя, перетворює наше життя, підносить, очищає, освітлює його, єднає з вічним Божим життям. Так само, безумовно, і вся Христова віра, прийнята народом, вона не повинна залишатись відокремленою від життя народнього, це було б зневаженням віри; вона повинна проходити у всю глибину народнього життя, перетворюватись у ньому згідно розумові, потребам і окремішностям кожного народу, і лише, перетворившись у народньому житті, перетворює, освітлює й підносить це життя.

Отже, і наш український народ перетворює в своєму житті Христому віру і науку, і це перетворення найкраще виявляється іменно в святкуванні Різдвяних Свят. Народження Христа народ наш з давніх часів вславляє рідними своїми співами-колядками. Наша молодь і діти ходять по селі і колядують, славлять Христа, і цей спосіб вславлення Різдва Христового є одна з найбільших утіх і радости підчас Різдвяних свят.

Щож таке колядки? Звідки вони пішли? Слово «коляда», як кажуть, походить від поганського слова «калєнда». Це було поганське свято, що святкувалось поганами серед зими, коли сонце повертало від зими на весну. І наш народ, поки був поганський, поки кланявся сонцю, місяцю та зорям, теж, безумовно, покланяючись сонцю, співав на честь його калєнди. Але, як народ наш просвітився Христовою вірою, став кланятися Сонцю-Правди, став християнським, то Христова віра перетворила його життя, перетворила разом з тим і його поганські «калєнди» в християнські коляди.

І як гарно в наших колядках сполучаються й останки цього ще поганського часу і величне світло віри Христової на нашому чисто народньому, національному ґрунті! Колядки, це, безумовно, чисто народній твір, і по змісту, і по співах, але разом з розвитком народнього життя на зміст колядок робились різні впливи, і найбільше, безумовно, з боку духовної науки. В часи розвитку наших українських братств і братських шкіл, бурсаки цих шкіл і їх навчителі, що в ту пору здобували собі засоби до життя співами кантів і колядок у свята, внесли багато шкільної науки в колядки. Так наша всім відома клоядка, «Ой, видить Бог, видить Творець», є вже, безумовно, витвір школи. В ній цілком по вченому викладається зміст і історія свята.

Але таких колядок з шкільними впливами, порівнюючи, мало. Більшість з колядок уявляють з себе чисто народні твори, в яких відбились умови народнього життя. Та колядка, «На йорданській річці», як Божа Мати купала Ісуса Христа, повила Його в шовкове і поклала в ясла, а над тими яслами сірі воли стояли, на святе Дитятко своїм духом дихали, — це чисто народня наша риса — сірі воли, яких колядка ставить коло ясел Христових; але тут ясно видно, як народ наш перетворює в собі обставини Христового Різдва в уявленні свого рідного життя.

От, колядка, «Нова радість стала», в якій Христос, як чоловік преубогий пелюшками повився, а перед тим Дитятком пастушки з ягнятком на колінця упадають, Христа вихваляють. Оспівують колядки, і сонце, і місяць, і зорі, як оспівували ще за часів поганства, але в ці поганські знаки пошани вкладається суто християнський зміст. Разом з вславленням Христа в колядках висловлюється побажання довгих літ і здоров’я господарям, їх дітям, і прохання від щедрости господарської»

Любі брати і сестри! І ми тепер слухаємо наші рідні колядки, якими народ наш здавна славить Христове Різдво. Але, не тільки утіху і насолоду повинні ми винести від цих рідних співів. Нехай ці колядки стануть для нас і наукою, нехай навчать нас любити своє рідне життя, свою рідну мову, свою рідну матір Україну, а найбільше свою рідну Українську Церкву, що єднає нас з Христом і в єдине братерство у Христі.

Але, не забудемо, любе братерство, вшанувати Христа рожденного і нашу святу церкву, що тільки що відродилась на радість народу нашого і на перетворення життя його; не забудемо вшанувати, кажу, ще в той спосіб, в який вшанували Христа волхви східні, що принесли Спасителю дари. Цих дарів чекає від нас і наша свята церква, наші вищі керівничі органи, що працюють на її життя, розвиток і поширення. І велику допомогу нашій св. Церкві ви зробите, коли від своїх недостатків пожертвуєте на її найкращих працівників. Пожертвуйте ж, щоб радість Христового Різдва всіх обгорнула, щоб ми з тим більшою утіхою слухали слова колядки: «Радуйся, земле, Син Божий народився!» — Амінь!