Митр. Василь Липківський.
Проповіді

Проблема багатства і бідности
(22-га Неділя по Тройці)

Притча про Христа Спасителя про багача та Лазаря, яку тільки що ми чули з св. Євангелії підіймає перед нами, браття, найголовніше, найбільш пекуче, питання земного життя людей — питання про багатство та бідність.

Був один багатий чоловік, каже Христос, жив у розкішних палатах, дуже гарно вбирався, щодня бенкетував зі своїми приятелями, а під ворітьми в нього лежав бідний Лазар. Він рад був би заспокоїтись навіть крихтами, що падали зі столу багатого, але й тих йому не давали. Тяжка нужда покрила тіло його ранами, пси приходили і лизали їх, а від багача не було допомоги. Так проходило життя і багача і Лазаря до смерти. А от, коли помер Лазар, то янголи взяли душу його на небо в оселі Авраама і всіх святих.

А коли помер багач, то душа його опинилась у пеклі. Терплячи пекельні муки, багач глянув на небо і побачив там Лазаря разом з Авраамом і сказав: «Отче Аврааме, пошли Лазаря, щоб він вмочив палець свій і прохолодив мені язик, бо я тут дуже мучуся». Але Авраам сказав йому: «Пригадай, що ти на землі розкошував, а Лазар бідував, тепер же ти мусиш страждати, а Лазар втішається». Тоді багач сказав: «Прошу тебе, Отче Аврааме, пошли Лазаря до моїх братів, що ще живуть на землі, щоб він їм посвідчив про мої муки, щоб і вони сюди не прийшли на муки». Авраам сказав: «У них є закон і пророки, нехай їх слухають; коли ж не слухають їх, то коли б навіть хто з мертвих воскрес не покаються»!

Любі браття і сестри! З часів, як пам’ятають себе люди на землі, між ними завжди є багаті і бідні; багаті розкошують, а бідні бідують; багаті нагромаджують собі величезні достатки, що не знають де їх і дівати та витрачають на всякі вигадки-розкоші і утіхи, все своє життя роблять вічним святом, — а бідні не мають і самого необхідного; в голоді і холоді, нагі, покриті ранами чекають смерти, як свята після земних мук.

Через що одні люди багаті, а другі бідні? Через що одні розкошують на землі, а. другі бідують? Може це в великій мірі залежить і від самих людей, але зовсім не притупляє всієї гостроти питання про багатство та бідність, і цією різницею мучиться людність вся відколи себе пам’ятає. Мучиться, але вийти з цього тяжкого стану не може, і ми не знаємо такої щасливої країни, де б ця різниця хоч трохи рівнялась. Навпаки, між багатими ї бідними скрізь велика пропасть і одні до одних не переходять. І чим більше людність підноситься по шляху культурности-освіти, по шляху найбільшого використовування всіх сил землі для життя людського, тим більшим стає провалля між багатством і бідністю. Чим багатше місто, чим більше в ньому багачів в розкішних палатах, тим більше під ворітьми їх безпритульних — бідних Лазарів і навіть малих діток, що ще не зазнали життя, а вже попали в страшні обійми бідности...

Як тяжкі кайдани ця різниця між багатством і бідністю мучить людей, і бували часи, коли люди з страшним зусиллям розривали кайдани, силкувались зтерти цю різницю, досягти рівности в розподіленні земних благ, згідно потребам кожного; силувались люди, але часто приходили до ще гіршого: кайдани, що розривались, як каже один письменни, одним кінцем били багатого, а другим бідного, — багато багатих ставало бідними, дехто з бідних багатів, але різниця між багатством і бідністю не зменшувалась.

В сучасні часи ми є свідками найбільше великого і рішучого замаху на те, щоб знищити різницю між багатством і бідністю, чи як тепер висловлюються, між буржуями і пролетарями, і внести рівність. Але що ж ми бачимо? Величезні багатства дійсно знищені, розкішні палати зруйновані, велика кількість багачів стала убогими, (це мова про революцію в Росії й на Україні), може дехто з бідних і забагатів, але, чи стерлась, чи хоч зменшилась різниця між багатством і бідністю? Ні, цього ми не бачимо. Навпаки, бідність зробилась ще більш жахливою, ще більше безпорадною: бідних Лазарів, що мусять під ворітьми на вулицях днювати й ночувати, тремтіти від холоду, мучитись від голоду, стало ще більше, а скільки бідних безпритульних діток? Що їм дасть це земне життя? Хто їх привітає, одягне, обмиє рани? Страшно подумати; але мусимо сказати, що тут на землі підтримки їм не буде, так і виростуть, а в більшости ще до зросту помруть бідними Лазарями...

Залишається одна надія на моральне підвищення людности, на те, що може закон і пророки та св. Євангелія вплинуть на людство і зітруть різницю між багатством і бідністю. Але й тут сам Христос констатує, що іменно в справі користування земними благами люди найменше піддаються під вплив моральних чинників: коли діло торкнеться багатства, то всяко викручуються, або відходять від Христа, як багатий юнак, або в самому слові Божому силкуються знайти оправдання свого багатства, або взагалі в цій справі не тільки закону і пророків не слухають, а навіть, коли б хто й з мертвих воскрес, не повірили б.

Всякими способами силкуються люди зтерти різницю між багатством і бідністю на землі, а міжтим скільки старих людей щоденно помирає на вулицях від голоду, холоду! Скільки матерей, з малими дітьми на руках, тремтять і плачуть на вулицях і просять притулку, а його нема, хіба смерть дасть! Скільки малих діток, як пташки в клітці, б’ються в страшних обіймах бепритульности, поки не закриють очей на віки... І це, здається, тяжка непереможна умова життя людей на землі.

Христос Спаситель, найвищий Учитель бідних, — тих, що плачуть тепер, тих, що голодні тепер, тих, кого гонять, — переносить вирішення питання про багатство та бідність за межі земного життя, переносить в ті обставини, які почнуться після смерти. Христос в умовах того світу показує нам щасливу долю тих, хто мучиться, бідував на цьому світі, — і муки тих, хто на цім світі розкошував. Бідний Лазар, що лежав на цім світі під ворітьми палати багатого, на тім світі оселяється в світлих оселях Отця Небесного з усіма святими; а багатий, що розкошував на цім світі в багатих палатах, на тім світі здобув лише страшний притулок в пеклі. Він, що на цім світі щодня бенкетував з приятелями, а Лазареві жалів навіть крихт від свого стола, — на тім світі рад би був закропитися краплею води з руки Лазяря; але тут уже пропасть велика між ним і Лазарем, вже нема порятнуку тому, хто на цім світі не давав порятунку бідному.

Отже, ця непереможна різниця між багатством і бідністю на цім світі, як Христос нам пояснює, повинна стати для нас одною з найбільших підстав для віри в життя майбутнього віку, — віри в те, що після смерти на землі мусить настати друге вічне життя для людини, життя правдиве, яке має виправити всю неправду життя земного. Хіба може сумління людини помиритись з тим, що багач, який посідав сам те, чим живились би тисячі бідних, завдяки якому може сотні бідних померли, як той бідний Лазар, так і не одержить за те правдивої кари після смерти? Хіба може людина в своїй совісті помиритись з тим, що безліч бідних, що крім біди та мук не зазнали нічого на землі, щоб вони так і на віки остались безутішними? Де б тоді була та вища правда, де б тоді була та вища любов, в яку вірить і не може не вірити, поки вона людиною?

Отже Христос нас і навчає, що є Правда, є Любов, яка виправить неправду земну в майбутньому віці. Вона покаже певне місце перебування тим, які на цім світі через свої розкоші морили голодом та холодом та безпритульністю убогих. Вона — ця Правда і Любов — подасть утіху тим убогим, що тут померли під ворітьми багатих; тим матерям, що тут тремтіли з дітками без притулку і допомоги; тим діткам, яким жахлива безпритульність і байдужість багатих закрила тут очі на віки. Є безсмертя душі людської, є пекло для тих, що тут розкошували і є рай для тих, що тут бідували, — це каже Христос, це каже нам і наша совість.

Нам тепер кажуть, що не треба вже Христа і його науки для впорядкування життя на землі; що не треба вже віри ні в рай, ні в пекло на тім світі. Ми, мовляв, на цім світі заведемо рай, коли знищимо всіх багатих і заведемо рівність всіх щодо благ земних. Ми бачимо велике намагання завести рай на землі; але чим більше на це витрачується зусиль, тим тяжче стає людям жити, тим легше попадають люди в жахливі обійми убожества і безпритульности. Все це нас переконує в тому, що тут на землі можна тільки утворити пекло, а рай, у всякім разі, треба віднести за межі земного життя туди, де вже кінчається боротьба за життя, а починається «нове небо і нова земля, де правда живе» (2 Петр. 3, 13).

Та й який тут на землі може бути рай, коли тут і війна, і вбивства, і смертні кари, і хворости, і сама смерть, що нікого не мине? От через що Христос і прийшов на землю не для того, щоб рай тут завести, а для того, щоб всіх людей закликати до царства небесного; і тільки тоді, коли люди будуть прагнути до царства небесного, буде зтиратись, зменшуватись різниця між багатством і бідністю. По мірі того, як люди і окремі народи будуть вважати себе наслідниками царства небесного, між ними буде збільшуватись правда і любов, які і порівняють багатих з бідними. Тому Христос і церкву свою, цебто братерство вірних, назвав царством небесним.

І в перші дні християнської церкви правда і любов остільки пройняли вірних, що, як каже св. єв. Лука, у всіх було одно серце і душа, і тому все у них було спільне, і ділили його на всіх, як кому було треба (Діян. 2, 44). Правда, ця любов не довго трималась на такій височині, і в церкві Христовій постала різниця між багатством і бідністю. А коли нема любови, то примусом цієї спільности вже утворити не можна. Але, для нас християн завжди є слово Боже, яке каже, що є пекло, де багаті будуть мучитись за своє розкішне життя на землі і є рай, де бідні знайдуть утіху за своє бідування на землі. Нехай знають і багаті і бідні, що є слово Боже, яке ясно навчає, що ми повинні робити, як повинні жити на землі, щоб уникнути мук після смерти і досягнути небесного блаженства...

Будемо ж, браття, навчатися слова Божого у своїй рідній мові, живитися ним. Тоді і багатство не буде для нас таким привабливим, і бідність не буде такою гіркою; тоді між багатством і бідністю встановиться в нашій душі така рівність, що те і друге будуть мати для нас вартість тільки для досягнення Царства Небесного. — Амінь!