Митр. Василь Липківський.
Проповіді

Лице й одіж Христа — лице й одіж християнина та християнського народу
(Преображення Господнє)

Сьогодні, браття, урочисто святкуємо велике свято Христової церкви — свято Преображення Христового, чи як у нас кажуть, свято Спаса. Чому ж свято Преображення Христового зветься Спасом? — Господь наш Ісус Христос став нашим Спасом, чи Спасителем, коли Він своїми стражданнями, смертю та воскресінням здобув божественну славу нашій людській природі, спас її від гріха, а сьогоднішнє свято є найбільш яскраве провіщення цих спасенних для нас подій з Його життя.

Христос є Спас наш і тому, що Він є для нас всіх, для всіх народів, для всього світу тим найвищим зразком, до якого ми повинні наближатися, щоб спасти себе від цього земного, розпутного роду, як закликали нас св. апостоли. Бо нема іншого імені під небом, каже ап. Петро, даного людям, щоб ним спастися (Діян. 4, 12). Сам Христос каже: «Я є світло для світу. Хто йде за Мною, той не буде ходити в темряві, а матиме світло життя (Ів. 8, 12). Я є шлях, істина і життя», каже Він у другому місці (Ів. 14, 6).

Отже своїм славним Преображенням Христос поставив на шляху життя людського один з тих світлих маяків, що на них завжди повинні ми дивитись, їх завжди повинні триматись, щоб не заплутатись в горах і байраках цього життя, — спасатись від темряви його. Христос часто називає себе сином чоловічеським, і як Син Чоловічеський Він показує нам і шляхи до спасіння, доступні всякому чоловікові. От і Христове Преображення є найяскравіше виявлення слави Божої, в доступних кожній людині умовах земного життя, щоб досягнути спасіння.

Христос є Спас наш і тому, що Він і своїм життям, і своїм виглядом, показує нам, як ми повинні спасатись... Християнине! Коли ти бачиш, що лице Христове в час Преображення на Таворі стало ясне, як сонце, пам’ятай і ніколи не забувай, що й твоє лице повинно завжди сяяти світлом чистоти, любови, милосердя, не заволікатись хмарами гніву, гордости, жорстокости. Дарма, що лице твоє може запалене спекою сонця, забруднене тяжкою працею, знівечене горем та злиднями. Все це ще більше відбиває його світлість, коли в тебе чиста, покірлива, співчуваюча душа.

Бо лице людини завжди є зеркалом душі. Лице душогубця Каїна було таке страшне, що всі втікали від нього. Лице людини жорстокої, самовпевненої, що душа її повна лукавства, неправди, хоч би як сяяло земним задоволенням, не приваблює до себе, крізь нього пробивається темрява душі. Твоє лице... нехай відбивається на ньому світло лиця Христового, світло щирого виконання в житті заповітів Христових.

Християнине! Ти бачиш одіж Христову, що вона стала біла, як сніг, чи як образово висловлюється єван. Марко, така, що ніякий біляр на землі не може так вибілити (Мр. 9, 3). Пильнуй же, щоб і одежа твоєї душі, твої вчинки були завжди щирі, чисті, правдиві, пройняті сяйвом заповітів Христових. Благай Христа, щоб Він був твоїм білярем на землі, щоб просвітив одіж душі твоєї, зробив її білішою від снігу, щоб не було на ній жадної плями, бруду.

Християнине! Ти бачиш коло Христа небесних вістників-пророків — Мойсея та Іллю. Отже думками, молитвами своїми часто від землі підносися до неба, в біді там шукай собі підтримки й утіхи. Та де нам грішним, скажете, що завжди борсаємось в бруді й темряві земного життя, зберігати лице своє світлим, одіж душі своєї чистою, думками своїми підноситись до неба? Та ж і св. Письмо каже: Хто чистий буде від скверни, коли навіть один день проживе на землі?

Але ж ти, християнине, мусиш бути переможцем земної темряви, земного бруду, з байраків цього життя підносися на гору Тавор в світлі обрії царства небесного, де Христос змиє з тебе весь бруд і плями. Преображайся, оновляйся, очищайся, не давайся, щоб бруд життя цього тебе потопив. По всяк час відновляй життя своє вічно новими заповітами Христовими, обмивай одіж душі твоєї на нове життя купіллю води, цебто слова Божого (Єф. 5, 26), щоб чистотою її сяяло й лице твоє! Спасайся від роду цього розпутного (Діян. 2, 40). От чому навчає нас сьогоднішнє свято Спаса — Преображення Господнього!

Любі браття і сестри! Ми мусимо знати, що не тільки окремі поодинокі люди, а й цілі народи мають своє лице, свою одіж, свою, так сказати, історію, і повинні дбати, щоб лице у них було ясне, не забруднене хижацтвом, жорстокістю, не затемнене несвідомістю, щоб одіж їх, їх поведення, їх побут, побожність були чисті; щоб думки їх, їх мрії, задуми були світлі, високі.

І лице цілого народу, його одіж, його життя безмежно виразніше себе виявляє, і більшу вартість і в очах Божих і в житті світу має, ніж життя окремої людини. Настане час, коли зберуться перед Христом усі народи, і Він відлучить їх, як пастух відлучає овець від козлів (Мат. 25, 32). Тоді кожний народ перед усіма покаже своє лице, свою одіж, чи був він за свого життя тихою вівцею, чи бундючним козлом.

Але вже й тепер і завжди, не лише окремі люди, але й цілі народи стоять перед судом історії. Як багато людей, і можна сказати велика більшість їх, проходять через це життя, як човен по морі, що сліду по собі не залишає, як пташка, що в повітрі пролітає. А народи всі, той чи інший помітний слід, по собі залишають. Були народи, що їх давно вже нема на світі, як от, скажемо, Вавилонці, Асирійці, Фенікійці та інші. Окремих людей між ними ми знаємо дуже мало, але лице та одіж цілого народу, — його віра, його звичаї, його вчинки, війни, його громадські, освітні, державні відміни — нам досить ясні; історія сказала вже про них свій суд, а на суд Христовий вони ще мають стати разом з нашим і з усіма народами.

Тільки ж ми, християнські народи, і перед судом історії і особливо на суді Христовому, мусимо далеко більше відповідати, ніж ті невірні народи. «Кому багато дано, багато й вимагатиметься від нього» (Лук. 12, 48). І головна вимога від християнського народу ще більша, ніж від окремого християнина, щоб він преображався, просвіщав своє лице, вибілював свою одіж світлом заповітів Христових. Слова Христові на суді: «Я був голодний і ви Мене нагодували, нагий і ви Мене одягнули, хворий і ви Мені допомогли»... звернені будуть не лише до окремих християн, а й до християнських народів. Ой, який то християнський народ матиме ясне лице й білу одіж на цьому суді?

Любе братерство українське! І наш український народ певно теж має своє лице, свою одіж, теж прилюдно виявляє їх перед судом історії, мусить виявити й перед судом Христовим. Яке ж лице нашого народу? Ми маємо велику утіху одверто на ввесь світ сказати, що лице нашого українського народу в його минулому було ясне, не затьмарене. Воно було зранене, знівечене, змучене тяжкими пригодами, але й перед Христом і перед історією воно ясне.

Бо що затемнює лице народу? — Те, коли народ втрачає свою віру, побожність, моральність, доходить до великої розпусти, як це було з народом грецьким, римським і навіть єврейським в часи їх розпаду. Народ наш до останніх часів ніколи не втрачав своєї віри, побожности, завжди стояв на варті своєї віри, життя за неї покладав і моральність його завжди стояла високо.

Народ затьмарює своє лице, коли не дбає про освіту, благодійність, не дбає про своїх хворих, голодних. Наш народ в часи волі високо підніс свою освіту, благодійність, гуртувався у свої братства, заводив школи, шпиталі, приюти і скільки міг полегшував страждання братів.

Найбільше затьмарює лице народу, накладає на нього тавро братовбивці Каїна, заплямовує одіж його те, коли народ вдається в хижацтво, в жорстокість, зажерливість, що до інших народів, намагається їх підбити під себе, нівечити, грабувати, виснажувати їх душі і тіло. Такі народи, як в старовину — вандали, гуни, татари, — тільки тим і виявили своє лице, показали свою одіж, що накидались на інші народи, безпощадно нищили, грабували їх, були, як та кара Божа для всіх.

Але таку ж хижацьку вдачу виявили й християнські народи, як от поляки, москвини, що намагались панувати над слабшими, більш сумлінними народами, — калічити їх душу, поратись в їхньому добрі, як це вони робили і з нашим українським народом. Наш український народ не має на собі печатки братовбивці Каїна. Він ніколи не намагався підбити під себе інших, користатися з чужого добра; він утворював свій добробут чесною працею і хотів тільки спокою, волі, братерства. Руки нашого народу в обороні себе часто були в крові, він мусів захищатись від народів хижаків, від їхньої навали, панування, але лице його було вільне від плями хижацтва і панування.

Але, браття, ми були б однобічні, коли б не вказали на інші тяжкі плями на одежі нашого народу, сумні рани на тілі його. Жорстокість, хижацтво, пиха інших народів, що з усіх боків насували на наш народ, як часто кидали наш народ об землю, — в багні, поросі забруднювали його одіж, крівавили, ранами тяжкого насильства вкривали його лице!...

Тяжка неволя й недоля нашого народу, бажання хоч трохи її полегшити, як можна рятуватися від жорстокости поневольників, розшматування нашого народу між різними панами, тяжка праця і на пана і на жида, затуркання голови усім, що потрібне панам, крім свого рідного — все це віками накладало на наш нарід темну пляму несвідомости, байдужности до свого рідного, до шкурництва, боягузства, рабського страху й прислужництва, продажности і зрадництва, зрадництва...

От ці сумні хиби завжди розкладали наш і без того розбитий народ, і як тяжко і сумно це відчувається і виявляється в наші жахливі часи!

Браття! Збулось і пророцьке слово Т. Шевченка, в огні збуджено нашу матір Україну, але окрадено її; вона вже повинна прокинутись, розплющити очі і преобразитись, змити з себе сумні плями несвідомости —  наслідок тяжкого минулого, прояснити своє лице, вибілити свою одіж, з байраків неволі вийти на гору визволення.

Христос Спаситель наш дав нам велику утіху будувати свою рідну автокефальну церкву, уже не через того, чи іншого патріярха, а безпосередньо до Нього підноситися, з ним єднатися. Нехай же зникне з нашого життя зрада, байдужність, шкурництво, боягузство! Сміливо підемо на зустріч свому Преображенню, на нашу рідну гору Тавор, в нашу святу Українську церкву! Ти ж Христе, Світло істинне, що просвічуєш і освячуєш всі народи, просвіти і перетвори і наш народ його рідною церквою! Нехай відзначиться і на нас грішних світло Лиця Твого за молитви Богородиці і всіх святих. — Амінь!