Божі таланти і земне багатство(16-та Неділя по Тройці)
«Візьміть у лінивого раба талант і віддайте тому, що має десять талантів, бо всякому, хто має ще дасться й передасться, а хто не має у того відбереться й те, що він ніби-то має». Такий висновок зробив Христос із своєї проповісті про таланти, яку ми тільки що вислухали з св. Євангелії. На цих словах Христових ми повинні зупинитись своєю увагою з огляду на те, що вороги Христові, — противники Його божественної науки і християнської віри, — ці слова Христові дуже перекручують, і на підставі їх хотять довести, що Христос ніби дбав про багатих, — буржуїв, — і зневажав убогих, — пролетарів, бо Він сказав: «Відберіть у того, хто не має і дайте тому, хто має», що взагалі Євангелія Христова це є наука для багатіїв-буржуїв, а не для бідних-пролетарів, що й сама віра християнська є віра буржуйська, а не пролетарська, і тому справжній пролетар повинен бути безвірником і особливо звільнитись від науки Христової.
Ми зараз не будемо цього безглуздого твердження розглядати загально, виявити всю його неправду, а лише зупинимось на ньому в зв’язку з перекрученням слів Христових у Його приповісті про таланти. Справді, таке толковання цих слів Христа, яке дають їм сучасні безвірники, є безсовісне перекручення їх змісту і свідоме небажання їх зрозуміти. Хіба Христос сказав: від бідного відберіть, а багатому дайте? Христос сказав: від лінивого відберіть, а трудящому дайте. Бо чому той добрий і вірний раб мав десять талантів? Де він їх узяв? Він роздобув їх щирою, може тяжкою працею, на базарі життя, він їх заробив.
А чому той лукавий і ледачий раб має лише один талант, та й то не його, а той, що йому дав хазяїн? Тому, що він лінивий, не хотів працювати. Отже Христос насправді сказав: від лінивого, що не хотів працювати, відберіть і дайте трудячому, бо лінивий, хоч що й має, то не його, і від нього мусить бути відібране, а трудящий своєю тяжкою працею і надто здобуває, і нагороди заслуговує. І от ті, що зараз галасують «хто не працює не сміє і їсти, а хто працює, той найбільшої пайки заслуговує», якраз перехопили ці слова Христові про лінивого й трудящого, хоч самі то вони більше галасують, ніж працюють. Христові божественні слова вони перехопили, а свій людський зміст в них вклали, — своїм звичаєм пішли до власного збагачення за рахунок «нетрудового елементу» — буржуїв, а себе величаючи трудящими-пролетарями, і виходить не правдивий розподіл талантів, відповідно праці кожного, а звичайне грабіжництво...
Але це між іншим. Не в цьому головне перекручення сучасними безвірниками-матеріялістами Христової науки. Найбільш нахабне її перекручення з боку тих матеріялістів у тому, що небесній науці Христа, що має виключно моральний духовний характер, вони намагаються надати земного, низького, меркатильного змісту, — що перли Христового навчання, яке має на меті всіх вивести із земного бруду й піднести до неба, вони зухвало кидають собі під ноги, змішують з брудом земної гризні — буржуйської, пролетарської і всякої іншої, і запевне топчуть їх своїми брудними ногами.
Так і в цьому разі. Про які це таланти каже Христос у своїй приповісті? Ми повинні раз-на-завжди запам’ятати те, що Христос ніякої уваги для морального життя не надає матеріяльному багатству, земним скарбам, і від усякого втручання в володіння земними скарбами і розподіл їх, Він свідомо ухиляється. Коли один чоловік звернувся до Христа з проханням поділити між ним і братом його спадщину, то Він сказав: «Чоловіче, хто поставив Мене суддею і ділителем над вами»? Зараз же додав, що життя людське не залежить від його достатків (Лук. 12, 13-15), і в іншому місці прямо каже: «Не збирайте собі скарбів на землі». Та хіба міг Христос, хоч будь-яку різницю вбачати між багатим і бідним за матеріяльні засоби, коли Він сказав: «Яка користь чоловікові, коли він й увесь світ придбає, а душу свою занапастить» (Лук. 8, 36)? Коли матеріяльні багатства навіть всього світу не мають жадної вартости для душі одного чоловіка, то чи ж може бути розмова про те, що Христос сприятливо ставився до багатих задля їх багатства, а зневажав бідних?
Та коли Христос і надавав яке значення багатству для чоловіка, то лише, як великій перешкоді до досягнення царства небесного. Як трудно, казав він, багатому увійти в царство небесне. Легше верблюдові пройти через ушко голки, ніж багатому ввійти в царство небесне. Отже, коли Христос говорив у своїй приповісті про таланти, ні в якім разі Він не розумів тут будь-які матеріяльні скарби, а лише духовні здібности, ті духовні скарби, що про них Він казав: «Не збирайте собі скарбів на землі, де їх черва точить і міль, і ржа псує, та злодії підкопують і крадуть, а збирайте собі скарби на небі, де ні черва, ні міль їх не псує, ні злодій не підкопає й не вкраде». От ці скарби повинен здобувати, ці багатства збирати кожний чоловік.
Деж він їх мусить шукати, звідки здобувати? Перш за все в своїй власній душі, що в неї Творець-Бог вклав ті чи інші духовні здібности, і от ці духовні здібности є ті таланти, що їх Бог дав в тій, чи іншій мірі кожному чоловікові, це є той Божий хозяйський капітал, на якому чоловік повинен ґрунтувати і збільшувати своє духовне багатство. А для цього не тільки не треба багатіти матеріяльними скарбами, а якраз навпаки Христос каже: Щасливі убогії, бо їхнє є царство небесне. Навпаки — трудно багатому ввійти в царство небесне.
Та й сам Христос, — це невичерпне джерело духовних скарбів — Він був найбідніший з людей на земні скарби, і казав: «Лисиці мають нори і птиці небесні гнізда, а Син Чоловічеський не має де голови прихилити». А багатому, що придбав собі великі скарби матеріяльні Він сказав: «Нерозумний! Душу твою в цю ніч від тебе візьмуть, кому ж залишиться те, що ти надбав». Отже нехай безбожники та матеріялісти, що визнають і цінять лише скарби матеріяльні, нехай не накидають вони нашому божественному Навчителеві своїх низьких земних комерційних думок, а нехай краще звернуть увагу на самих себе, на свою душу, нехай подбають про те, щоб не позбутися, не змарнувати і тих духовних здібностей від Бога одержаних, що їх вони ніби-то мають.
Бо що значить у словах Христових: Хто має, тому дасться і передасться, а хто не має, в того відбереться й те, що він ніби то має. Це значить: хто власною працею в свому духовному житті розвинув ті природні душевні здібности-таланти, що їх одержав — здобув собі освіту, побожність, любов до меншого брата, хто ці свої здібности, розвинені власною працею над собою, якнайкраще використовував на славу Богові і на користь людству, той уже на свої таланти природні приробляє іще те все, що здобував власною працею; а коли його праця дає користь людности, підносить загальне життя, то це вже є той великий прибуток, що про нього Христос каже, що тому, хто має, ще дасться й передасться. А хто не хотів дбати про розвиток своїх природних здібностей, для того вони були ніби талантом закопаним у землю, хоч він їх ніби то мав, але насправді їх не мав, ними не орудував, і для нього, і для людности, його природні здібности були якби мертвим, нікчемним капіталом. От це і значать слова Христові: хто не має, цебто не працює для того, щоб придбати, у того відбереться й те, що він ніби то має.
Отже і за Христом головним чинником піднесення життя людського є праця, але Христос бере до своєї уваги лише моральне, духовне піднесення життя, моральну працю, і перш за все працю над самим собою, над піднесенням і найкращим використанням своєї духовної праці на моральне, духовне піднесення братерського життя, і ні в якій мірі не зв’язує моральної праці з будьякими матеріяльними умовами. Христос відмовився бути суддею людей у розділі між ними матеріяльних скарбів, але Він є єдиний і останній Суддя всіх людей, що-до їх духовних скарбів та їх використання, праці над ними, і Він винесе присуд в день суду лінивому рабові, коли відбере від нього й ті його духовні здібности, що їх він в собі змарнував, — лінувався використати їх для служіння Богові і людям: Цього лінивого раба вкиньте в темряву пекельну, там йому буде плач і скрегіт зубів.
Браття! Христос Спаситель про свої таланти казав, що їх треба віддати купцям, пустити в торгове, комерційне діло, кинути на базар, щоб одержати своє з відсотками. І дійсно для коштів матеріяльних єдине місце їх розроблення, одержання з них прибутків це є торгівля, взагалі базар. Але ні в якій мірі Христос тут не казав про той базар, ту торгівлю, якими здобуваються матеріяльні кошти. Де ж той базар, та торгівля, ті купці, що працею в них ми повинні розробляти свої природні здібности й одержувати певний прибуток? Запевне, це є всякі заклади на підвищення природних здібностей людини — освітні, моральні, технічні і інші — не противні духові Христової науки, але базар, торг, купці, для розвитку природних здібностей людини в піднесенні до Бога остільки важлива річ, що Христос заснував для цього й свій власний базар, свою торгівлю.
Де ж той базар, те торжище, на якому ми найкраще можемо розвинути, піднести й використати свою освіту, побожність, любов до Бога, до брата, чистоти серця, милосердя та інші таланти? Такий Христовий базар — є Христова Церква, Христове братерство. Отже, сюди в Христову церкву йдіть працювати всі, хто хоче розвинути і на користь братів дати свої духовні здібности. Сюди до церкви йдіть усі, кому чого недостає, кому треба здобути духовного добра, одержати моральну підтримку. Тут не може бути ніякого ошуканства, ніякої політики, ніякого лукавства.
Церква, як та премудрість, про яку каже премудрий цар Соломон, усіх кличе до себе: «Хто потребує науки, ідіть до мене, їжте мій хліб, пийте моє вино, і будете жити, покидайте дурощі і ходіть стежками, що я вам покажу» (Прип. 9, 4-6). Тимбільше йдіть до церковної праці всі, хто має таланта, хто може пустити їх в діло, себто на вславлення Бога, на користь братерству. Чимбільше ви будете віддавати їх на користь церкві, тимбільше самі придбаєте на своє власне піднесення. Хто одержав від Бога п’ять талантів — великі духовні здібносте, — мусить всі їх віддати на славу Божу, на користь людства, бо для того їх і одержав, і кому багато дано, з того багато й вимагається. Хто одержав два таланти, цебто середні здібносте, і їх мусить пускати в оборот на церковну працю, і ця його праця не буде даремна, ні для братерства, ні для нього самого. Хто й один талант одержав, малі здібности має, і той не повинен їх марнувати, і по мірі сил своїх працювати, і в малому повинен бути вірний.
Отже, браття, як звичайний базар це є місце, де скупчується найбільше людносте, де збираються найбільші матеріяльні кошти, найбільші капітали, так і Церква Христова є той базар, куди йде здобувати, або збувати, брати або давати, кожна душа, що бажає спасіння, морального підвищення. Тут в церкві Христовій збираються найбільші духовні скарби, не тільки окремих душ, а й цілих народів. І цей капітал, ці духовні скарби, далеко вартніші для людей і народів, ніж скарби матеріяльні. Навіть в земній життєвій боротьбі не той народ перемагає, який володіє великими земними скарбами, а той, який набув собі найбільше духовний капітал.
Сумним прикладом цього може бути й наш український народ. Наша Україна — всі визнають, — дуже багата на матеріяльні засоби, має і хліба й до хліба всього занадто. Але ж що за користь з цього всього багатства для нашого народу, коли він бідний на духовні скарби; коли він не може стати на власні ноги; коли в нас так мало й своєї рідної освіти, своєї волі; коли в нас так мало своєї власної національної свідомости, так мало духовної гідности, пошани до самих себе, так мало єдносте, так багато зрадництва, рабського приниження, продажносте...
Ми бідні на духовні скарби, тому і наші багатства йдуть поперед наші очі на користь різним хижакам, що за наші ж багатства нас і нищать і виснажують. Ми бідні на духовні кошти, а тому, як каже наш поет Т. Шевченко, й досі живемо «на нашій не своїй землі». До останнього часу в нас не було навіть своєї церкви, не було того базару, де можна б було найкраще набути ті скарби, що надають найбільшої сили і гідности народові. От через що ми зараз, хоч з великими труднощами, але засновуємо нарешті свій рідний духовний базар, свою рідну церкву, щоб нею піднести наш народ, зібрати й збільшити його духовний капітал, піднести церковним вжитком його рідну мову, незалежністю-автокефальністю церкви викликати в народі прагнення до своєї волі, незалежности, всенародньою соборноправністю звичку до керівництва народнього, до єдности, організованости.
Безумовно, вороги нашого народу знають яку велику силу має для народу його рідна церква, і тому у великий спосіб перешкоджують її заснованню і поширенню, і навіть просто підняли проти неї гоніння, прагнуть знищити її і звести нанівець. Але в своїй рідній церкві ми збираємо саме ті великі скарби, що їх ні черва, ні міль не точить, що їх і злодій не вкраде, і страждання нашої церкви в сучасному це є може найвартісніший її капітал в майбутньому. І Христос після страждань і знеславлення воскрес і вславився.
Отже, любі браття і сестри, українці! Будьте свідомі, будьте щирі до рідної церкви, підтримуйте її, захищайте її єднайтесь в ній, працюйте в ній, терпіть за неї. Хто витерпить до кінця, той спасеться, каже Христос. Особливо, не звертайте уваги на наклепи сучасних безвірників на Христову Церкву. Зараз точиться запекла боротьба між капіталістами, т. зв. буржуазією і робітниками-пролетарями, і керівники пролетаріяту в запалі цієї боротьби відкидають і церкву Христову до ворожих пролетаріятові буржуазних чинників і, як ми бачили, намагаються і в словах Христа відшукати те, чого там немає і бути не може.
Велика помилка їхня в тому, що вони змішують чисту Христову науку з тими, чи іншими церковними організаціями, що складались в буржуазних урядах, під великим впливом цих урядів, і навіть в церковну науку внесено багато земного-політичного. Чиста ж Христова наука, стоячи поверх усяких земних змін і умовностей, поверх всяких кляс та капіталів, — безперечно найближча до бідних і трудящих, до пригноблених і знеможених. «Прийдіть до Мене всі струджені та знеможені», закликає Христос. От заснуватись на цій науці й прагне наша церква.
Безумовно, потрібні для людей і народів і кошти матеріяльні на землі, і набуття земних дібр, і їх справедливий розподіл, але Христос в це не входив, це Він віддавав на долю інших. Залишимо ж і ми, — послідовники чистої Христової науки, — Марксам, Енґельсам і іншим, в кого є нахил і охота розробляти земні капітали, їх правдиво розподіляти і дбати про кращі для всіх умови земного життя, бо й це безперечно потрібне, хоч його і черва і міль завжди підточує, і злодій чатує, — а самі ми щиро станемо до праці на надбання для нашого народу і для кожного з нас найвартісніших духовних скарбів, що їх ні черва, ні міль не точить, ні злодій не краде, що справді визволять і піднесуть наш рідний нарід, і на їх набуття будемо віддавати свої маленькі сили і життя, щоб почути від Господа: «Добрий рабе і вірний, в малому ти був Мені вірний, над великим тебе поставлю, увійди в радість Господа твого». — Амінь!
|