Історія братів Макавеїв — боротьба України з польським поневоленням(Свято Маковія)
Сьогоднішнє свято ми святкуємо, браття, в пам’ять семи братів мучеників Маковеїв і матері їх Соломії та учителя Елєазара. Ці святі мученики жили ще літ за сто п’ятдесят до Різдва Христового, походили з єврейського народу й нізащо не хотіли зрадити своєї рідної віри, коли поганський цар цього від них вимагав. За свою віру всі вони пішли на тяжкі муки. Братів Маковеїв поганський цар мучив перед очима їх матері та учителя, вимагав від них, щоб вони переконали своїх дітей, аби вони зреклись своєї віри і цим спасли своє життя. Але й матір Соломія й учитель Елєазар ще твердо підбадьорювали своїх дітей, щоб вони непохитно тримались віри своїх батьків і не боялись страждання і мук за неї. І всі сім братів Маковеїв, а за ними мати й учитель безстрашно пішли на муки й смерть за свою віру.
Цими своїми стражданнями святі мученики Маковеї якби почали той хресний шлях страждань, по якому потім пішла безліч мучеників християнських, що не хотіли зрадити віри в Христа та йшли на муки й смерть за Нього; той шлях, по якому і Христос поніс свій хрест на Голготу і розпятий був на ньому за те, що не хотів зрадити Свому Отцеві Небесному задля тих, що називали себе «отцями й учителями на землі» (Мат. 23, 9). От через що між іншими в це свято виноситься прибраний квітами хрест на середину церкви для поклоніння і цілування вірних.
Любе братерство! Всякі страждання за вічні ідеали правди й добра завжди прикрашуються квітами, бо тільки на просторах життя людського, потом та кров’ю политих, плугом страждань поораних, можуть вирости й пахучі квіти й корисне зілля й найкращі плоди. Та й матір-земля для свого врожаю потребує й плуга й серпа й поту людського, та часом і крови. От через що в цей день, з якого починається місяць серпень, цей місяць, що стоїть на межі старого врожаю, що вже віддав нам зерно і зілля й плоди, і нового врожаю, для якого тільки що покладена перша праця, — в цей день по старовинному звичаю нашої церкви, ми, хрестом святим і святою водою, освячуємо овочі й зілля старого врожаю й призиваємо Боже благословенство на майбутній урожай. В це свято «Маковія» ми, браття, й наші діти з усіх зіль, що виросли на городі, найбільше освячують мак; але між маком і Маковеями ніякої спільности в розумінні нема. Єврейське слово «маковей» значить молоток. Таке прізвище було дано зпочатку тільки синам єврейського священика Матафії, що підняли славне повстання за визволення свого народу з-під поневолення поганського царя, того самого, що й замучив за віру й тих мучеників, яких пам’ять ми сьогодні святкуємо.
Це була велична й славна сторінка в історії єврейського народу перед Різдвом Христовим, що описана в т. зв. книгах Маковейських. Три сини священика Матафії: Юда, Йонатан і Симон, коли побачили велике знущання Сірійського царя Антіоха над єврейським народом, втекли в гори, кинули заклик до всіх, кому дорога віра й воля єврейського народу, щоб до них сходилися й утворили, беззавітно відданий визволенню свого народа, загін, подібний до наших колишніх Запорожців, і з малими силами, але міцною відвагою, кинулись на свого поневольника з великим і могутнім військом.
Десятки літ провадилась ця боротьба, вона виявила величезну впертість і відвагу єврейських повстанців, які стали зватись загальним єврейським прізвищем «Маковеї», по нашому «молотки». Вони таки перемогли велику силу Сирійського царя, і хоч на короткий час здобули волю свому народові. Один з братів, Симон, (двох других забито на війні), став навіть царем і первосвящеником. Але з півночі насунулась темна непереможна сила римська та й покорила й знищила єврейську волю, а заступником вільних синів свого народу Маковеїв став, зрадник і прислужник римських царів, Ірод, за якого й народився Христос.
Любі брати і сестри! Чи не помічаєте ви, що сторінка з історії єврейського народу, з якою зв’язане сьогоднішнє свято, дуже нагадує собою й добу визволення нашого народу з-під польської навали. Як колись у євреїв Юда Маковей, так і у нас Богдан Хмельницький з своїми синами підняв славне козацьке військо й з великою відвагою кинувся на визволення українського народу від польського панства, від унії з римським папою, став на боротьбу за волю й віру свого народу. І він на деякий час здобув волю для свого народу. Але насунула темна непереможна сила теж з півночі — сила московська та й покрила собою, знищила волю українського народу, а замість вільних гетьманів поставлені були зрадники, прислужники московського царя. Але московські хижаки уже й Христа не посоромились проголосити своїм помічником, підбили й Христову Церкву українського народу під свою владу, і Христос мусів від цих Іродів довго ховатися, поки у всій славі своїй не явився в наші дні для визволення нашої святої Церкви, а з нею й нашого рідного народу.
Любе братерство! Сьогоднішнє свято підіймає перед нами ще одну яскраву, але й сумну сторінку нашої історії, коли за часів цариці Катерини вибухло велике повстання проти польського панства, що панувало ще тоді на Правобережжі України. В свято Маковея, в Медведівськім манастирі на Холодному яру, коло Чигирина, зібрались повстанці проти польського насилля — гайдамаки; освятили ножі й кинулись на визволення України; кров’ю і вогнем вони залили всю правобережну Україну, вже звільнили її від поневольників, але мусіли й самі загинути під навалою непереможних обставин, а ми — їх сини — на довго мусіли схилити свою шию під ярмо польського й московського панства, аж поки в наші дні силою і кров’ю простого народу не прийшло загальне визволення всіх поневолених.
Браття! Боротьба за волю проти неволі — це природня подія життя людського. Але не мечем, не вогнем можна здобути повну й непереможну волю, бо як каже Христос: «Всі, що взялись за меч, від меча й загинуть» (Мат. 26, 52). Тільки Христова наука, тільки Христова церква, що цю Божественну науку вводить у життя народів і перетворює це життя по заповітах любови й братерства — зможе дати всім вірним народам ту волю, яка вже не буде мати потреби обливатись кров’ю людей, бо вже раз на завжди полита Пречистою Кров’ю Розп’ятого на хресті Сина Божого.
Дякувати милосердному Господу і наш український нарід має свою рідну Українську церкву, що єднає його в братерство й веде до найкращої і непереможної волі — до волі в Ісусі Христі. Нехай же Христова наука, християнська любов буде для нас тим мечем, яким ми самі визволимось, але від якого й самі не загинемо й нікого не погубимо.
А ці квіти, це зілля, яке ми святимо хрестом Спасителя, нехай буде для нас ознакою Його страждань, а нашого вічного визволення й спасіння. — Амінь!
|