Наші почуття з нагоди Різдва Христового(Різдво Христове)
Всіх вас, любі брати і сестри, щиро вітаю з великим святом Різдва Христового. Народження на землі Христа, Сина Божого, це великий день для всього світу, бо він перетворив, відновив життя світу, дав йому сили і можливість для безмежного розвитку і звершенства. Це великий і радісний день і в житті кожного із нас, бо задля нас людей, задля нашого спасіння, прийшов з неба Син Божий, і народився від Духа Святого і Марії Діви, і став чоловіком.
Це великий день і в житті кожного народу і в житті нашого рідного українського народу, бо Христос всі народи, і наш народ, закликав до визволення, до самодіяльности, до самосвідомости, до утворення своєї рідної церкви. От через це саме, Різдво Христове для нас українців тим більш радісне свято, що й наша вільна Українська Церква з ласки Божої тільки що відродилась, тільки що почала жити; вона є ще те мале дитятко, як той младенець Христос, яке ще багато потребує догляду за собою, багато праці, хвилювання, небезпеки за дальніше життя і розвиток.
Любі брати і сестри! Коли народжується навіть звичайна людина, радість охоплює всіх, що народився чоловік на світі. А коли народився Христос, чи захоплені ж були люди почуттям радости? На небі, правда, народження Христа було зустрінуто великою радістю, і безліч янголів у великім сяйві славили Бога і говорили: Слава Богові на небі і на землі спокій, над людьми Боже змилування; возсіяла на небі й звізда ясна, що привела до Христа мудреців, просвітила їх розум, щоб Христу поклонитися.
На небі раділи Христовому Різдву, а на землі? На землі помітна була повна несвідомість і спокій могили, — виявилась повна байдужість з боку людства, остільки сумна, що для Діви Марії не знайшлось навіть притулку серед людей, ніякої допомоги від них в трудні часи вагітности, і вона мусіла притулитись в хліві для худоби і Дитя своє в ясла положити. І не люди обгортали своєю ласкою перші менти життя цього Дитятка, а як каже наша колядка: Над тими яслами сірі воли стояли, на святе Дитятко своїм духом дихали.
Але ті люди, які вже довідались про народження Христа, вони вже не залишились спокійними, вони вже захвилювались, вони вже в той, чи інший спосіб відкликнулись на цю подію. І пастухи, як побачили велике світло серед ночі, почули радісну, нечувану, пісню янголів, стали казати один до одного: Ходім до Вифлеєму та побачимо, яка річ сталась, про що сповістив нам Господь (Лук. 2, 15). І волхви-мудреці, як побачили ясну звізду на небі, зараз зібрались в далеку подорож, прийшли аж до Єрусалиму та й стали питати: Де тут народився Цар юдейський, бо ми бачили звізду Його на сході та й прийшли, щоб поклонитися Йому (Мат. 2, 2). Стрівожився, захвилювався і цар Ірод, коли почув, що народився Христос, і навіть задумав Його вбити, і став шукати Його. Хвилюються, шукають Христа і священики та книжники, вони кинулись до своїх книг, щоб з них довідатись, де повинен Христос народитися...
Любі брати і сестри! Народжений Христос, це той Младенець, який нікому з людей на землі не дає спокою, який у всіх викликає трівогу, хвилювання, який весь світ, до самих останніх глибин його життя, схвилював, і буде хвилювати, поки життя світу. Вже через сорок день після Його народження, коли Він вперше принесений був до храму, старець Симеон так пророкував про Нього: «Ось лежить Він на те, щоб багато попадало, й багато підіймалось через Нього, та щоб бути предметом суперечки» (Лук. 2, 34).
І дійсно, Христос приніс своїм народженням мир Божий на землю, але цей мир на землі викликав і викликає серед людей такі різноманітні відгуки і почуття, такі часто протилежні відношення у людей, і до Бога, і поміж собою, що цілком зрозуміле і друге слово Христа: «Не мир прийшов я принести на землю, а меч» (Мат. 10, 34). І в цих суперечках, в цій постійній боротьбі думок, переконань і заходів, одні вславляють Христа, як Бога, як свого Визвольника і Спасителя, другі всяк Його ганьбують, гонять і ненавидять, і не тільки Його, а ради Нього і всіх, хто в Нього вірує.
Любе братерство! В цей великий день народження Христа, Спасителя нашого, не будемо трівожити Його младенського святого спокою, не будемо затьмарювати й своєї радости суперечками з ворогами Христа і Його святої науки, яких тепер так багато навіть серед нашого народу, а з тим більшим захопленням об’єднаймось у своє рідне братерство, в свою святу церкву, об’єднаймось для Його вславлення, для життя і праці на перемогу Його світла небесного над темрявою земною.
Наш побожний народ здавна найкраще, здається, вславляє народження Христа. Не тільки в церквах лунають радісні янгольські пісні вславлення Христа, а й наша молодь і діти, як ті янголи, ходять по хатах, колядують, славлять Христа, вітають з святом господарів, і так радість і утіха Христового народження як сторіками, розливається по безмежних ланах — по селах і містах України, і підноситься до неба, і віриться, що сам Отець Небесний радіє радістю народу свого...
Але, не тільки вславлення жде від нас народжений Христос. Для чого Він на землі в убогім вертепі народився, в яслах положився? Не для того тільки, щоб приймати від нас вславлення. Славлять тільки багатих та розкішних людей, а це Дитятко, що в вертепі та яслах знайшлося, воно потребує від нас не стільки слави, скільки праці — щоб знайти для Нього помешкання, одягнути, нагодувати Його і всім необхідним Його задовольнити. От через що своїми найближчими братами Христос вважає тих, хто нагий, хто голодний, хто хворий, хто не має притулку і каже: «Що ви для братів менших вчинили, те Мені зробили» (Мат. 25, 40), а ще ближчими для себе вважає тих, хто бажає правди, як їжі та пиття (Мат. 5).
Отже до праці, до щирої церковної праці, на користь нашого народу, за правду його життя, закликає нас Христос своїми яслами та вертепом. Тимбільш повинні бути чулі до цього заклику ми Українці, бо віковою неволею ми позбавлені були права і можливости працювати на користь нашого народу, бути активними працівниками рідної церкви, як були наші діди за часів вільного життя, що утворювали з себе церковні братства, дбали про освіту, побожність, про задоволення всіх потреб своєї церкви і братерства. І ми тоді тільки будемо дійсними українцями, достойними дітьми своїх вільних предків, коли всі візьмемось за церковну працю, коли станемо дійсним братерством у Христі, коли будемо задовольняти всі потреби нашої рідної церкви.
Не в докір повинен вам сказати, що досі ще мало помітна серед нашого народу всенародня праця на користь нашої церкви. І це не тільки через те, що тепер дуже тяжкі і небезпечні зовнішні умови для церковної праці, бо, як каже Христос, коли той купець, що шукає де б купити добрих перлин, знайде таку дорогу перлину, то продає все, що має, щоб цю перлину купити (Мат. 13, 45). Наша байдужність до церковної праці, як і до всякої праці на користь нашого народу, це є сумний наслідок вікового нашого поневолення, вікового рабства. Але ця байдужність стає дуже великою перешкодою на шляху відродження нашої рідної церкви. Наша вільна — Автокефальна Церква теж ще тільки недавно, (п’ять років), як відродилась, вона теж є ще те мале Дитятко, що потребує, для свого життя і розвитку, нашої праці; вона теж народилась у вертепі та яслах — в умовах тяжкої нужди та ворожнечі.
Станемо ж їй на допомогу своєю щирою працею, своєю посильною різдв’яною пожертвою-колядою, а Христос милосердний, що в вертепі народився і в яслах положився задля нашого спасіння, нехай всіх нас спасе і помилує. — Амінь!
|