На землі мир — це Церква Христова(Різдвяна проповідь)
Браття! Коли народився Христос, то янголи Божі заспівали радісну пісню: Слава Богові на небі й на землі мир! Чи є той мир на землі? Так, є, а цей мир Божий на землі, це є свята Христова церква — той духовний будинок, той захист миру, утіхи й вічного життя для всіх людей, народів, який збудував Христос, щоб у ньому мали змогу знайти мир на землі.
Але кажуть: Церква й сама миру не має, бо завжди терпить всякі біди на землі й мусить боротись за своє існування. Та й у самій Церкві хіба є мир, коли ми бачимо багато церков і одна з одною в постійній боротьбі? Так, це все є, було й завжди буде. Але, це є лише поверхня життя Церкви на землі. А там, під цією бурхливою поверхнею, там у глибині церковного життя, звідки власне й б’є на поверхню життя її животворча сила — той мир Божий, що перевищує всякий розум (Фил. 4, 7), там у глибині ніщо не порушує й не може порушити миру Божого. Як на морі противні вітри збивають великі хвилі, що й самі не мають спокою й одна одну доганяють і розбивають, але вся ця боротьба лише на поверхні моря, а на глибині його, там де зароджується, звідки виникає вся повнота морського життя, — там вічний, непорушний спокій. Нехай хвилі немилосердно розбивають і нищать все на поверхні моря, там на глибині його, в повному спокою, незмінно твориться нове життя, що захоплює собою й поверхню моря.
Ось, таке величне і незбагнене значення для миру на землі має й Церква Христова. Всі складені людьми організації, що працюють й боротьбу ведуть на поверхні моря життєвого — вони не ґрунтуються на таких безмірно глибоких непорушних підвалинах, як Церква Христова. Всі ці організації часто лише й є ті човни й парослі, що їх хвилі морські без останку нищать і розбивають. Лише Церква Христова закладена на такій безмежній глибині Божого миру, що туди ніякі пекельні ворота не досягнуть. Хвилі життєвого моря можуть розбивати й покривати її поверхню, але тим більш непохитна буде глибина її життя, той мир Божий на землі, що раз поставлений Христом для замирення людей і народів, буде стояти й творити життя світу й по віки.
Отже, Церква Христова, що її приніс на землю і тут заснував Христос, це є такий, ніякими силами непорушний, мир на землі, що ап. Павло, ще з початку життя Церкви, прозріваючи ті величезні хвилі, що намагатимуться її розбити, так про неї говорив: «Хто нас розлучить від любови Христової? Чи горе, чи тіснота, чи гоніння, чи голод, чи нагота, чи біда, чи меч? Ніщо, бо я впевнився, що ні смерть, ні життя, ні янголи, ні князівства, ні сили, ні сучасне, ні майбутнє, ні висота, ні глибина, ні інше ніяке явище не може нас розлучити від любови Божої, що в Христі Ісусі Господі нашім». (Рим.).
От через що така дорога, нічим незамінна, Церква Христова, для повноти і замирення життя на землі, що коли б справді з’явилась така сила, що знищила б Церкву, вся решта земних закладів залишилась би на поверхні життєвого моря без того якора спасіння, що вкорінився в безмежній глибині моря і носилась би по хвилях моря без надії на спасіння, під страхом повної загибелі, як це було на землі з народами перед пришестям Христа Спасителя, перед тим, як поставив Христос на землі Свою Церкву — цей непохитний стовп і твердиню істини (1 Тим. З, 15), що одним кінцем затверджується в незмірній глибині моря життєвого в місцях постійного життя, а другим підноситься до безмежної висоти неба, досягаючи й тим вічного життя.
Під захистом Церкви й кожна окрема людина й усе людство лише й можуть себе почувати синами вічности, дітьми безмежної, непорушної слави Царства Божого, в порівнянні з яким ніякого значення не мають всі турботи світу цього (2 Кор.).
Браття! Церква Христова, що має в своїй глибині недосяжне й невичерпне джерело миру Божого для вічного життя, подає ці невмирущі дари свої й на поверхню моря життєвого, де постійно носяться і розбиваються хвилями людського сполучення, і є для світу найбільшим і єдино непохитним чинником замирення.
Які ж засоби подає Церква на поверхню життя людського для його замирення? Перш за все кожну душу християнську Церква стверджує на непохитній силі всесвітнього замирення — на Христі, — надає душі людини більше значення, ніж усьому світові (Мар.), оселяє в цій душі царство небесне (Лук.), яке є, по слову ап. Павла, правда, мир і радість в Духові Святому. Отже душа кожного християнина переважно носить в собі мир і радість, і є провідниецю цих почуттів у людських стосунках.
Далі Церква єднає людей спілкою людей, братерства і волі, а тому мир. любов і братерство, є ті єдині й святі почуття, що єднають людей у церкві. І які б тяжкі хвилі життя не били і не заливали Церкви — хвилі ворожости та знущання та земної величности й сили — Церква ніколи не випустить з своїх рук прапора миру й любови до брата, свого; поки цей прапор перед очима людей і народів, Церква завжди буде чинником миру на землі.
Церква Христова заповідує любов до ворогів, страждання від них, а не пімсту їм, — цим провіщає велику перемогу миру над помстою на землі. І там, де війни, заколоти, руйнація, жах звірства людського. Церква завжди буде нагадувати людності: «Вклади меч твій у піхву!» (Ів. 18, 11). Велика, тяжка, часом жахлива й неправдива боротьба, триває ще на світі і навіть між церквами. Але слово про мир все голосніше і владніше лунає в повітрі цієї боротьби; і це слово найбільше впевнено і попереду всіх виголошує Церква.
Мабуть ця боротьба не припиниться й до кінця світу, поки люди залишаться людьми, поки не стануть, як янголи Божі (Лук. 20, 36). Але лише церква кожну душу християнську, підчас останнього її зітхання, благословляє вічним спокоєм, у тій безмежній глибині й висоті Божого царства, куди вже не сягає боротьба та незгода світу цього...
Нехай же буде благословенний Христос, Спаситель наш, що своїм народженням приніс на землю той мир, який є, і завжди буде, світлом життя для всіх народів! — Амінь!
|