Христова наука і сучасна інтеліґенція(21-ша Неділя по Тройці)
Браття! Христос є найвищий учитель життя, Він же найзрозуміліше викладає свою науку: найвищі принципи своєї науки Він робив цілком зрозумілими й для найбільше простих, неписьменних людей. От, з метою зробити свою науку зрозумілою навіть для тих, що крім свого рибальства, чи праці коло землі нічого іншого й не знають, — Христос викладав її приповістями, цебто, на прикладах з життя і праці рибалок, селян, робітників, як от і читана сьогодні приповість про сіяча й насіння. І справді, висока наука Христова про життя, вище якої не знає історія, вона ж і найзрозуміліша й для найпростіших людей, зрозумілішої від якої теж не знає історія.
Але, Сам Христос каже, що Він свої приповісті говорив не лише на те, щоб їх зрозуміли найпростіші люди, а й на те, щоб приповістями прикривати свою науку від тих, «що дивлячись не бачать, і слухаючи не розуміють». Хто ж це були такі? Це була, так би мовити, тодішня інтеліґенція. Це були ті вчені книжки, знавці св. Письма та інших наук, що вважали себе за мудреців, людей освічених. їх велика шкільна вченість, ніби якимсь туманом, обгортала їх розум, засліплювала їх, закривала від них ясну, як сонце, науку Христа, що її добре розуміли й радо приймали прості неосвічені люди. І здійснилось уже тоді слово Христове: «На суд Я прийшов на світ, щоб невидючі бачили, а видючі сліпими стали» (Ів. 9, 39).
Браття! Наші часи це є часи високого піднесення шкільної вчености, розвитку різних наук природничих, технічних, що надто підвищили й ускладнили зовнішні умови життя; пара, електрика, різні машини, виробництва, піднесли людність до такого степеня, про який не снилося не тільки сучасникам Христа, а й нашим дідам. Безумовно, ніхто не може заперечувати цьому великому проґресові полегшення й підвищення зовнішніх умов життя людства. Бог для того й створив чоловіка і дав йому розум, щоб він панував над світом (Бут. 1, 26), щоб використовував його для найкращих обставин свого життя. І от віками впертої розумової праці чоловік багато досят в пануванні над світом, багато сил природи дослідив і взяв до послуг собі, утворив т. зв. культурне життя. Це безумовно велике придбання людства, що дає йому світло.
Але це світло має й свою тінь, і звичайно чим ясніше світло культури, тим темніша стає тінь від нього. А ми, християни, що освітлюємось найвищим Сонцем Правди, повинні підвищитись і над цією тінню, щоб не зробитись тими видючими, що засліпились своєю тінню. Високий стан культурности поділив усі народи на культурні і некультурні, освічені і дикі, і самі культурні народи поділив на інтеліґенцію-освічених і простий народ-неосвічений. Безперечно, це вже факт всім відомий, що сучасна висока культура виросла головним чином на ґрунті християнства; дохристиянська наука, коли й увійшла в наше життя, то теж в освітленні й переробці християнській. Вся найновіша культура є праця християнських народів. Отже корінь сучасної високої культури є християнство. Але от яка сумна й загрозлива річ: ті, що найбільше користають з сучасної культури — найкультурніші між народами, — інтеліґенція у культурних народів, — виявляють себе в дуже привабливій ролі: підривають корінь культури, на якому виросли — Христову науку — самі відриваються від кореня Христової віри, і хотять відірвати від нього й простий народ.
Браття! Давно вже наш простий народ хвилює питання: Чому це наша інтеліґенція не вірить, не ходить до церкви, байдужа до Христової віри, життя по вірі, а ми — простий народ — маємо до церкви ходити, як християни жити? На це Сам Христос ясно відповідає простому народові: Вам дано розуміти тайни царства Божого, а від інтеліґенції це закрито і вони, дивлячись, не бачать і слухаючи, не розуміють. Велике значення тайн природи й використовування їх, просвічення ними, закриває від інтеліґенції тайни царства Божого і позбавляє їх самої найвищої християнської інтеліґентности.
Простий народ ще не досяг до розуміння науки про тайни природи, бо для цього треба пройти велику підготовку, пройти багато шкіл, мати для цього вільний час, вільні кошти жити в великих містах. Інтеліґентність світу цього це є привілей небагатьох з народу, і це завжди так буде, бо наука не стоїть на місці, що року, що дня, вона рухається вперед, ускладнюється і ускладнює підготовку до її зрозуміння. Але, хоч не може простий народ стати інтеліґенцією в розумінні шкільної освіти і зв’язаних з нею привілеїв в житті, за те йому дана в Христовій вірі найвища інтеліґентність, — дано розуміння царства Божого, дано те, що найпотрібніше людині для гідного людини, як Божого образа, життя. Недоступні для простого народу різні наукові зібрання, лекції, доповіді, зате йому дано з повним розумінням одвідувати церкви Божі, молитвою входити в єднання з Богом, підвищувати себе до неба, ставати свідомими громадянами царства небесного.
Отже і простий народ, коли він ходить до церкви, молиться, щиро вірить і живе по вірі є, з християнського погляду, інтеліґенцією в найвищому розумінні: йому дано розуміти тайни царства Божого. І нема чого простому народові заздрити на інтеліґенцію, що вона не вірить, не молиться, не живе християнским життям. Скоріше інтеліґенція повинна добре глянути на себе саму і розвіяти той туман, який заволік її і закрив від неї тайни Царства Небесного. Летуни, що піднімаються високо в повітрі над землею, свідчать, що найкультурніші міста, як Париж, Лондон, Нью-Йорк, закутані димом з фабрик, порохом, так густо, що не можуть бачити сонця, як воно уявляється в чистім повітрі, хоч самі того не помічають. Так само інтеліґенти так затуманені димом своєї інтеліґентности, що не бачать Сонця Правди — Христа.
А що варта така інтеліґентність, хоч і християнська, але без Христа, на це сумну відповідь дає історія. Що дали та й ще досі дають т. зв. культурні народи т. зв. диким, некультурним, коли сполучаються з ними, яку освіту? Вони перш за все наділили цих нещасних поганими «інтеліґентськими недугами», споїли їх горілкою, сотнями тисяч забирали їх в рабство, а то й просто нищили до ноги, як це зробили еспанці з американськими індіянами.. Свою культурність християнські народи виявили перед дикунами лише тим, що нищили їх з гармат і рушниць проти їхніх списів і луків. А що дала інтеліґенція своєму ж простому народові? Теж саме кріпацтво, виснаження і якнайаморальніші наслідки міського інтеліґентного життя.
Щож доброго дала культура принаймні тій інтеліґенції, що так чваниться нею? Безперечно вона надто поліпшила зовнішні умови життя: замість ходити пішки, чи їхати кіньми, тепер їздять автами і залізницями по землі, пароплавами по воді і літають літаками в повітрі з найбільшими вигодами; замість каганця — електрика; великі досягнення і в їжі, і в одязі, і в будинках. Але, чи краща ж стала душа інтеліґенції, чи піднеслось братерство, чи підвищилась любов між людьми? Вся ця внутрішня християнська інтеліґентність остільки, можна сказати, пронизилась, оскільки підвищилась зовнішня світська.
Люди тепер літають. Але що значить це літання для просвічення душі людської в порівнянні з Христом і апостолами, що ходили пішки? Інтеліґенція тепер навпаки оскільки затьмарена своїми зовнішніми досягненнями, що зухвало ставить себе на місце Бога, відкидає всяку віру, сама себе позбавляє неба. Великі технічні досягнення, машини, фабрики, запалили таку зажерливість в інтеліґенції, що вона не тільки виробляє все потрібне для себе, а й увесь світ хоче затопити своїми виробами, все своє життя розміняла на доляри, і тільки їх і знає, за ними і вганяє, все під себе загребає, хоч як тяжко все це відбивається на житті простого народу.
От, браття, коли ми зміркуємо, хоч ці стислі сторінки життя інтеліґенції, ми ясно зрозуміємо, чому інтеліґенція не вірує, не молиться, в церкву не ходить, а народ і молиться і вірує, — і не на користь інтеліґенції. Тут не заздорщі на інтеліґенцію, а більше влучний плач прор. Єремії: «Ой, як стемніло золото, як жужелицею стало золото що найліпше! Поважні сини Сионські дорогі, як найчистіше золото, — як стали вони, як та посуда глиняна, як виріб рук гончарських» (4, 1-4). За зовнішнім блеском інтеліґенції криється тяжка внутрішня темрява; і таку моральну нікчемність інтеліґенції добре помітили вже й найсвітліші з інтеліґентів. Так великий російський письменник, граф Лев Толстой, підняв заклик до всієї інтеліґенції світу про спрощення, залишення всіх інтеліґентських досягнень і повернення до життя простого народу, і сам показав приклад цьому, — став жити, як простий селянин, залишив усі наукові досягнення і звернувся до науки про Царство Боже, до Євангелії Христової. Отже, на всіх досягненнях культури й інтеліґенції ясно здійснюються слова Христові: «Яка користь чоловікові, коли він увесь світ підгорне під себе, а душу занапастить?» (Марк. 8, 36). Запевне, ми не відкидаємо великої ваги для життя людського тих досягнень культури, в яких ми зараз живемо. Не відкидаємо й великої користи і від інтеліґенції, її письменства, її мистецтва та інших придбань.
Але інтеліґенція повинна стати християнською не лише по назві, а й по духу, щоб стати справжньою інтеліґенцією, не занапащувати душу свою. Бо коли б, справді, наша культура і інтелігенція стала дійсно християнською, хіба залишились би досі дикі народи? Хіба дала б наша культура та освіта, крім тих темних сторінок, які ми раніш вказали, ще й ту, що дикі народи йдуть до ісляму, будизму і жахаються християнства, тікають від нього? Хіба були б наші найінтелігентніші міста ще й досі розсадниками темного аморального життя в простім народі? Хіба не надто затьмарює для народу Христову науку й та наша духовна інтеліґенція, — ті нащадки колишніх первосвящеників і книжників, що теж належать до тих, що дивлячись не бачать і слухаючи не розуміють?
Але що довго говорити? Коли наша інтеліґенція — і духовна, і світська — є, як каже Христос, око, світло в тілі (Мат. б, 22), то ми лише повинні бажати, щоб вона справді була такою. А для цього один шлях: хто умалиться, як дитина, той є більший е Царстві Небеснім. Нехай інтелігенція сяє своїм знанням, своєю освітою, але нехай стане, щодо віри, як дитина, нехай і до церкви ходить, і живе по вірі, і на цьому ґрунті єднається з народом, — от тоді вона буде справжньою інтеліґенцією і світло її освіти не буде чадіти димом і затуляти від неї Сонце Правди — Христа; не буде і в народі родити сумного зневір’я. От в чому, мені уявляється, головне питання наших часів.
А тимчасом, хоч ми, браття, прості люди, що нам дано знати тайни Царства Божого, будемо щирими учнями Христа, і Його насіння, Його слово, берегти в душі, і давати плід по вірі. — Амінь!
|