Про поверхобов’язкові заслуги Святих(12-та Неділя по Тройці)
До Христа Спасителя, коли Він благословляв дітей, обіцяючи їм царство небесне, підійшов один юнак і звернувся до Нього з запитанням: «Що мені робити, щоб життя вічне мати?» Це був учень фарисеїв і сам був, як свідчить єв. Лука, законник. Христос і відповів йому, як єврею, в межах єврейського закону: «Додержуй заповітів Мойсеєвих і матимеш життя». Але молодий єврейський законник одним виконанням єврейського закону вже не задовольнявся, — шукав чогось іншого. Можливо, що Христове навчання про любов, милосердя, особливо Його ласкаве ставлення до дітей, зробили на нього велике враження, і він сподівався почути від Христа якийсь легший шлях і для себе до життя вічного, тому й назвав Христа добрим, милосердним, учителем.
Але для єврейського законника, поки він залишався ще послідовником Мойсея, іншого шляху до життя, як виконання Мойсеєвого закону, й не могло бути. Тому Христос і відхилив від Себе назву «добрий, милосердний учитель», з якою звернувся до Нього законник, що запевне вважав Його лише за звичайного єврейського рабіна, і зауважив, що тільки Бог є добрий, милосердний, а звичайний учитель не може засвоювати собі такої назви. Та цей законник виявив себе в досить високому моральному стані: він, хоч змалку додержував усіх заповітів Мойсеєвих, але відчував, що до морального звершенства Йому ще чогось нестає, — шукав чогось вищого. А вищий від закону Мойсеєвого це є лише закон Христовий.
Отже Христос закликає законника стати Його послідовникам, стати християнином, і цей заклик висловлює такими словами: «Коли хочеш бути звершеним, (цебто християнином), продай все майно своє і роздай убогим, та й приходь і йди за Мною, і матимеш скарб на небі», цебто царство небесне. До чого, власне, закликав Христос цього юнака? Закликав до християнського самовідречення. Відома найбільш головна різниця між моралю єврейською і християнською. В основі єврейської моралі лежить все ж егоїзм, — одержання земного добробуту за виконання Мойсеєвого закону. «Коли слухатимете Мене, споживатимете добра на землі», каже закон Мойсеїв (Повт. зак. 28, 11). В основі ж християнської моралі лежить самовідречення: «Хто хоче йти за Мною, нехай відречеться від себе», сказав Христос (Мар. 8, 34). От до цього самовідречення Христос і закликав єврейського законника.
Чому ж саме Христос вимагав від нього зречення від майна? Безперечно, Христос, що «знав, що є в чоловікові» (Ів. 2, 25), ясно бачив, що найбільше стоїть цьому законникові на перешкоді до щирого слідування за Ним, і вимагав від законника цю перешкоду перш за все усунути. Отже, вимога Христова від законника роздати все своє майно вбогим, це була, так би мовити, конкретна вимога, що найбільше відповідала внутрішньому стану законника, найболючіше його зачіпала. І коли цей законник, що справді був дуже багатий, виявив свою неміч, не мав сили стати на шлях християнського самовідречення, цебто стати християнином, а з сумом відійшов від Христа, — тоді тільки Христос узагальнив цей конкретний сумний випадок, сказавши, що трудно багатому ввійти в Царство Боже.
Отже вся суть вимоги Христової від законника не у відреченні тільки від майна, а в самовідреченні ради Христа, як Христос ясно це зараз же висловив у відповідь на запитання ап. Петра: «Хто покине дім, або батька, або матір, або жінку, або дітей, або ґрунти, ради імені Мого — життя вічне осягне». Це ж розуміння мають і слова Христові: «Хто погубить душу свою ради Мене, той придбає її» (Мат. 10, 39). Зречення від багатства, це є лише один і не найтрудніший з видів християнського самовідречення. З нього лише починається, а не ним кінчається досягнення християнського звершенства.
Браття! Ми докладніше зупинились на поясненні і без того ясних закликів Христа Спасителя до єврейського законника, щоб для нас ясніші стали ті брутально комерційні й блюзнірські висновки, що їх римські папісти виводять з цих закликів Христових для земного звеличання свого папи. З цих висновків яскраво виявляється і суть римського папізму, його низька земна комерційність, обгорнута побожними, небесними словами. Папісти зі слів Христа єврейському законникові: «додержуй заповітів Мойсеєвих і матимеш життя», виводять, що ніби й для християн виконання Мойсеєвих заповітів вже є достатнє для досягнення царства небесного, і кажуть, що це для всякого обов’язкова умова вічного блаженства.
А коли Христос на запитання законника, чого йому ще недостає поверх виконання заповітів, сказав: «продай усе добро своє і роздай убогим і матимеш скарб на небі та й іди за Мною», то цим, кажуть папісти, дав йому поверх-обов’язкову умову для звершенства, цебто вищого блаженства. За тлумаченням папістів, законник уже тим, що додержував заповітів Мойсеєвих, згідно словам Христа, вже заслужив життя вічного, хоч він і не захотів зректися від багацтва. А коли б він ще зрікся від багацтва, він зробив би вже поверх-обов’язкову заслугу, яка власне для нього вже й зайва, а уявляла б лише його скарб на небі.
Виходячи з цих міркувань, папісти кажуть далі, що, значить, усі християнські Святі, що крім виконання заповітів для всіх обов’язкових, ще добровільно накладали на себе всякі способи самовідречення, робили вже поверх-обов’язкові заслуги перед Богом, які для їхнього блаженства вже непотрібні, а уявляють з себе якийсь невичерпний скарб на небі, захований в скарбниці Божій. Безперечно, таке поділення християнських чеснот — на обов’язкові і поверх-обов’язкові, — цілком штучне й противне науці Христовій, бо Він усіх однаково закликав до безмежного звершенства (Мат. 5. 48), і до всіх однаково сказав: «Коли зробите все, що вам звелено, кажіть: ми, раби нікчемні, зробили те, що зобов’язані були зробити» (Лук. 17, 10).
Отже і той скарб на небі, що його склав кожний святий, щоб заслужити собі відповідний ступінь блаженства в Бога, є для нього обов’язковий, є його вічна невід’ємна власність у Божім царстві. Але низька комерційна вдача папських схолястиків, їх безсоромність, повернула в користь свого папи, і з цих суто небесних моральних уявлень утворила юридичний «догмат поверх-обов’язкових заслуг Святих», і з цих заслуг склала невичерпану скарбницю, так би мовити, мертвий капітал, що лежить на небі без діла.
Для чого ж їм потрібна була ця блюзнірська видумка? А для того, щоб цей капітал якось у Бога привластити й віддати до рук папи. Отож, хоч Христос сказав, що скарбів на небі ні злодії, ні розбійники не можуть підкопати і вкрасти, але хитрі папські аґенти все ж їх вкрали, зробили з них скарбницю й віддали в розпорядження папи. Римо-католицька церква навчає, що з поверх-обов’язкових заслуг Святих папа вільно може брати скільки схоче і давати тим своїм вірним, що в них своїх добрих діл для досягнення блаженства на небі не вистачає. Виходить, на погляд папістів, що небесні скарби — поверх-обов’язкові чесноти Святих — уявляють із себе якийсь комерційний банк, а папа є голова цього банку, — він орудує чеснотами святих наче капіталами, бере їх з запасної скарбниці, кільки хоче, і ними заспокоює гріхи тих, що надто їх накоїли.
Для чого ж ці негідні вигадки, це приниження високої Христової науки — про безмежне звершенство Святих на небі — до стану земної банкирської контори? Насамперед, це папістам знадобилось для надання папі божественної влади. Вони, як відомо, надають папі намісництво Бога на землі, як і римські поганські царі вважались за богів. А головна властивість Бога, це є влада прощати гріхи, бо хто може прощати гріхи, крім одного Бога, каже св. Євангелія. І от ця влада — прощати гріхи за заслуги святих, давати ідульгенції (прощенні листи грішним), — засвоєна у католиків римському папі.
Але самі папи, як справжні комерсанти, не зупинились перед вільним і безсоромним використанням небесних капіталів для обміну їх на земні здобутки для свого розкішного життя. Вони запровадили скрізь через своїх агентів жваву торгівлю своїми індульгенціями, чи «булами», і всякий найтяжчий грішник міг здобути собі від папи за гроші прощення гріхів. Торгівля індульгенціями, — прощення гріхів за заслуги Святих, — і досі є значною статтею прибутків у папському бюджеті. Вільний, але по суті правдивий зразок такої папської булли, дає Тарас Шевченко в своїй поемі «Іван Гус»: «Во ім’я Господа-Христа, і всіх апостолів святих, ми розрішаємо гріхи святою буллою своєю рабині Божій — отій самій, що водили по улиці в Празі позавчора, що тинялась по шинках, по чернечих переходах, по келіях п’яна; ота сама заробила та буллу купила — тепер свята!» От до яких блюзнирських висновків з чистої науки Христової допустився римський папізм, щоб дати папам владу «людською кров’ю торгувати і рай у найми віддавати», як каже в тій же поемі Шевченко.
Любі браття і сестри! Ми вже досить свідомі папського баламуцтва й не піддаймося на його хитрощі, хочби й як він нас до себе залучав, навіть і своїми буллами на святість. Наш братерський обов’язок закликати й братів наших уніятів, щоб і вони вже набрались Христової сили й звільнились від папської опіки і віддались під безпосереднє керівництво Христове у нашій святій автокефальній церкві. В ній чисте розуміння Христової науки, в ній разом з тим життя і воля нашого народу. Найгірше ж те, що папське перекручення на свою низьку користь Христової науки надто принижає і всю Христову віру, і дає сумний привід ворогам християнства не тільки всяко принижати, а й зовсім відкидати від людського вжитку цей найцінніший скарб людства.
Тим більший наш обов’язок, браття, бути щирими свідками Христовими перед цілим світом, і своїм життям, доводити, що не в папській схолястиці, а в соборній всенародній церкві, найкраще виявляється, неперекручена низькими людськими міркуваннями, Христова віра. Нехай же світить світло нашої церкви і в темряві безвірства, і в тумані всякого баламуцтва іменем Христовим. Будемо щирими й активними працівниками нашої церкви, і будемо мати життя. — Амінь!
|