Христова віра й життя вірних(16-та Неділя по Тройці)
«Ось тепер пора слушна, ось тепер день спасіння» (2 Кор. 6, 1-10). Так чуло ап. Павло висловлюється про свій час, коли тількищо засяяло світло Христової віри на землі і працею св. апостолів жваво скрізь поширювалось.
Ап. Павло вважає себе й інших апостолів ніби за помічників, за співробітників Христа Спасителя в справі поширення Його віри і благовістя між людьми, і як співробітник Христовий благає Коринтян, щоб ця Божа благодать, цебто Христова віра, яку вони прийняли, не була для них марною, а щоб осяяла, і як розчина в тісті (Мат. 13, 33), перетворила все їхнє життя.
Свій час апостол нав’язує з пророцьким видінням прор. Ісаії, яке мусіло зробити велике враження не тільки на євреїв, а й на поган, що прийняли Христову віру. Прор. Ісаія бачив у пророцькому видінні (Іс. 49, 1-10) «раба Божого» — Месію Христа, що висловлював свій сумнів перед Богом Отцем, чи не марно Він приходив на землю, чи не даремна була Його праця на спасіння людей, і на це так сказав Господь: «Ні, в пору слушну Я почув Тебе і в день спасіння допоміг Тобі, і я зроблю Тебе світлом для народів, щоб спасіння Моє поширилось до країв землі»
От цією слушною порою, цим днем спасіння для всіх народів і країв землі, що її призначив Сам Бог, ап. Павло вважає свій час першого поширення Христової віри по всіх краях. Одного тільки ап. Павло й інші апостоли, як співробітники Христові в справі поширення Його благовістя на землі, якнайбільше пильнували: щоб не робити ніякої затримки, ніякої перешкоди поширенню віри Христової, щоб не давати ніякого приводу для догани їхньому служінню, щоб у всьому показувати себе, як найщиріших слуг Божих.
І от тут ап. Павло знову перераховує ті пригоди, той спосіб і ту зброю, в яких він і інші апостоли були, і якими орудували, щоб якнайкраще виконати своє служіння на благовістя Христової віри, і ні в чому не чинити ніяких перешкод до нього. Це уже втретє ап. Павло перед Коринтянами, а разом і перед нами, захищає гідність свого апостольського служіння і майже в тих самих висловах, тому ми не будемо на них довго спинятись.
В сьогоднішнім читанні свій захист апостольського служіння ап. Павло починає з пасивного, так сказати, оборончого боку своєї боротьби за благовістя Христове. Якою ж зброєю тут орудували апостоли? Терпіння, велике терпіння — це була єдина їх зброя проти різних наступів на них. Іншої зброї і Христос їм не дав, окрім терпіння. «В терпінні вашому придбаєте душі ваші» (Лук. 21, 19). «Хто витерпить до кінця, той спасеться» (Мат. 10, 22). От цією лише зброєю — великим терпінням — апостол орудував і спасав свою душу в різних пригодах, що насували на нього «і в бідах, і в нуждах, і в тіснотах, і в ранах, і по в’язницях й вигнаннях, в працях, в постах, в недосипанні». Конкретніше про ці свої пригоди апостол пише Коринтянам далі (11, 23-27). Тут він ніби хоче лише підкреслити, що терпіння все перемагає.
В який же спосіб, з яким душевним почуттям апостол терпів ці пригоди й провадив своє благовісницьке служіння? Тут апостол найбільше піклувався про те, щоб у всьому зберігати і виявляти чистоту: чистоту серця, чистоту думки, чистоту від усього недоброго у відношеннях до людей, як і Христос заповів апостолам: «Будьте мудрі, як змії, і чисті, як голуби» (Мат. 10, 16). Отже цю чистоту у відношеннях до людей апостол виявляв «і в спокійній розважности, і в великодушності, і в добросердечності, і в нелицемірній любові до всіх», і в тих дарах Св. Духа, якими він особливо тісно сполучався з своїми духовними дітьми, «бо одним Духом, казав він, усі ми в одно тіло охрестились, і всі одним Духом напоєні» (1 Кор. 12, 13).
Яку ж зброю вживали св. апостоли, коли треба було вести наступну боротьбу проти темряви й неправди світу цього, ширити благовістя Христове? Єдина зброя, яку дав Христос апостолам для опановання світом, є слово істини. «Ідіть по всьому світові й проповідуйте Євангелію» (Мар. 16, 15). «Ідіть, навчайте всі народи» (Мат. 28, 19). От цією єдиною зброєю апостоли й пройшли по всьому світу. Але ця ?броя, як свідчить апостол Павло, непереможніша за всі інші: «Могутнє слово Боже, каже він, ї гостріше від усякого меча на оба боки гострого, і проходить аж до розділення душі і духа, виявляє й думки серця» (Євр. 4, 12), і не людська премудрість, а сила Божа надає йому такої непереможности (1 Кор. 2, 5). «Ми, каже апостол, не в силі самі від себе що думати, як від себе, а сила наша від Бога» (2 Кор. 3, 5).
Цю зброю Божу апостоли в час благовістя підпирали ще «зброєю правди в правій і лівій руці». Благовістя апостольське пройняте було цілковитою правдивістю, без усякого хитання, чи лицемірства, — не було таке, щоб права рука робила одно, а ліва щось іншого, а цілком однодушне й нехибне. «Вірен Бог, що слово наше до вас, каже апостол до Коринтян, не було «так» і «ні», як і Син Божий Ісус Христос, що Його ми вам проповідали, не був «так» і «ні», а в Ньому самому було «так»... на славу Божу через нас» (2 Кор. 1, 18-20). От своїм терпінням у пригодах, чистотою в відношенні до людей, зі зброєю слова Божого і правди в обидвох руках св. апостоли так себе усталили й загартували, що для них зовсім байдужа була честь і безчестя, і пошана і догана, з якими до них ставляться люди, чи краще — і те і те однаково сприяло успіху їх благовістя.
І далі ап. Павло так любими йому протиставленнями, до яких він часто звертався, стисло, але яскраво, висвітлює великі успіхи апостольського благовістя. «Нас вважають за дурисвітів, але нам же вірять; нас не хотять знати, але ми всім відомі; хотять, щоб ми померли, а ми от живемо; нас карають смертельно, але вбити не можуть; нам завдають смутку, але ми веселі; ми вбогі, але багатьох збагачуєм; ми нічого не маємо, але всім володіємо». Все це апостол пише Коринтянам, щоб довести їм, що апостольське служіння благовістю Христовому не тільки не спричинилось до будь-якої перешкоди поширенню Христової віри на землі, а навпаки — воно усунуло всі перешкоди, перемогло всі фортеці проти Христової віри, що їх ставив світ, і апостоли виявили себе справжніми і гідними співробітниками Христовими, дійсно опанували світом.
І як висновок з усього сказаного ап. Павло звертається до Коринтян: «Уста наші відкриті до вас, серце наше роздалось, вам не тісно в нас». Апостолам і вони не можуть закинути будь-якої перешкоди або догани благовістю Христовому в них.
О, браття, як одверто й щиро св. апостоли виставляли перед вірними своє служіння! Що, коли б запитати сучасних співробітників Христових, керівників церковних, про їхнє служіння. Чи довели б вони велике терпіння за Христа в пригодах, чи мусіли б визнати кволість, слабодухість і навіть Юдину зраду .навіть при малих загрозах спокою їхнього життя? Чи визнали б вони чистоту серця і думок, і нелицемірну любов до своїх духовних дітей, чи жорстокість, байдужість, лицемірство, неспільність навіть в Духові Святому, що всі Його дари вони лише собі засвоюють? Чи воюють вони зброєю слова Божого і правди в обох руках, чи з єзуїтським лукавством лівою гладять, а правою б’ють?
Отже в стилі Павлових противенств вони повинні б сказати: «Нам вірять, але ми дурисвіти; ми перед усіма себе виставляєм, але нас не хотять бачити; ми живі, але вже ніби померші; ми багато маєм, але нікого не збагачуєм. Отже, ми є великою перешкодою і доганою благовістю Христової віри».
Але, браття, ми вже так часто висловлювались про хиби керівників церковних, (запевне не з пустого глузування, а з щирого бажання бачити їх ближчими до апостольського служіння), що хотіли б сьогодні звернути увагу і на всіх вірних, при світлі апостольської науки поглянути і на наш християнський стан. І ап. Павло, сказавши Коринтянам, що серце наше відкрите, широко роздалось і вам не тісно в нас, додає: «але в ваших серцях тісно; в рівній мірі розпростортесь і ви».
Отже, браття, щоб не було перешкоди і догани Христовій вірі на землі, не лише на керівниках церковних, а й на всіх вірних лежить обов’язок так себе поводити, так впорядкувати своє життя, щоб усі бачили наші добрі діла (Мат. 5, 16). І перш за все терпіння — велика чеснота християнина. Христос усім сказав: «В терпінні вашому спасайте душі ваші».
Але чи бачимо ми в християнах, хоч мале терпіння, особливо за віру Христову? Ой, тут ще тільки насуваються якісь пригоди, як уже навіть щирі на погляд християни ховаються, відходять, зраджують церкву і віру, а то й переходять в табор ворогів Христа, і ця легковажність, боягузство і зрадництво в християнах ганебніше, ніж в інших вірах. Та й між собою, братя, чи терпимо ми один одного в любові, як заповідує апостол? Чи виявляємо ми християнське терпіння й покірливість волі
Божій навіть у дрібних пригодах, що трапляються в житті кожного? Отже, в терпінні вашому спасайте душі ваші!
А чистота взаїмовідношень, добродушність, щирість? Ой, браття, і тут життя християн як низько впало! Якась черствість, недовірство, байдужість до всіх, крім себе самого, це найбільш звичайні явища в християнських громадах, що закликані до щирого нелицемірного братерства. І тут ми мусимо сказати, що дух братерства, спільноти більше почувається в інших вірах, ніж у християнстві. А як мало озброєні християни словом Божим, як мало свідомі в ньому! Як мало зброї правди у нас хочби в одній руці! Ой, не можемо ми всі похвалитися не тільки бездоганним, а й хоч відмінним від інших християнським життям і свідомістю.
Головний, історичний гріх вищих керівників церкви — це той, що вони перейняли на себе всі права в церкві, а мирян-громаду усунули від усякої активної участи в житті церкви, звели її до пасивного стану. Але тепер, коли церква наша стала всенародньо-соборноправною, коли миряни повернули собі всі права в церкві, ми можемо за апостолом виголосити: «Ось тепер пора слушна, ось тепер день спасіння». Безумовно, цей день, як настав з пришестя Христового на землю, буде тривати до кінця світу. А зараз ,коли церква-громада вільна і не має перешкод зовні для її вільної активної праці на підвищення свого церковного життя, тепер усі вірні мусять взяти на себе апостольську зброю, озброїтись терпінням, чистотою і християнською свідомістю, щоб і праця і життя їх провадилось у світлі Христової науки.
Браття! Права вимагають обов’язків. Права без обов’язків — це самочинство, що руйнує, а не будує всяку справу. От чому і права мирян в церкві накладають на них і певні обов’язки, і перш за все — набути християнську свідомість, озброїтись знанням слова Божого. Тому і ми взяли на себе труд пояснювати на відправах Євангелію, Апостольські послання і взагалі істини Христової віри.
Але й самі ви, браття, коли ви є активні працівники церкви, співробітники Христові, «в рівній мірі розпростортесь і ви», подбайте про свою християнську свідомість; кожний мусить мати в себе принаймні «Новий Заповіт», побожно читати й навчатися з нього. (Давайте мені питання з усього, що вас цікавить в св. Письмі і взагалі в християнському житті, і в міру сил своїх я з охотою буду в своїх проповідях і бесідах давати відповіді). Хоч ми і вбогі на ці скарби, але один одного будемо збагачувати, щоб своїм щирим братерським життям і взаємною допомогою збагатились ми й на ті духовні скарби, що лише за них здобудемо царство небесне. — Амінь!
|