Що є віра, а що суєвірство?(24-та Неділя по Тройці)
Свята Євангелія це є, браття, не тільки свята книга Христової науки, а велична книга Христових чудес. Але й ці дивні діла Христові, як і Його слова, мають одну мету — кликати людей до відродження, до життя...
От і сьогоднішня Євангелія оповідає нам про два великі чуда Христа Спасителя: Про сцілення кровоточивої жінки і воскресіння дочки старшини синагоги, Яіра. Безумовно, величне чудо — воскресіння помершої, воно виявляє всемогутність Христа, як Бога, але не менше дивне чудо сцілення кровоточивої жінки. Воно показує безмежну любов і милість Христа до тих, хто вірою шукає собі від Нього допомоги.
Бідна жінка дванадцять літ уже слабувала, все, що мала, потратила на лікарів, а допомоги ні від кого не знайшла. Що далі робити їй? Як припинити кров, що так знесилювала її, робила немилим для неї саме життя? І от вона подумала: Підійду і непомітно приторкнуся до одежі Христа, то одужаю. Подумавши так, вона непомітно приторкнулась до Христа, до Його одежі, і зараз перестала кров з неї йти, — вона почула, що вже здорова. Ніхто з людей, що тиснулись коло Христа, цього не помітив, але Христос не хотів, щоб втаїлась від людей ця ознака віри в Нього і Він запитав: «Хто це до Мене приторкнувся?» А коли апостоли стали казати: «Народ товпиться коло Тебе і тиснеться до Тебе, а Ти питаєш: хто до Мене приторкнувся», то Христос всетаки став говорити: «Ні, хтось до Мене приторкнувся, хтось одержав від Мене сцілення»! Тоді жінка побачила, що не втаїться, впала перед Христом на коліна і розказала перед усіма людьми про свою біду і про те, як вона одужала, як тільки приторкнулась до краю Його одежі. Христос сказав: «Не бійся, жінко, віра твоя спасла тебе!»
Любі брати і сестри! Чи цей вчинок жінки, що вона приторкнулась до краю одежі Христа з надією одержати сцілення, — чи це була віра, чи суєвірство? Тепер іде завзята боротьба з т. зв. суєвірством. Правда, суєвірством тепер називають все взагалі, що торкається віри, — всяку віру, всяку релігію, а найбільше нашу християнську. Неправдивість цього твердження ми покажемо далі, а тепер тільки зазначимо, що в християнській вірі найбільше тепер чіпляються до зовнішніх прояв віри, коли вірні звертаються до образів, хрестів і інших ознак віри, як жінка звернулась до краю одежі Христової, і називають це суєвірством, бабськими забобонами, від яких треба очистити віру.
Чи це ж воно так? Христос на це ясно відповідає, коли каже до жінки, що приторкнулась до краю одежі Його: «Віра твоя спасла тебе» — а не суєвірство твоє. Христос теж боровся з суєвірством, — він виганяв з храму торгівців-священиків, він докоряв за суєвірство фарисеям та садукеям, що вмивали руки, не очищаючи душі; але з чистою вірою в душі жінки, Він прямо назвав вірою. Може через те іменно Він і не хотів, щоб втаївся від людей вчинок цієї жінки, щоб потім не назвали його суєвірством.
Що примусило жінку пуститись на цей вчинок, приторкнутись до краю одежі Христа? Може її темрява, несвідомість? Тепер кажуть, що різні образи та хрести, та кринички, приваблюють тільки темне жіноцтво, що це є ознака темряви народньої. Але ж не темрява, не бабські забобони привели до Христа жінку, а її страшенно тяжке, безвихідне становище. Вона все витратила на лікування, але даремно; вона втратила всяку надію на людей, кровотеча до решти знесилювала її. їй залишилось одне: лягай, чекай смерти та помирай. В такім стані часто дійсно темрява опановує людиною; в цій безнадійній темряві людина позбавляється ума або накладає на себе руки...
Але в цієї жінки, в душі її, залишилося ще світло, що у всякій темряві світить і ніяка темрява його не подолає, — залишилося світло віри. От це світло привело її до Христа; от це світло віри спонукало жінку до того, щоб протиснутись до Христа тихенько, непомітно для Нього, приторкнутись хоч до краю одежі Його; от це світло віри не тільки вивело нещасну жінку з безпорадного становища, — воно дало їй нове життя; довголітньої хворости зразу не стало, наче її й не було; вернулась утіха життя, вернулось здоров’я, вернулась бадьорість душі... Віра твоя спасла тебе, сказав Христос.
Отже нехай не кажуть, що віра є темрява, суєвірство, забобони. Віра, як бачимо, є світло з неба, є світло душі навіть там, де вже темрява покрила людину, там де вже нема поради, нема порятунку ні від кого; де острах смерти перед очима, там віра і тільки віра дає світло і життя.
Любі брати і сестри, українці! І наша Матір, наша рідна Україна, дійшла майже до того безпорадного, до того безнадійного стану, до якого дійшла колись та кровоточива жінка. Я вже не говорю про те, що весь час її тяжкого поневолення, пригноблення її душі, її церкви, — хто тільки не точив з неї кров? Не тільки її вороги і поневольники, а ще гірше й ті нерозборні діти, про яких Тарас Шевченко каже, що «отечество так люблять, так за ним впадають, та так з нього сердешного кров, як воду, точать». А в останній десяток літ, — в цю тяжку добу всесвітньої війни та революції, — скільки крови виточено з нашої України?
Де ті лікарі, які допомогли б їй, які припинили б цю кровотечу? Наш народ переживає цей тяжкий стан безнадійности... А коли сучасні лікарі намагаються ще й його душу виснажити, виточити з нього живий промінь віри, кинути в темряву безвірства, — то дійсно до кого звернутись, в кому знайти допомогу, вигоєння від цієї смертельної хвороби? Віра, віра в Христа, бажання до Нього наблизитись, хоч до краю одежі Його доторкнутись, от той останній, світлий промінь від якого тільки може народ наш одержати відродження, перетворення, світло нового життя. На тій вірі, на цьому прагненні до наближення до Христа, до єднання з Ним, до оздоровлення через Нього, і будується тепер наша рідна Українська Церква, і вигоюється наша побожна українська людність; але вигоюється вона поступово, ще багато в ній є проявів хворости.
Вам, безумовно, відомо, браття, що в сучасні часи наш народ переживає іменно цей напружений мент шукання Христа, шукання від Нього допомоги, прагнення до того, щоб хоч приторкнутися до краю Його одежі. Цим пояснюються ті великі рухи, які часто виникають до оновлених образів, до керничок, до хрестів. Вторік я сам був свідком величезних рухів до Калинівського хреста на Поділлі, страшенного здвигу народу коло цього хреста; там же відбувались величезні народні прощі з хрестами на т. зв. Йосафатову долину, де народ поставив до десять тисяч хрестів... Це, безумовно, народ в розпачі, в знесиленні, в тяжкій небезпеці за майбутнє, шукав останньої підтримки, допомоги, — шукає Христа, як та кровоточива жінка; тиснеться до Нього, щоб доторкнутись, хоч до краю одежі Його; хоч до того, що уявляє він собі на землі близьким до Христа, таємно зв’язаним з Його всемогутньою силою...
Чи це є віра, чи суєвірство? Ми сміливо кажемо, що це є віра — шукати наближення до Христа, єднання з ним, хоч в ознаках його сили і освячення на землі — тут ще нема суєвірства, тут ще віра. Чи це є темрява народня, бабські забобони? Знову кажемо: Де шукання, де прагнення найти вихід з тяжкого стану, а коли цей вихід освітлюється променем віри, там темряви ще нема. Темрява там, де спокій могили, чи самовпевненість; а там де тривога душі, де шукання виходу, там не темрява, а світло.
Але в обставинах цих народніх рухів є дійсно велика небезпека — накинути на них тінь темряви та суєвірства. Щож іменно накидає на прояви віри тінь суєвірства і темряви? Це перш-за-все темна користь, яка чисті прагнення душі повертає на свій власний прибуток. Уявіть собі, що св. апостоли, (а між ними був і Юда), повернули б на свій власний прибуток цілющу силу Христа і за гроші допускали б до Нього доторкатись. Безумовно, і вони замість віри плодили б суєвірство, і ті, що за гроші купували б собі можливсіть доторкнутись до Христа, замість світла віри, попадали б у темряву суєвірства.
От через що, і ті темні особи, ті сучасні Юди, що повертають ім’я Христа і край одежі Його на свій власний прибуток, а чисту віру народу розмінюють на гроші, дійсно сіють темне суєвірство. А таких Юд, що їх омрачає сріблолюбство і фарисейське суєвірство, там де треба просвіщати світлом чистої віри в Христа, на жаль тепер так багато, що без них тепер не тільки не обходиться ні одне чудо, а часто трапляється, що вони свій власний край одежі видають за край одежі Христа.
Що і ще напускає на чисту віру народню тінь темряви і суєвірства? Це ті темні балачки і агітація, для якої використовують темні особи шукання народом правди і світла. Такими темними особами були за Христа первосвященики та книжники, які сіяли темні наклепи на Христа, намовляли народ проти Нього. На жаль, і тепер сучасні темні священики та книжники використовують здвиги народні, щоб сіяти в народі різні темні наклепи і світлу народню віру повертати на темряву і суєвірство. Як часто цей народ, що зійшовся з світлою вірою і щирим шуканням, настроюють проти нашої Української Церкви і її духовенства, загрожують вічними муками за молитву на рідній мові і обгортають його темрявою своєї лихої агітації.
Любе братерство! Христос наш — шлях істина і життя, як Він сам про себе сказав. До Нього зі світлою вірою будемо до краю одежі Його приторкатися. Але будемо стерегтися тих, що нашу чисту віру хотять повертати на темне суєвірство. — Амінь!
|