Христос є мир наш(24-та Неділя по Тройці, Єфес. 2, 14–22)
Із усіх великих дарів благодаті, якими Бог обдарував світ у Христі Ісусі, ап. Павло особливо відзначає і підносить мир. Справді, відколи світ стоїть, відколи пам’ятає себе людство, в його житті найбільше бракує миру — спокою серця, спокою совісти, спокою життя. Неспокійне серце людини завжди хвилюється гнівом, заздрощами, наклепами, пересудами, вражається і своїми й чужими пригодами, не має в собі тієї глибини, щоб у ній знайти спокій. Хвилюється совість людини, гостро відчуваючи в собі гнів Божий за свої гріхи та неправду. Як те бурхливе море, надто і невпинно хвилюється й життя людське в постійних змаганнях, війнах, ворожнечі за земний добробут.
От цей сумний і безпорадний неспокій — це є найбільша перешкода для щастя людей, найтяжча отрута, що вкинута діяволом у життя людське, що так жахливо виявлялась в умовах життя старого світу. Ця отрута всебічного неспокою щодалі все більше опановувала світом і безумовно вела його до загибелі.
Хто ж усунув цю отруту з людського життя? Хто влив у серце людини, в її совість, в принципи життя людського нові могутні сили до його заспокоєння? На це відповідає ап. Павло: «Христос є мир наш»! В Христі лише ми знаходимо й непорушний спокій серця й мир з Богом і запоруку мира на всьому світі. Не даремно св. Янголи в час народження Христового співали: «Слава Богові на небі і на землі мир». Це св. янголи співали про той мир, що ним Христос обдарував совість людську, що й ми завжди молимось за нього — «За мир з неба і за спасіння наших душ». Це той мир, що його Христос влив і в змертвіле жорстоке серце людське, закликаючи всіх до любови й смирення, до утворення в душі царства Божого.
Це, нарешті, той мир, який розбиває всі мури ворожнечі і роз’єднання між людьми, між народами і з усіх їх робить єдину сім’ю Отця Небесного. До Христа був один величезний поставлений Богом мур, що поділяв усі народи на два ворожі табори. Це закон Мойсеїв, що всі народи поділив на євреїв — народ обраний, близький до Бога, і поган — народи далекі від Бога, «відчужені від громади Ізраїлевої». Цей мур власне для того й поставлений, щоб відгородити євреїв від сполучення з поганами, і щодалі цей мур все вище підносився, і роз’єднання все поглиблювалось: погани щораз далі відходили від справжнього розуміння Бога, «обернули славу нетлінного Бога, як каже ап. Павло, в подобину образа тлінного чоловіка, і птиць, і твари, і гаду» (Рим. 1, 23). Разом з тим і моральний стан поган надто знизився, вони віддали себе в розпусту», робили всяку нечистоту з ненаситністю» (Єф. 4, 19). В свою чергу євреї все більше пишалися своїм законом, з погордою дивились на поган і мур закону Мойсеєвого ще надто збільшували своїми «переказами старших». В руках людських не було жадної сили, щоб цей мур знищити, чи хоч принизити.
І от прийшов Христос ї цей непрохідний мур зовсім розвалив, і з двох споконвіку ворожих таборів зробив одно спільне братерство. В який же спосіб Христос зруйнував цей мур, знищив ворожість? Він, каже ап. Павло, ворожнечу цю тілом своїм обернув у ніщо, цебто ставши справжнім чоловіком, Він назвав себе не сином того, чи іншого народу, а «Сином Чоловічим» в найвищому всесвітньому розумінні цього слова, став представником взагалі природи людської, а не якогось ворожого табору, а закон Мойсеїв — цей мур з зовнішніх дрібних приписів — наукою своєю обернув у ніщо. В Собі самому, в Своєму тілі, в Своїй людській природі Христос знищив і далекість поганства і мур єврейства, і «з двох зробив Собою одного нового чоловіка, роблячи мир».
Отже Христос є мир наш в тому розумінні, що Він в самому Собі знищив всі мури і засоби до роз’єднання людей, до їх ворожости, став тим новим чоловіком, що всіх поєднує миром. Він є мир наш і в тому розумінні, що Своїм тілом і кров’ю, Своєю Божественною наукою об’єднується з нами, перетворює християн в нових людей, утворює в серцях вірних Своїх той глибокий непорушний спокій, що його ми визнаємо в закликові до молитви: «В спокою серця Господеві помолимось!»
Великий, непереможний ні для яких людських сил мур, відгороджував людей від Бога до приходу Христа — це мур гріхів людських, що, почавши від Адама, страшенно накопичувались і гнітили совість людську і ввесь світ тягнули до загибелі. Цей темний мур однаково загибельний був і для євреїв і для поган. І от Христос — новий безгрішний Адам — Своєю Божественною силою і цей мур цілком зруйнував і обидва табори — і євреїв і поган — помирив з Богом. В який спосіб? Об’єднавши в Своєму тілі в Своїй природі і тих і тих, Він дав себе розп’яти на хресті, тілом помер на ньому, і цим убив усяке ворогування, що створено старим життям, ворогування людей і проти неба і проти себе. Разом із Своїм тілом Христос змертвив на хресті і старого чоловіка з усіма прикметами його темного, сумного ворогування, — а як пресвітло воскрес із мертвих як новий чоловік, цілком вільний від старих мурів та кайданів, Він благовістив світлий мир усім — і далеким поганам і близьким євреям, і тим і тим зробив однаково близьким приступ в одному Дусі до Отця Небесного. «Отже і ви, каже апостол вірним з поган, уже більш не чужі, не захожі, а спільники святим і свої Богові».
Ця спільність усіх людей і народів у Христі. вимагає звичайно й певної всесвітньої організації. Як організувались колись різні народи для взаємної боротьби та ворожнечі й відділення від Бога, так в сяйві миру Христового всі народи повинні об’єднатись у всесвітній організації любови і братерства, щоб скласти з себе оселю Божу. Таку організацію всесвітнього миру й будує вічно сам Христос, поклавши підвалиною для неї апостолів і пророків — благовісників Його науки, а головною основою її поклав Самого Себе. Це є Церква Христова, що об’єднує в собі, зводить до купи всі народи, безпереривно росте й підноситься в Господі животворчою силою Св. Духа. От це є Божа оселя, царство небесне на землі.
Браття! Христос є мир наш. Він зруйнував усі мури й перешкоди до всесвітнього миру й братерства; Він Самого Себе поклав у основу мирного братерського сполучення всіх людей і народів, що є Церквою Христовою. Але що ж ми бачимо? Чи є ж у Церкві Христовій той мир, задля якого Христос зруйнував усі мури й перешкоди, що людей роз’єднували? Христос усі мури зруйнував, але християни, особливо керівники церкви, побудували свої високі та грубі мури, що поділили Церкву Христову на ворожі табори. Хіба й сучасна католицька церква не нагадує собою того старозавітнього єврейства, обгородженого муром закону Мойсеєвого, що з погордою дивиться на всіх, хто поза його муром, як євреї дивились на поган? Та й інші церкви і гуртки християнські обнесли себе всякими мурами і не сполучаються одні з одними. Чи можуть же тепер всі ці ворожі християнські табори сказати, що Христос є мир наш, що Він зруйнував ворожнечу, з’єднав усіх в одно? Ясна річ, що ні. А коли так, то чи можемо ж ми визнати справжньою Христовою Церквою ту, що відгородила себе від інших різними мурами? Ясна річ, що ні.
До того ж мури, що самі християни поробили між собою, ще гірші, ніж той мур-закон Мойсеїв, що колись ним відгородив євреїв від поган Бог. Той мур сам Бог поставив, сам же його і в ніщо обернув, а ті мури, що поставила людська впертість та жорстокість, і для самого Бога противні, бо людська впертість ні перед чим не поступається. Колись то Київський митрополит Платон (в 80-их роках 19-го віку), подорожуючи по єпархії, завітав у католицький костел і сказав там істинно християнське слово: «Надіюсь, що ті перегороди, що їх між собою поробили люди не на стільки високі, щоб дійшли до неба. Отже, підносячись над ними, благословляю всіх іменем єдиного Голови Церкви — Господа Ісуса Христа». Здається, яке справді апостольське уявлення церкви! А між тим ксьондза, що пустив у костел митрополита Платона, було негайно позбавлено сану, а костел пересвячено; щілина пробита в мурі дійсно Христовим миром, старанно залагоджена.
Чи можемо ж ми визнати, що та церква, яка старанно ширить і залагоджує свої мури, що відгороджують її від інших, будується на підвалині апостолів і пророків, маючи головною основою самого Ісуса Христа? Ні, ніяк цього не можемо визнати, бо Христос всі мури роз’єднання зруйнував, і знов їх відбудовувати, — це діло противне Христу.
Браття! На протязі багатьох віків, усі церкви підносять молитву до Бога про з’єднання всіх. Але яка це марна, фарисейська, богопротивна молитва, коли на ділі ні одна церква жадного кроку не робить до цього з’єднання, а навпаки щораз поширює й полагоджує свої мури. Отже перший крок, який повинна зробити кожна церква, коли вона хоче бути апостольською і Христовою, будуватись на підвалині апостолів і пророків, на основі самого Христа, — це зруйнувати свої мури, що відгороджують її від інших; поглянути на життя інших церков не пихою ворога, а оком брата, визнаючи за кожним народом волю будувати своє церковне життя на підвалинах Христа і апостолів, згідно особливостям своєї вдачі й історії; братньою любов’ю шанувати кожну церкву і з нею в спосіб братерський об’єднуватись, щоб усі церкви уявляли з себе будівлю докупи спаяну, одним Духом пройняту, що дійсно росте у Господі в єдину Церкву Святу.
Наша Українська Автокефальна Церква цей крок уже зробила, — вона оголосила заклик усім церквам до братерського поєднання під умовою зберегти всі особливості свого попереднього життя і вільно будувати своє майбутнє на основі Христа і апостолів. Чи відкликнуться церкви на цей заклик? Мало надії, — особливо на тих, що будуються на папах і патріярхах, пильнують земного добробуту, а не небесного царства. Але, браття, це мусить колись статися, церкви не можуть подолати ворота пекельні! А покищо, нехай Христос буде миром хоч для нашого народу, нехай об’єднає наш народ в єдину Автокефальну Українську Церкву.
Будемо дбати, браття, щоб Христос став миром і нашої душі, щоб влив у серце наше той глибокий християнський мир, щоб у ньому ми сумлінно виголошували: «В спокою серця Господеві помолимось!» Щоб обдарував совість нашу благодаттю того небесного миру, щоб у ньому ми щиро виголошували: «За мир з неба і за спасіння наших душ Господеві помолимось!» — Амінь!
|