Лицемірство людей — перешкода випрямлення душ людських(27-ма Неділя по Тройці)
Господь Спаситель наш, як каже сьогоднішня св. Євангелія, навчав одного часу народ в жидівській школі в суботу. От, Він побачив одну слабу жінку, що була згорблена і не могла випростатись. Спаситель покликав її до себе і сказав: «Жінко, ти здорова від твоєї хворости»; поклав на неї руки і вона зараз випрямилась і прославила Бога...
Здається, що ж недоброго зробив Христос, коли випрямив цю жінку? Але озвався старшина школи і сказав до народу: «Шість днів є, тоді приходьте сцілятись, а не в суботу». Господь йому на це так відповів: «Лицеміре, чи не одв’язує кожний з вас вола свого, або осла, і веде напувати? А цю жінку, що її зв’язав сатана уже 18 років, хіба ж не можна було визволити від цього і в суботу?
Господь зробив велике чудо, — випростав згорблену жінку. Але далеко легше було Спасителеві виправити згорблене тіло жінки, а ніж випростати згорблену, зв’язану сатаною душу тих книжників та фарисеїв, що їх ніщо, навіть велике чудо Спасителя, зроблене перед усім народом, не могло виправити. Здається, всім ясне і безперечно добре діло зробив Христос, — дав здоров’я слабій жінці, але для зв’язаної, запеклої душі книжників і це діло викликало з їх боку суперечки й незадоволення: Шість день ,каже, є, щоб сцілятись, а не в суботу. Христос уже таким ясним життєвим прикладом довів цьому лицемірові, що коли навіть і свою худобу кожний господар доглядає і в суботу, то не вже ж грішно чоловіка визволити від хворости в суботу? Це так було зрозуміло, що як каже св. Євангелія, засоромились в той час і всі супротивники Його, а весь народ радувався славному, що сталось від Нього.
Любі брати і сестри! Христос, як тоді, коли жив на землі, так і тепер, і завжди, все робить для того, щоб випростати душу чоловіка, визволити її від усяких темних забобонів; щоб просто і ясно дивились люди на світ Божий, на братів своїх, на життя своє; щоб прямували душі до Бога, а не ходили скорчені, пригнічені, пригноблені, по землі, закриваючись від світла Божого. Для чого Христос слабих сціляв, бісів виганяв? — Щоб оздоровити душу людини, випрямити її.
Але от яка душа людська! Як трудно ЇЇ випростати навіть там, де все здається так просто, так ясно! Навіть там вона шукає якоїсь зачіпки, щоб таки залишитись темною, скорченою... Господь багато слабих сцілив, біснуватих просвітив, а от скорчених душ книжників та фарисеїв ніяк не міг виправити. Навпаки, чим більш щиро Він це хотів зробити, тим більшу викликав до себе ворожнечу з їх боку. От, і тут аж засоромились Його супротивники; так ясно Він їм довів їх неправду. Засоромились, але не справились, — залишились такими ж темними, згорбленими, як і були.
Але ті прості душі, які щиро приймали слово Боже, простий народ, що прагнув до світла, — ті спасалися, ті просвіщалися. І як багато було тих душ! Як ішов народ лавами до Христа, як покидав він цих темних книжників і тягнувся до світла Христового! Бачите, говорив один з них уже в останні дні життя Христового, — бачите, що нічого не вдієте; ось увесь мир пішов за Ним (Ів. 12, 19).
Браття! Зв’язані, скорчені душі людей, вони трудно випростовуються, майже завжди залишаються каліками, та ще хотять і других калічити, других в каліцтві держати; так воно є й тепер. От наша Українська церква, що так довго зв’язана була московським поневоленням, скалічена слов’янською мовою, тепер чудом Божим випростовується, — на рідній мові молиться Богу і слово Боже слухає; вільно утворює своє церковне життя. Здається, це так просто і ясно. Але, от і серед нас находяться такі лицеміри, які і в цей урочистий мент, коли Господь випростовує нашу рідну церкву, — як ту скорчену жінку, — шукають якоїсь причіпки, щоб стати на перешкоді цьому; хотять, щоб ми ще й на далі дивились на світ Божий через чужі окуляри, хоч дякувати Богові вже свої добрі очі маємо, і кажуть: Е, слов’янська — священна мова, на якій можете звертатись до Бога, нащо ця українська? А патріярх московський, перед яким ви повинні спину гнути! Нащо випростовуєтесь?
Лицеміри, сказав би їм Христос, коли кінь твій захоче пити, чи ти ведеш його кудись до Чорного моря напувати, чи до найближчої криниці? Та й пити з моря він не захоче, бо то вода чужа, гірка... Майже триста років Українська церква була зігнута, пригнічена московським патріярхом, невже ж грішно їй випростатись, визволитись від цієї хвороби? Соромно, що такі лицеміри між нами ще є, і на великий жаль, найбільше їх між сучасним духовенством. Але не дивуйтесь цьому, любі брати, так було й за життя Христа; і тоді найбільше темна, найбільше зв’язана сатаною, була душа іменно тодішнього жидівського духовенства — священиків та книжників. Але ж тоді народ йшов за Христом, випрямляв свою душу по заклику Христа. І тепер Христос нас, як ту скорчену жінку, закликає до себе, хоче нас випростати, визволити.
Не будемо ж звертати уваги на ремство сучасного темного духовенства; підемо до Христа, об’єднаємось в свою рідну церкву; перестанемо соромитись нашої рідної мови, нашої матері України і її церкви; станемо на її захист і оздоровлення, і цим здобудемо і собі найбільшу утіху, і велику радість доставимо й Христу Спасителю нашому, що всіх людей, всі народи, закликає до визволення і вічного життя. — Амінь!
|