Хрест Христовий — символ любови Божої до людей, і Хрест — символ політичної величности(Воздвиження Чесного Хреста)
Сьогодні, браття, у нас свято Чесного Хреста; сьогодні ми підносили чесний Хрест Христовий, щоб побачили всі люди спасіння Бога нашого; сьогодні перед чесним Хрестом ми благаємо Господа, щоб змилувався над нашою церквою, нашою Матірю Україною і над усіма нами.
Історичною підставою цього свята Чесного Хреста є та подія, що трапилась за царя римського Константина, в 4-му віці по Христі. Цей перший християнський цар в подяку за те, що Господь дав йому перемогу над усіма супротивниками, — зробив його єдинодержавним римським імператором, — замислив збудувати храм на місці страждань Христових, Його гробу й воскресіння в Єрусалимі. І от під доглядом матері царя Константина, Олени, стали розкопувати ці святі місця, бо євреї і погани — вороги Христа, щоб зневажити Його, глибоко ці місця засипали всяким сміттям, — то відкопали в землі гріб Христовий, а недалеко від нього три хрести, — очевидно, Христа і двох розбійників, що з Ним були розп’яті, бо хрести звичайно закопувано на місці розп’яття разом з розп’ятими на них, і от за молитви християн, один з цих хрестів, чудом сцілення хворої жінки, виявлений був, як животворчий хрест, що на ньому був розп’ятий Христос.
Тоді з великою побожністю патріярх і духівництво підняли цей хрест з-під землі, піднесли Його перед очі всього народу, благословляли Ним народ, а народ весь час виголошував: «Господи помилуй», так як і ми тепер відповідаємо на піднесення перед нами Чесного Хреста. На місці гробу і розп’яття Христового збудував цар Константин величний храм Воскресіння; з надзвичайною урочистістю посвячено його 13-го вересня 337-го року, а 14-го вересня в нього урочисто перенесено і поставлено для поклоніння вірним животворчий хрест Христовий, і встановлено на цей день свято Чесного Хреста, що й ми його зараз святкуємо...
Браття! Ця подія знайдення і піднесення Хреста Христового стала як-би відзнакою ґрунтовної зміни до Христа і Христової віри з боку царів і державців. Поки хрест був у землі глибоко закопаний, то й Христова віра, Його церква, була відокремлена від держави, терпіла гоніння від неї. А з тих часів, як знайдено й піднесено чесний Хрест Христовий, — римська держава стала християнською, царі взяли під свою опіку Христову Церкву, і особисто під свою охорону, ніби символом всієї державности, взяли хрест Христовий, і цей хрест з того часу зробився зброєю охорони царів і їх держав, а найбільше їх війська, що навіть стало зватись «хрестолюбивими», і вславлення хреста Христового й допомогу від нього стали сполучати з різними політичними подіями своєї державности.
Хрест бачив цар Константан на небі, що під ним був напис: «Цим перемагай»! І він сказав поставити на військових знаменах (прапорах) хрести, і переміг свого супротивника Максентія. З тих часів св. Хрест Христовий царі стали носити перед своїм військом, і навіть окреме свято встановлене — «Передходження св. хреста» (перед військом), 1-го серпня. Святий Хрест царі зробили якби неодмінною зброєю своїх військ, і св. хрест, як дійсна зброя став часом перемагати, а часом і в полон попадати. Так він попав був у полон персам, а потім туркам і Його, як справжню військову зброю, відбивали, або викупляли з полону.
На визволення хреста і гробу Господнього від магометан на протязі кількох століть тяглися з заходу незлічені загони т. зв. хрестоносців, що були страшенним нещастям, навіть для християн, — все нівечили, пустошили навкруги себе. Але все ж на деякий час вони заволоділи Єрусалимом, визволили від магометан св. хрест і гріб Господній. І потім у війнах з магометанами вони завжди носили перед собою св. хрест, поки Єрусалим і всі його святощі остаточно не попались в полон султану Саладину, а хрестоносців було вигнано. Правда хрест, що на ньому було розп’ято Христа, не міг залишатись довго цілий; за довгі віки прочани, а найбільше царі, державці, малими частинами рознесли його по всьому світі й коло гробу Господнього залишилась лише мала його частина.
І до наших часів м. Єрусалим і його святощі залишились в полоні у турків під пильною вартою турецьких жандармів і християни за великі гроші здобувають у них право вклонятись гробу Господньому, останкові животворчого хреста правити Служби Божі в храмі Воскресіння. 1 тут яка сумна риса! Різні християнські народи — греки, латинці, вірмени, араби зчиняють завзяті суперечки за право служіння на гробі Господньому; і різні державці, як цар російський збурювали навіть війни за ключі від гробу Господнього, і турецькі жандарми є справжні за: хисники гробу Господнього від бешкетів, що за нього зчиняються представниками різних течій християнства і різними державцями, найбільше не з релігійного, а з політичною метою...
Любі браття і сестри! Коли б ми хотіли наочно, так би мовити, побачити оскільки, навіть зберігаючи непорушною віру Христову, можна перекрутити саму ідею християнства, самі ґрунтовні заповіти Христові, — це найкраще виявляє доля чесного хреста в житті християнських народів. За часів панування євреїв та поган над християнством, коли Христова віра терпіла страшенну ворожість і гоніння від державців землі, хрест Христовий був глибоко засипаний землею та сміттям. Але, як ясно сяяв тоді хрест Христовий в житті християн, в їх стражданнях, в їх мучеництві за віру Христову. Христос розп’ятий на хресті, це був той прапор, що за нього йшли на муки безліч християн. Хрест Христовий був глибоко під землею нікому не відомий, але хрест всесвітній в душах і житті християн, — як ідея християнства, як життя у Христі, страждання за Христа, саможертва в ім’я Христа, — ясно сяяв на ввесь світ і своїм сяйвом розвіяв темряву поганства.
А от, як взяли хрест Христовий під свій захист християнські царі та державці, вони визволили дерево хреста з-під землі, піднесли його високо перед очі людей, але тяжко принизили його, затемнили сяйво його намулом своєї політики, своїх державних змагань. Дерево хреста піднесено, а ідея хреста, як саможертва надто принижені. Царі зробили хрест Христовий якоюсь невідмінною своєю власністю, — хрест роздавали своїм урядовцям, як нагороди за їх політичні заслуги; хрестами нагороджували найбільше своїх військових старших «за храбрость»; вимагали від священиків іти з хрестом попереду війська підчас війни; від хреста сподівались перемоги над ворогами, і навіть в тропарі на Чесного Хреста благається про перемогу над супротивниками силою хреста.
Яке це страшенне перекручення всього діла Христового на землі, всієї ідеї християнства! Хрест є ознакою найбільшої любови Божої до людей, а в руках християнських держав він зробився ознакою ворожнечі, боротьби часто між самими християнами. Хрест є ознакою безмежної саможертви Христа за всіх людей, а в християнських державах він став, якби зброєю найжахливіших війн, пожертв за ту, чи іншу державність. І коли державці хотіли оправдувати себе, посилаючи хрест перед військом, так ніби це військо йде битись за віру, то це було лише великим лицемірством, і свідчило тільки, що й віру християнські державці обернули на засіб боротьби за свої державні змагання.
Бо зовсім не так повинна вестись християнська боротьба за віру. Коли чесний хрест був захований глибоко в землі, тоді християни вели найбільшу боротьбу за свою віру, але перемагали ворогів віри не своєю збройною силою, а своєю саможертвою за Христа, своїм мучеництвом, непохитним терпінням; тоді тисячі мучеників дійсно брали на себе хрест страждань Христових. І перш за все вони хрестом перемагали самих себе, своє попереднє життя в поганстві, чи єврействі, свої гріхи, свою слабодухість, і вже в наслідок свого переродження у Христі, своєю непохитністю в вірі, своїми муками і терпінням, перемагали ворогів хреста. Хрест був тоді глибоко закопаний в землі, але чистим світлом піднесений він був у душах християн, у житті Церкви Христової. Він був тоді дійсно тим світлом, що про нього казав Христос: «Поки Світло маєте, віруйте в Світло, щоб ви були синами Світла», тим величним прапором всесвітнього єднання, що про нього сказав Христос: «Коли піднесений буду від землі (на хрест), всіх пригорну до себе».
Коли ж хрест — дерево хреста Христового — в наслідок перемоги християнських державців над невірними був піднесений із землі, був високо поставлений перед очі всіх народів, він що-далі все більше принижався брудом людської величности, людських змагань, все більше затьмарювався намулом людської політики князів світу цього, і замість світла Христової любови робився зброєю людської ненависти, замість прапора всесвітнього єднання став зброєю найбільшого роз’єднання.
Сумно сказати, навіть церковні проводирі зробили хрест символом свого роз’єднання: є окремий хрест грецький рівноконечний, є окремий хрест латинський з продовгастим нижчим кінцем; є в Росії хрест старовірчий восьмиконечний; інакше кладуть на собі (хрестяться) хрест православні, інакше католики, інакше старовіри, а є такі християни, що й зовсім не визнають хреста, і головне — між ними всіма запекла ворожнеча.
Так перекрутили силу хреста Христового, так перекрутили саму ідею християнства ті, що вважали себе не тільки правовірними християнами, а й найбільшими захисниками віри Христової, чесного хреста Його... Коли цар Константин бачив хрест з написом: «Цим перемагай», то до якої перемоги закликав його цей напис? Перш за все до перемоги над самим собою, до перетворення свого власного життя за словом апостола: «Уже не я живу, а живе в мені Христос» (Гал. 3, 2), для мене хрестом вже світ розп’явся і я для світу»; потім для перемоги над неправдою, насильством, ворожістю в суспільному житті, перемоги не зброєю державною, а зброєю Христовою — любов’ю, терпінням, саможертвою. Хто так переможе своє власне й суспільне життя, для кого хрест Христовий є зброя внутрішнього духовного перетворення себе й суспільства, той не тільки вже не буде вживати хреста, як зброї фізичної перемоги у війні, а й меч покладе у піхву, бо як каже Христос, хто підняв меч, той від меча й загине. Запевне, ми кажемо не про те, що твориться поза церквою в ім’я державних перемог, але в ім’я Христа ніякий християнин не повинен підіймати меча, а тимбільше не повинен вживати хреста, як зброї фізичної перемоги над ворогами, а лише як зброю перетворення власного і суспільного життя: любов’ю, терпінням, стражданням, саможертвою, відданням душі своєї за друзів своїх.
Браття! Триста років чесний хрест Христовий був засипаний землею і сміттям, невидимий для людей, а от уже більше, як 1500 років св. хрест, хоч піднятий із землі, але тяжко принижений земними державними змаганнями, тяжко забруджений намулом земної політики. Пора вже очистити св. хрест Христовий від усякого намулу, пора вже подбати церкві Христовій, щоб св .хрест Христовий, піднесений перед очі народів, знову став ознакою всесвітнього єднання і братерства, символом перетворення у Христі власного й суспільного життя.
Давайте ж дбати про очищення чесного хреста Христового від усього того бруду, що наклали на нього віки несвідомости християнської, лицемірства фарисейського та жорстокости людської. Ми піднесли сьогодні хрест Христовий, не як зброю війн, не як нагороду за душогубство, не як ознаку ворожнечі, а як світло віри Христової, як ознаку Христової любови, — перетворення власного й суспільного життя сіллю Христової науки, як прапор всесвітнього єднання і братерства.
Наша Українська Автокефальна Православна Церква рішуче відмовилась від усякої земної перемоги, від усяких послуг політиці, від втручання в будь-які державні змагання, а має своїм завданням — єднати свій рідний нарід лише на ґрунті чистих заповітів Христа, перетворювати його християнською і національною свідомістю. От через що й свято Чесного Хреста для нас дітей Української церкви, повинно бути святом чесного, щирого поклоніння Христу, поклоніння Його стражданням, як предвіщенню Його преславного воскресіння, — святом духовного перетворення нашого народу в огні великих страждань, як предвіщенню його духовного перетворення, духовної перемоги силою хреста Христового.
От з цією думкою і вірою ми будемо вклонятись перед чесним Хрестом Господнім зі співом: «Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і святе Воскресіння Твоє славимо». — Амінь!
|