Христологія св. ап. Павла і Христової Церкви(28-ма Неділя по Тройці. — Кол. 1, 12–18)
Новіші дослідники послань ап. Павла багато говорять про особисту науку ап. Павла відносно Христа — про Павлову Христологію. Кажуть, ніби це ап. Павло перший уявив собі Христа, як Бога, рівного з Богом Отцем, як Створителя всього, що Ним увесь світ стоїть, і разом як справжнього чоловіка з тілом і плоттю, — одним словом, що в Христі «живе вся повнота Божества тілесно» (Кол. 2, 9).
Ап. Павло дійсно в своїх посланнях найглибше розвинув науку про всемогутність, вічність, всесвітню владу Христа, як Бога невидимого з повнотою Божества, і в той же час, як видимого чоловіка з повною природою людською. Але ніякої системи ап. Павло, як і інші апостоли, не складав, — всі його послання це була лише відповідь на вимоги менту. Зокрема послання ап. Павла до Колосян, з якого ми сьогодні слухали читання, це була найповніша відповідь про Христа, як Бога і чоловіка.
Колоси це було місто десь в середині Малої Азії, на віддаленні від тих шляхів, якими проходив з благовістям ап. Павло, і він у Колосах не був. Церква там заснувалась в спосіб стихійного поширення Христової віри від тих Колосян, що випадково почули благовістя про Христа в Єрусалимі, чи в іншім місці. Коли ап. Павло сидів у в’язниці в Римі, його там одвідав один з фундаторів Колоської церкви Єпафрас, і доповів йому про стан цієї церкви і прохав його, як великий авторитет в Христовій церкві, написати до Колосян послання з застереженням проти тієї небезпеки, що загрожувала їхній вірі.
Річ в тім, що в часи апостолів серед учених євреїв, особливо Александрійських, постала течія обґрунтовувати єврейську віру в Бога поганськими філософськими системами, і це не могло не відбитись і на християнстві. Під впливом цих єврейсько-поганських систем, що потім одержали назву «ґносиса», деякі й християнські промовці в Колосах почали говорити, що Христос не Бог, а лише вищий з янголів Божих, що Він таке ж Боже створіння, як і янголи, та що Він не був і чоловіком, бо янголи безтілесні, а лише здавався, що приймав вигляд чоловіка. Запевне це було повне перекручення християнства, і ап. Павло з в’язниці ж написав послання до Колосян, застерігаючи їх від цієї облуди, і глибоко з’ясував науку про Христа, як істинного Бога і справжнього чоловіка.
«Дякуючи Богові, що звільнив нас від царства темряви і переніс у царство Сина любови Своєї» — цебто свого улюбленого Сина, як зве Його Бог Отець в час Хрищення (Мат. 3, 17) і Преображення (Мат. 17, 5), ап. Павло далі з’ясовує Колосянам, хто ж такий є Христос, як улюблений Син Божий. Він є образ Бога невидимого, цебто природою такий же невидимий, як і Бог Отець, одної природи з Богом Отцем, по природі рівний з Ним; Він народився від Отця, як Його Син, раніш від усього творіння, цебто такий же вічний, як і Бог Отець; як Бог, Він такий же Сотворитель світу, як і Бог Отець. В ньому створено все, що на небі й на землі, видиме й невидиме, цебто в Його розумі, волі й всемогутності все має свій початок і походження.
Зокрема ап. Павло перелічує, як Христові творіння, найвищі янгольські стани — престоли, господарства, начальства, щоб довести, що Христос не є найвищий навіть з янголів, а є Сам Творець найвищих янголів; що не тільки Ним, а й для Нього все створено, щоб на всьому Він виявляв свою любов і піклування. Одним словом, каже апостол, Христос, як істинний Бог, є найперший за все і все в Ньому стоїть, цебто має в Ньому своє життя й існування. Але Христос є й чоловік, тільки перший між людьми, Він є Голова тіла церкви, що з людей складаються, «Він є початок, що перший воскрес із мертвих, щоб у всьому мати Йому першенство. Бо волів Бог Отець, щоб у Ньому оселилась уся повнота», цебто повна природа Божеська й повна природа чоловічеська, щоб з’єднались в Його особі.
Така велична і глибока наука ап. Павла про Христа, що він її висловив у своїх посланнях і особливо в посланні до Колосян проти тих неправдивих навчителів, що не визнавали повноти Божества й чоловічества у Христі. І це уявлення Христа ап. Павло не перейняв від апостолів, а сам у своїй душі підвищився до нього, чи як він сам свідчить, «не від чоловіка навчився його, а через відкриття Ісуса Христа. Бо зволив Бог відкрити в мені Сина Свого, щоб я благовіствував Його між невірними» (Гал. 1, 12-16).
Ми лише повинні зауважити, що це уявлення Христа, як Бога і чоловіка, властиве не тільки ап. Павлові, а в рівній мірі і всім апостолам. Так, ап. Іоан свідчить про Христа: «Усе через Нього сталось, і без Нього нічого не сталось з того, що сталось... І Слово тілом стало» (Ів. 1, 3-14). Ап. Петро каже, що Христос є по правиці Бога Отця, і перед Ним скорились янголи, «влада і сили», цебто всі янгольські стани (1 Петр. 3, 22). А сам Христос свідчить, що й ап. Петрові про Його Божество відкрили не тіло і кров, цебто не люди, а Сам Отець Небесний (Мат. 16).
Отже Христологія, наука про Христа у ап. Павла не інша, а така ж сама, як і в інших апостолів, і не є в них якась видумка, а безпосереднє Боже відкриття, — є сама основа християнства, той камінь, що на ньому будується Христова Церква (Мат. 16, 18). І Христологія є не тільки апостольська наука про Христа. Це був лише ґрунт, на якому утворювалась Христологія церковна.
І справді церква Христова і з самого початку, і через усе своє життя, і в добу мучеництва, і в добу всесвітніх соборів, провадила власне ту найголовнішу свою працю, що виробляла й удосконалювала свою Христологію, з’ясовувала, відкривала в собі уявлення Христа. Цією працею Церква завжди жила, нею найбільше хворіла, виявляючи з себе безліч єретиків, що перекручували апостольську науку про Христа, нею найвище й підносилася, висуваючи на чолі в себе — на боротьбу з єретиками за істинне розуміння Христа — найвидатніших богонатхнених отців і навчителів. Головним чином для з’ясовання і затвердження правдивої церковної Христології збирались усі сім всесвітніх соборів, що занотували її в Символі віри і своїх догматичних постановах.
Отже з тяжкою боротьбою і змаганнями, з великими стражданнями й перемогами церква Христова майже десять віків мучилась одною думкою, працювала над одним питанням — хто був Христос, поки остаточно не стала на тому апостольському ґрунті, що Христос був і істинний Бог, одної природи з Богом Отцем — одноістотний Отцеві, і істинний чоловік, одної природи з нами, і в Його особі з’єднались ці дві природи — Божа і людська, залишаючись в Ньому кожна без усякої зміни.
І цією своєю багатовіковою працею Церква виразно сказала, як і ап. Павло, що не від людей прийняла свою Христологію і не від них навчилась, а через відкриття Ісуса Христа, сама її в собі вистраждала, до неї піднеслася, що сам Бог волив у ній відкрити Сина Свого. І правдиво зазначив один історик церкви давніх часів, що Христова Церква — це власне є Христос, і остільки кожна церква жила, оскільки правдиво уявляла собі Христа і боролась за своє уявлення.
Браття! Як часто тепер приходиться чути, що вся ця десятивікова праця церкви над складенням своєї Христології зайва і навіть шкідлива; що всі змагання й зусилля людського розуму з’ясувати таємниці Пресвятої Тройці, богочоловічества Сина Божого, все це було ні до чого, а лише відривало людність від праці на удосконалення свого земного життя, дослідження сил природи, а заводило в якийсь темний кут схоластики, абстрактних уявлень, мало зрозумілих і ще менше придатних до життя.
Запевне в цій віковій боротьбі і змаганнях не все було однакової якости. Були й часи світлі, що всебічно підносили життя людське, були й віки темряви, що й світло затьмарювали, але вважати за цілком зайві прагнення людности до уявлення й вирішення вищих надземних питань життя може лише низький матеріяліст, що лише плазує по землі, в ній порпається, питаннями «одного хліба» обмежується і не хоче підняти очей до неба, щоб жити і «словом, що виходить з уст Божих» (Мат. 4, 4).
Та навряд, чи й він лише питаннями землі, хоч як вона багата і велична та й незрозуміла сама по собі, може обмежитись; від землі й його потягне до неба. Принаймні, відколи пам’ятає себе людство всяких станів і напрямків, воно завжди й питаннями надземними мучилось. Та й хіба може бути зайва й непотрібна ця предковічна боротьба, ця вікова мука душі і думки людської? Чи не в ній же нарешті й сам матеріялізм шукає свого ствердження й виправдання, будує свою «діялектику»?
Отже, хіба за якусь абстракцію, за щось нежиттєве бились, змагались і мучились люди такі довгі віки, коли вони утворювали в собі найкраще уявлення Бога, відкривали в собі Сина Божого? Ні, це вони змагались за найбільшу гідність і честь людини. В змаганнях за св. Тройцю Христова Церква навпаки, відкинула питання про Бога, як абстракцію, далеку від життя, а уявила Бога, як істоту повну життя, що в людському розумінні виявляється в Отці, Сині і Дусі, рівних повнотою Божества; це є піднесене в безмежність правди, святости і любови життя людське.
А Чоловік - Христос у всій повноті Божества, хіба ж це не найпосутніша мрія життя людського? Уже перші люди — Адам і Єва — захотіли бути, як боги! Та й сучасні матеріялісти галасують: «Не треба нам Бога, ми самі хочемо бути, як боги!» Чим ця охота їхня скінчиться, ще невідомо, може вона не краще скінчиться, як у Адама і Єви, а ми, християни, уже маємо здійснення цієї мрії; наш Христос, Голова церкви, є істинний Бог, Син Божий, рівний з Богом Отцем, і ми в Ньому вже сини Божі з повнотою благодати Божої, з надією на вічне життя в Богові.
А коли справді сучасні матеріялісти досягнуть того, що стануть богами, то це будуть боги подібні до поганських — Юпітера, Бахуса, Венери та інших — з усіма примхами людського егоїзму та розпусти, чи з погляду християнського це будуть витвори темряви світу цього, сил діявольських. А Христос є Бог в найвищому виявленні Божої любови до світу, що своє божественне життя віддав за спасіння світу, що звільнив світ від гріха Адамового, від влади темряви, і як чоловік на всі віки став найвищим зразком людських чеснот. Хіба за визнання такого Бога в образі людини не варто боротися не тільки десять віків, а й усі віки, поки жити будуть люди?
Браття! Христос сказав: «Я є світло для світу. Хто йде за Мною, той, не буде ходити в темряві, а матиме світло життя» (Іоан 8, 12). Будемо ж і ми ходити у світлі Христа, істинного Бога й Чоловіка, як навчають про нього апостоли і як вистраждала і з’ясувала віру в Нього св. Церква Христова. — Амінь!
|