Що то є чоловік?(17-та Неділя по Тройці. 11 Кор. 6, 16–1)
«Ви є храм Бога живого», каже ап. Павло. Браття! Що таке чоловік? Тепер ідуть, та й завжди йшли й ніколи не припиняться змагання про те, що то є чоловік? Бо яке питання може бути ближче для нас, як не те, що є ми самі? На цьому питанні найбільше стикаються і віра і безвірство, і взагалі на ньому зосереджуються, як на своєму корінні, всі інші питання життя людського.
Що ж є чоловік? Він є витвір матерії, як і все на світі, кажуть матеріялісти. Правда, в чоловікові матерія досягла свого вищого стану, вона витворила надто тонку, складну й чутливу, нервову систему в чоловікові, що творить у ньому, і свідомість, і почуття і уявлення, і все, що люди звикли називати духовним. Яка могутня й премудра матерія, що своїми механічними і органічними законами і силами витворює дивні незлічені речі, вінцем яких є чоловік!
Але що ж таке все ж чоловік? На те питання матеріялізм іншої відповіді дати не може, як таку: Чоловік є те, що він є, чим його витворила матерія. Але ця відповідь по суті власне нічого не відповідає. Для матеріялізму чоловік такий же самий витвір матерії, як і тварини, рослини, мінерали: все в силах і законах матерії і нічого в самому чоловікові. Матеріялісти звичайно не люблять вглиблятися в суть того, чи іншого явища матерії: замість того вони захоплюються висвітленням великих досягнень матерії в чоловікові. Чоловік уже зміряв і дослідив землю й небо, досяг своїм оком до найдальших небесних плянет, точно визначив їх рух, вивчив тваринне, рослинне царство, і робить в ньому значні удосконалення, утворив певні форми свого суспільного життя і щораз підвищує й удосконалює свою культуру.
Але що таке є чоловік? Хіба в тому суть його природи, що він багато дослідив, багато вивчив, багато дечого й удосконалив? Хто ж такий він сам? Чоловік, кажуть, жваво і переможно опановує закони природи, використовує їх для поліпшення життя, він уже значно використав такі сили природи, як пара, електрика, вивчив і пристосував до послуг собі закони фізики, механічні, хемічні; може чути й бачити те, що далеко від нього; літає в повітрі, перелітає океани; будує величезні фабрики всякої промисловости.
Але що ж є сам чоловік? Невже вся його істота — в цих зовнішніх досягненнях, в цих пароплавах, літаках, фабриках, заводах? В своїм опануванні засобами до кращого життя на землі, чоловік уже досяг великої техніки в будівництві собі приміщень, в готуванні їжі, пиття, одягу, в утворенні різних розваг; побудував величезні міста, зібрав величезні міліярди грошей, опрацював величезні лани землі.
Але щож таке є сам чоловік? Невже він є лише те, що він їсть, чим одягається, чим забавляється, якими сумами грошей, чи ланами, чи палатами володіє? Крім народів культурних є ще багато таких, що життям своїм мало відрізняються від звірини: ходять майже голі, їдять і п’ють те, що дає їхня земля, живуть в лісах, чи печерах, не знають жадних засобів поліпшення життя. Але й вони є люди.
Що ж таке є чоловік? На це питання, в межах лише матеріяльних, ми не знаходимо відповіді. І безвірство, що ґрунтується лише на матеріялізмі, мусить визнати себе безсилим у вирішенні цього найближчого питання, що таке чоловік. Тільки віра, що підносить чоловіка над умовностями земного життя, сполучає його з життям вічним, дивиться, так би мовити, в корінь людської істоти, а не розкидається по його зовнішніх розгалуженнях, дає просту і ясну відповідь на питання, що є чоловік.
Цю відповідь ми й чуємо в словах ап. Павла, що сьогодні читались: «Ви є храм Бога живого». Отже всякий чоловік, — чи він багатий, чи бідний, чи освічений, чи простий, чи найвищий вчений, чи найпослідніший дикун, — він є перш за все храм Бога живого. Суть чоловіка, призначення його, незалежно від усіх зовнішніх умов, і досягнення, яким він поліпшує й ускладнює своє зовнішнє життя, є утворення з себе храму Божого, придатного місця для оселі Божої. От з цього погляду лише й дивиться на чоловіка віра, і остільки лише визнає чоловіка чоловіком, оскільки він спромігся утворити з себе гідний храм для Бога. Так розцінює чоловіка й ап. Павло.
Найкращі й безсторонні дослідники життя людства тепер уже визнали за безперечний факт, що нема й не було ні одного народу, який зовсім не мав би віри, не почував би в своїй душі того, чи іншого народу, який зовсім не має віри, залежности від Бога, відношення до Нього. Отже кожний чоловік має в собі світло Божества, є Божим храмом. Але запевне цей храм буває надто рзіної гідности й придатности. І останній дикун є теж храм Божий. Але темрявою гріха, несвідомости, низького рівня людського духовного життя він так затемнений, забруднений, що в ньому майже непомітно присутности Бога. Як живе дикун в якомусь темному куріні з очерету, чи в темній печері, такий він і з себе самого уявляє храм Божий.
Але час життя людського йшов і умови життя щораз поліпшувались, підносились, ускладнялись. Лише люди стали жити в гарних хатах, а багаті в розкішних палатах, навчилися письма, пішла між ними наука, а разом з тим стало виразніше у них і відношення до Бога. Та їхнє уявлення Бога при їх навіть великих знаннях дуже затьмарилось, звелось до поклоніння небесним світилам, тваринам, птицям та іншим. Люди почали будувати величезні храми, але їх наповняли різними ідолами, подобинами всяких Божих створінь і їм кланялись, як богам. Таке поклоніння ідолам було вже «гидота перед Богом», і храми ідольські це вже були оселі не Бога, а бісів, і служіння ідолам було вже служіння бісам (1 Кор. 10, 20).
Але ще більше опоганювали себе погани, коли і з самих себе робили не храм Божий, а оселю бісовську, наповняли душі і тіла свої найбруднішими гріхами, усім життям своїм служили не Богові, а веліарові (2 Кор. 6, 15), цебто діяволові. В таких забруднених храмах Бог, як найсвятіший, не міг оселитися, і обрав за свою оселю євреїв, що Його шанували, і сказав про них Мойсеєві: «Я оселюся в них і буду ходити з моїм народом» (3 Мойс. 26, 12).
Але для того, щоб бути гідним храмом Бога живого євреї повинні були цілком відокремитись від віри і життя поган, до їхньої нечистоти навіть і не приторкатись. Євреї збудували величний храм Богові в Єрусалимі, але самі з себе не спромоглися зробити гідний храм Богові живому, забруднювали себе і ганебним життям і навіть ідолопоклонством в своєму храмі. Тоді Господь через пророків провістив їм тяжку кару, що й храм їх буде зруйнований і самі вони будуть віддані в неволю поганам.
А прор. Ісаія прорік євреям, що Бог все ж змилується над ними і знову поверне їм волю; дасть змогу Йому служити в новому храмі, коли вони самі з себе будуватимуть гідний Богові храм. І от в пророцькому надхненні Ісаія закликає євреїв від імені Божого: «Вийдіть з серед поган, як за Мойсея ви вийшли із землі Єгипетської, відділіться від тих народів, що себе забруднили всякою нечистотою, до цієї нечистоти й не торкайтесь, і Я знов прийму вас, буду вам Отцем, а ви будете Моїми синами й дочками». Бог змилувався над євреями, повернув їх на батьківщину і вони збудували новий храм в Єрусалимі, але самі з себе вони знов збудували лише храми пихи і лицемірства; не прийняли свого Месії-Христа, стали самі «гидотою запустіння», такий же став і їхній храм (Мт. 24, 15). Отже обіщання Божі, дані євреям, що Він зробить їх своїм храмом, своєю оселею, буде їх Отцем, а вони будуть Його дітьми, не здійснились через нечистоту їхнього життя і віри.
Св. ап. Павло вбачає, що ці обіщання Божі власне до євреїв і не відносились. Євреї були лише прообразом «нового Ізраїля», цебто християн. Лише віра Христова має силу кожну людину і всі народи піднести до слави дітей Божих (Ів. 1, 12), що від Бога родились; лише любов до Христа може зробити людину гідним храмом Божим, згідно слову Його: «Хто любить Мене і Отець Мій полюбить його, і прийдемо до нього і оселю в нього створимо» (Ів. 14, 23).
Отже лише в християнстві чоловік досягає найвищої мети свого призначення, — стає храмом Божим, а жертва Христа Спасителя за життя всього світу робить і Христову віру всесвітньою, для всіх доступною, і благодаттю Св. Духа очищає його душу від морального бруду і освячує, як Божий храм. Але ця духовна висота християн накладає на них обов’язок пильнувати своєї чистоти, очищати себе від усякої скверни тіла і духа.
Уже самим фактом хрещення в ім’я Христове, приєднання до Христа, християни відійшли від бруду світу цього, «бо обмились, освятились та оправдались ім’ям Господа Ісуса і Духом Бога нашого» (1 Кор. 6, 11), і цю свою святість повинні звершувати, підносити своїм життям у страху Божім, в постійній боязні чимнебудь забруднити в собі святий храм Божий. От у чому конечне завдання і найвище достоїнство чоловіка. Не в тому, що він збудує, чи привластить, чи винайде, а в тому, о скільки він морально піднесе себе, щоб стати гідним храмом найвищого добра — Бога живого.
Але ап. Павло не тільки кожного окремого християнина називає храмом Божим. Він каже до всіх християн: «Ви є храм Бога живого». Цебто, все християнське братерство, всі християнські церкви, вся всесвітня церква — є єдиний суцільний величний Божий храм, що ґрунтом своїм має всю землю, а верхом входить у безмежну височінь неба. І цей храм повинен сяяти пресвітлою красою любови, святости, милосердя. От, коли на вівтар цього храму кожний чоловік буде класти всі свої придбання, всю працю свого розуму, всі здобутки свого життя, коли спільною працею всіх утвориться чисте, світле й свідоме життя всіх людей, — от тоді свого найвищого призначення на землі досягне чоловік, як всесвітний колектив дітей Божих. «Будуйте з себе, каже ап. Петро, як живе каміння, дім духовний, священство святе, щоб приносити духовні жертви любоприємні Богові через Ісуса Христа» (1 Петр. 2, 5).
Браття! Християнство величезну жертву поклало на вівтар підвищення загального життя людности, на його науку, мистецтво, культуру. Але воно завжди є й залишиться живим закликом до всіх людей і народів: Будуйте з себе гідний храм Бога живого! Бо це лише є гідне завершення всякої людської праці, що надасть їй вічної ваги. Все інше, і великі фабрики й заводи, і безліч літаків та пароплавів, і великі міста і держави — все це минеться. Отже, нехай людство, для свого найвищого життя, ніколи не забуде слів ап. Павла. — Амінь!
|