Божа зброя на християнинові(27-ма Неділя по Тройці. — Єфес. 6, 10–17)
Тяжка доля ап. Павла, як благовісника Христової віри, поставила його в дуже близькі стосунки з римським вояцтвом. Років з п’ять ап. Павло нудився по римських в’язницях м. Кесарії і Римі. За тодішньою традицією, коли в’язень тримався окремо, не в гурті з іншими, (а так тримали ап. Павла в Кесарії й деякий час в Римі), він завжди був прикований до вояка, що його стеріг. Безперечно й ап. Павло підчас свого ув’язнення мусів завжди терпіти біля себе це невільне сусідство, і всяка військова зброя дуже йому намуляла очі.
В Римі ап. Павло був під доглядом преторіянської царської роти, добре наслухався їхніх розмов про тяжку вояцьку боротьбу, про всякі військові хитрощі у війні, про перемоги, і теж добре надивився на їхню зброю, як вони на себе надягають, начіпляють все своє військове знаряддя, на їхні муштри, на їхніх командирів. Не дивно, що все це роїлось в його голові, коли він з римської в’язниці писав своє послання до Єфесян, і йому вся християнська церква уявлялась, як ніби та преторіянська рота зі зброєю і муштрами, а сам себе він уявляє ніби сотником, командиром цієї армії.
От чому, закінчуючи своє послання до Єфесян, він пише: «На останок, браття мої, кріпіться в Господі і в могутности сили Його; будьте стійкими, непохитними, (як римське військо) в боротьбі за Нього. Одягніться у всю зброю Божу, щоб могли Ви встояти проти хитрощів діявольських». Але християни є військом зовсім іншого роду, ніж римські легіони, і зброя в них повинна бути зовсім інша. Не державні, не царські вояки є християни, а Божі, Христові войовники за царство небесне, тому і зброя в них повинна бути не царська, а Божа. Бо наша боротьба, каже апостол, не з тілом і кров’ю, цебто не з земськими князями та державцями, яких римські легіони своєю зброєю та стійкістю так багато підкорили під римську державу.
Ні, християни мусять провадити невпинну боротьбу з «духами злоби піднебесними», цебто з безтілесними силами діявольськими. їх теж є великі легіони під командою свого князівства і влади, що є «всесвітні державці темряви світу цього». Вони, хоч уже тільки духи піднебесні, цебто скинуті з неба, відлучені Богом від світлих небесних духів, але все ж не коряться, хотять своєю темрявою й небо покрити. І от християни, як громадяни неба, наслідники царства небесного — Божі воїни — мусять бути завжди озброєні, непохитно стояти у всій зброї Божій проти Його предвічних ворогів — духів злоби, темряви віку цього, і навіть із землі відганяти цю темряву світлом Христовим. Отже Апостол закликає християн: Прийміть усю зброю Божу, щоб могли ви встояти в час навіть найлютішої навали ворожої й непохитно стояти, перемігши всі хитрощі діявольські, все для цієї перемоги зробити.
І от ап. Павло одягає християнина в зброю Божу, тримаючись очевидно порядку озброєння римських воїнів. Насамперед римський воїн тісно стягав поясом свій звичайний одяг, щоб він не перешкоджав його військовим рухам і взагалі, щоб ним зміцнити, скупчити свої фізичні сили. І християнин, що виступає на боротьбу з діяволом, повинен підперезати крижі свої, і поясом для цього у християнина мусить бути правда, те переконання, що він бореться за правду, щоб запровадити її в життя людей, бо пояс озброєння діявольського це є брехня, лож, як свідчить сам Христос (Іоан. 8, 44), і слуги діявольські, як от фарисеї, завжди підперезані брехнею.
Підперезавши поясом свою одежу, вояк поверх неї надягає броню — таку залізну сітку на руки і тіло, щоб захистити їх від удару мечем. Такою бронею проти меча діявольського у християнина мусить бути праведність, святість. Цієї броні на християнинові ніякий меч діявольський, ніякі його хитрощі не візьмуть.
На ноги римські вояки надягали теж залізні чоботи, щоб твердо йти вперед, наступати сміливо на всякі перешкоди, топтати ними й ворога. Такими чобітьми для християнина, щоб сміливо «наступати на гадюк і скорпіонів і на всяку силу ворожу» (Лук. 10, 19), мусить бути «готовість благовіствування миру» — ця найприродніша зброя проти «духів злоби».
В руки римські вояки завжди підчас бою брали щит, щоб захистити лице і все тіло від стріл ворожих; це в них була головна оборонна зброя. І християнин проти розпечених злобою стріл діявольських мусить мати в себе такий міцний щит, щоб найгірше розпечені злобою стріли лукавого вгасити. Таким непохитним щитом у християнина мусить бути віра, та віра, що, як каже ап. Іоан, перемогла світ (1 Іоан. 5, 4); віра в те, що ми, християни, є у Христі діти Божі, наслідники вічного життя, «а все народжене від Бога, світ перемагає». Хто має віру Христову, той гори може переставляти (Мрк. 11, 23), того ніякі стріли діявола не проймуть.
На голову римські воїни насували шолом — залізну шапку, щоб ні меч. ні стріли їй не пошкодили. Шолом на голові християнина — це є надія на спасіння у Христі.
Нарешті головною бойовою зброєю для наступу на ворога у римського воїна був меч, це жахливе знаряддя смерти. У християнина проти духів злоби повинен бути й меч духовний. Таким є слово Боже, що, як каже ап. Павло в іншім місці, «є гостріше від усякого меча на обидва боки гострого, і проходить аж до розділення душі і духа, і розбиває наміри й думки серця» (Євр. 4, 12).
От та зброя, якою ап. Павло озброює всіх християн, щоб не страшні були для них ці підступи діявольські, а навпаки, щоб на нього ще сміливо наступали і нищили всю його неправду і злобу на світі. Це є — правда Божа, праведність людська, віра Христова, благовістя слова Божого на спасіння світу. До них ми, православні, додаємо ще хрест Христовий, як ознаку перемоги над діяволом.
Чи благословляє ж ап. Павло війни між державами й народами, коли всіх християн, так би мовити, мобілізує проти діявола? Ні, вся та зброя, що нею ап. Павло озброює християн, є загибельна, смертельна на діявола, але для людей вона лише є готовістю для благовістя миру. Всією суттю своєї науки християнство відкидає не тільки війну, а навіть взагалі незгоду, ворожість між людьми, і Божа зброя ап. Павла зовсім касує людські війни.
Коли так, то чому ж між християнськими державами й народами ще й досі провадяться жорстокі війни і нема надії, що вони колись припиняться? Значить, кажуть безвірники, християнство безсиле перевести в життя свої принципи; значить воно й непотрібне для життя, і його мусять замінити більш могутні сили, що зможуть свої ідеї перевести в життя. Але, по-перше таких сил, щоби цілком могли перевести свої ідеї в життя, на землі немає і бути не може, бо недосяжність ідеалу в житті — це головна його ознака; досягнутий ідеал уже перестає бути таким, і життя його залишає позад себе, йде вперед, шукає кращого.
По-друге, ідеали християнства, закорінюючись в душі людини, далеко виходять за межі земного життя, сягають у безмежну вічність і лише там досягнуть свого здійснення, а тут лише з великою невпинною боротьбою пробивають собі шлях до вічности. «Тут на землі, каже апостол, ми лише по части знаємо, як через тускле дзеркало бачимо, а там у вічности, лицем до лиця» (1 Кор. 13, 10). Чим може нахилити до переведення в життя своїх ідеалів усяка земна сила? Примусом, насильством? Коли так, то її ідеали не тільки втрачають усяку вартість, бо все ідеальне перш за все є добровільне, але й прямують до самознищення, бо всякий примус викликає проти себе такий же примус, — «Хто взяв меч, той від меча й загине», сказав Христос (Мат. 26, 52).
Християнство заповітами Христа і апостолів рішуче відмовилось від усякого примусу, насильства в нахилі людей до своєї науки. Єдиний спосіб переведення до життя його принципів, це є слово, благовістя і приклад життя. Отже яка інша сила так потужно, так переможно, лише словом і прикладом життя перевела в життя світу свої принципи, як це зробило на протязі віків християнство? Такої іншої сили світ не знає.
Але ж, кажуть, християнство вже пережило себе, вже свій вплив на людей втратило, вже люди ним не задовольняються, шукають інших ідеалів. Але з далеко більшим правом ми можемо сказати, що християнство ще тільки починає своїм світлом пробивати темряву життя людського, ще знаходиться лише на світанку свого «невечірнього дня». І та темрява, в якій ще й досі перебувають не тільки християнські держави, але й Христові церкви, свідчить не про те, що християнство вже пережило свій вік, а якраз про те, що воно ще не встигло розігнати цієї темряви, а повне світло його ще в майбутньому, бо ідеали християнства вічні.
І до сучасних християнських держав і церков придатні слова апостола, що називає вірних свого часу ще малолітками, що як малолітки говорять, як малолітки розуміють (1 Кор. 13, 11), а той час, коли вони «дитяче відкинуть», ще в далекому майбутньому. Зараз і в християнському світі ще так багато нехристиянського... Отже і війни, як колись і рабство, як всякі нерівні стани людей, всяка земна політика — все це є явища не християнського світла, а позахристиянської темряви, чи, як би сказав ап. Павло, є не Христова правда, а хитрощі діявола.
Та християнство є релігія життя, і тому воно приймає всі явища життя, як вони є, але своєю силою проймає й перетворює їх, як та кваснина муку (Мат. 13, 33), органічно усуваючи з життя світу те, що не згідне з світлом Христовим, в міру того, як люди проймаються цим світлом. Чи припиняться ж коли війни? Чи усуне коли світ Христовий цю темряву діявольську з життя світу? Здається, ні. Принаймні Христос каже, «що і на-прикінці світу будуть війни та чутки про війни» (Мат. 24. 6). Це тому, що ідеали християнства взагалі нездійснимі в цілості на землі.
Але і в цю найгустішу темряву «державців світу цього» християнство влило багато світла. От і в наші часи, як тяжко бореться в державах Христос з веліяром! (2 Кор. 6, 15). З одного боку провадяться шалені озброєння, з другого вживаються всі заходи до уникнення війни. І трудно гадати, що переможе Христос, бо велика ще в світі влада діявола. А чому ж церкви часто благословляють війну, моляться за перемогу над супостатом? Причина цьому і незвершенство церков і непереможність життя. І Божий промисл хитрощі діявола в світі приймає, але спрямовує їх до доброї мети.
Ми ж, браття, в своїй душі, в своїм братерстві, одягнемось тою зброєю Божою, якою нас озброює ап. Павло, — одягнемось правдою, святістю життя, вірою, розумінням слова Божого, благовістям миру, щоб принаймні в своїй душі, в своєму братерстві, перемогти всі хитрощі діявольські. — Амінь!
|