Митр. Василь Липківський.
Проповіді

Страждання Христові, як вирішення людських страждань
(Чесного Хреста — На Літургії)

Сьогодні, браття, ми святкуємо свято Чесного Хреста, що на ньому розп’ятий був Спаситель наш, Господь Ісус Христос. Це свято переносить нашу думку до того сумного менту, коли Син Божий терпів муки, страждання на землі.

Для чого ж це? Кому це потрібно було, щоб Син Божий на землі поніс свій хрест, пережив тяжкі страждання, жахливу смерть на хресті? Це питання тимбільше потребує з’ясовання, коли ми згадаємо, що Син Божий постраждав добровільно, що Він на те й прийшов на землю, щоб постраждати й віддати душу свою за спасіння многих (Мрк. 10, 45).

Браття! Багато найбільш важливих і пекучих питань людського життя на його ниві, багато цих питань, чи так званих проблем, мусить вирішити людство не лише наукою, а й тяжкою боротьбою, а часто й кров’ю та тяжкими жертвами. Люди завжди, здається, тільки те й роблять, що вирішають різні проблеми — соціяльні, економічні, політичні, наукові, нарешті проблеми полу... Але найбільш пекуча і безумовно найбільш загальна і повсякчасна проблема життя, — це є проблема страждання.

Що уявляє собою людське життя на землі? Це є крапля утіхи в безодні страждань. Страждання й від кволости природи нашої й від наслідків гріха, незадоволення сучасним станом, від різних пригод, бід, нарешті старість, хворости, передсмертні страждання і сама смерть — це неминуча доля життя. А моральні страждання, докори, незадоволення собою? Візьмемо найбільш щасливу ніби людину, що спокійно прожила свій вік. Коли ця людина щиро пригадає собі своє минуле — чого вона не досягла, чого не зробила, що лихого вчинила, для чого власне життя потратила, для чого жила, коли здумає про кінець свого земного життя — то де те щастя дінеться? За невеликі менти світла безмежні обрії темряви...

Та й утіха, радість... Чи є та утіха на землі, щоб не була сполучена зі смутком, як каже похоронна пісня. Навіть найщасливіший в житті цар Соломон, що всього зазнав в найбільшій мірі, і він кінчив на тому, що визнав цілковиту марність життя... Але всі інші проблеми життя

людського на землі можуть бути в той, чи інший спосіб, зусиллями людей, а проблема страждання — хіба може вона бути вирішена лише людськими зусиллями? Хіба може чоловік своїм розумом, чи боротьбою, чи зусиллями скинути з себе гору страждань, висушити море сліз, визволити себе від хворости, від смерти? Хіба може чоловік скинути з себе тягар гріхів, визнання в своїй совісті своєї моральної нікчемности або й злочинности? Хіба може людина заспокоїтись без надії на життя після смерти?

Дійсно вирішити проблему страждань це перш за все є діло любові Божої до людей. Проблема страждань це переважно справа релігійного життя. Але й релігія, коли бралась вирішити цю проблему людськими силами, вона приходила до жахливого безпорадного висновку, що саме життя є зло, є марне страждання, що жити не варто, — приходила до знищення життя, — до небуття. От є велика й давня релігія буддійська, що об’єднує собою найбільше людности. Її заснуватель, Будда, іменно й прийшов до того висновку, що жити не варто, що всі утіхи життя марні, що всякому, хто мав нещастя народитися на світ, найкраще знову повернутися до небуття, перейти, як каже Будда, в нірвану. А вже безбожники, безвірники, що відкидають релігію й участь Бога у вирішенні проблеми страждання — вони логічно теж переходять до відмовлення від життя.

Для чого жити? — Щоб своїми муками, своїми стражданнями підготовляти умови для кращого життя тих, що після нас будуть? А ті в свою чергу знов будуть лише засобом для угноєння ниви життя майбутнім нащадкам, і т. д.? Життя втрачає всяку ціну само в собі, а є лише якась плинність, якийсь засіб до чогось невідомого, для нас уже зовсім нецікавого. Отже не варт жити! Це голосно висловлюють ідеологи безвірства. Вмерти не цікаво, пише один безвірницький поет, що вкоротив собі віку, але й життя ще більш не цікаве.

Відмовлення від життя, «не варто жити» це був найбільш головний виклик всього людства, всього поганства перед пришестям на землю Христа Спасителя. Безцінність життя, марність його, панування смерти, могили над життям, обдурення себе всяким надужиттям, всякими найбруднішими, одчайдушними утіхами та розвагами — ще більше наближали життя до розкладу, до могили. Особливо безпорадний був поганин в менти страждань, коли спіткає його тяжка пригода, біда, злидні, хворість, чи інша сумна несподіванка. Звичайним виходом для нього з цих пригод був відхід від життя, самогубство...

І от прийшов Бог на землю — прийшов Христос, щоб вирішити для людей проблему страждання своєю безмежною любов’ю до них, щоб узяти на себе всі людські страждання й саму смерть; щоб узяти на себе всі гріхи світу, весь тягар моральної безпорадности людини, і визволити життя людське від гріхів, від смерти, від загибелі, від безпорадности в стражданнях, — перемогти страждання і смерть, високо до неба піднести гідність життя людини і дати вічне розуміння, вічне значення життю чоловіка. «Так Бог полюбив світ, що й Сина Свого Єдинородного дав, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав би життя вічне» (Ів. 3, 16).

І от Син Божий, Господь Ісус Христос, прийшов на землю як чоловік. Чого прийшов? Може зазнати земних утіх людського життя? Ні, Він усі утіхи людського життя відкинув. Він і зустрів цей світ в чужому вертепі, і похований був у чужому гробі; на цім світі Він не мав де голови прихилити. Він все життя залишався самотнім на землі. Була в Нього лише одна близька душа, Його така ж самотня Мати, та й її мабуть Він мало-коли мав можливість бачити, подорожуючи по містах і селах; і лише на хресті, за мент до смерти, побачив її близько себе і піклуванням про неї закінчив своє життя.

Були в Нього близькі, хоч мало свідомі, ученики, та й то між ними був Юда; до Нього хилився народ, та й той з намови своїх проводирів вимагав Його смерти. Христа, кажуть, бачили, як Він плакав, але не бачили, щоб Він сміявся... Ні, не для утіхи на землі прийшов Христос; Він прийшов розв’язати проблему страждань людських, прийшов постраждати за людей. Але не так постраждати, як звичайні люди, а так, як Бог у людській природі. Він прийшов розв’язати проблему страждання в обсязі всесвітньому, освятити, прославити й перемогти страждання, перемогти... (Проповідь ця не скінчена — великий листок дуже дрібного писання Митрополита, на якому написано й іншу проповідь, був сконфіскований на пошті. — о. П. М.).