Царство Боже — а царство земне(3-тя Неділя по Всіх Святих)
Браття! Христос Спаситель в сьогоднішній євангелії каже нам: «Не журіться про те, що вам їсти й пити і в що одягнутися! Подивіться на пташок, вони не сіють, не жнуть, не збірають в засіки, а Отець ваш Небесний їх годує. Подивіться на квітки польові, вони не працюють, не прядуть і як гарно одягнені. Коли ж зілля, що сьогодні росте, а завтра кинуть його в піч, Бог так одягає, то чи не більше ж вас, маловіри! Та ж Отець ваш Небесний знає, що цього всього вам треба». Так каже Христос.
А сучасні керівники життя кажуть зовсім навпаки: Тільки про те й дбайте, що вам їсти й пити, та в що одягнутися. На Бога не надійтесь, від Нього нічого не чекайте, бо Його нема зовсім, надійтесь тільки на себе, на свою силу, на свою організацію. Христос каже: «Шукайте перше царства Божого та правди його, а все останнє вам додасться». А сучасні керівники життя кажуть: Про царство Боже забудьте й думати, ніякого царства Божого нема, шукайте тільки власного задоволення і більш нічого. Що самі для себе здобудете, те й ваше, і ніякий Бог вам нічого не дасть.
Але ж ви кажете: Коли Бог нам не пошле дощу, не блисне сонцем, не дасть врожаю, то й вся наша праця пропаде, і ніяка чоловіча сила не поможе. На це вам сучасні керівники дадуть таку відповідь: Не бійтеся цього, людство досягло тепер такої наукової сили, що наука цілком замінить релігію. За дощ, за врожай боїтесь? Але скоро наука досягне того, що ми й хмари й сонце приберемо до своїх рук. Треба дощу, натиснемо ґудзик та й зберуться хмари й піде дощ. Не треба, знов натиснемо ґудзик і хмари розійдуться тай блисне сонечко, настане погода...
Нехай людство здобуває всякі наукові придбання. На те й розум дано чоловікові, щоб всього досягав. Але, чи справді тоді вже настане повне «благоденствіє» на землі і вже можна буде зовсім і без Бога обійтися, коли люди і сонце і хмари приберуть в свої руки? Тепер, як каже Христос: Отець наш Небесний дуже милосердний, він сонцем своїм огріває і злих і добрих і дощ посилає і на праведних і на неправедних (Мат. 5, 45). А щож буде тоді, як самі люди почнуть розпоряджатися і сонцем і дощем? Безумовно, ґудзик на дощ, погоду, буде натискати не кожен господар, бо в такім разі була б повна плутанина: одному треба сонця, другому дощу, той на дощ натискає, той на погоду і нарешті крім постійної загальної сварки й шкоди один одному нічого доброго з цього не вийшло б.
Браття! І так вже у нас поміж сусідами постійна сварка та гризня за всякі дрібниці, а коли б ще пішли змагання поміж ними за дощ та за погоду, то тоді дійсно почалось би таке «благоденствіє», що й зразу всі позривали б всякі ґудзики і сказали б: Нехай дучше знов Бог над усіма хозяїн буде і бере в свої руки і дощ і погоду і Його ласка далеко більш дасть усім, ніж кожен сам собі. Але ж безумовно цього ніколи не може бути, щоб кожному господареві дано було право розпоряджатися дощем і погодою, коли б навіть це перейшло до рук людських. Замість царства небесного панує на землі царство земне, а тут, як каже Христос, завжди князі панують над народами і правителі керують ними (Мар. 10, 42). Отже і розпорядження хмарами та сонцем, коли б воно перейшло до рук людства, безперечно взяли б у свої руки царі та правителі, і від них залежало б, кому дати дощ та погоду, а кому ні.
І коли в Царя Небесного така ласка, що Він посилає дощ і погоду на добрих і злих, на праведних і неправедних, то від князів земних цього не можна ждати. У них свої прихильники — праведники, і свої вороги — неправедники, і безумовно, тільки своїх прихильників вони задовольняли б, а своїх ворогів залишали б без задоволення. Гудзики на дощ і погоду зробились би в руках князів земних тим могутнім засобом, яким вони до щенту нищили б своїх ворогів, приводили б їх до покірности собі і підносили б своїх прихильників, і тут ласка Божа безмежно більш відповідна для людей, ніж ласка земних князів, коли б це від них залежало, бо серце і в Бога таке, як каже св. Письмо, що Він не до кінця карає і на віки пам’ятає, не по гріхах наших дає нам і не по неправді нашій відплачує нам, а як високо небо над землею, так велика ласка Його над тими, що бояться Його (Пс. 102), а серце у людей зовсім не таке.
«Чому ви нам платить за це сонце не повинні», каже Т. Шевченко, від імені тих князів, що ще не прибрали до своїх рук сонця та хмар. Що ж би він сказав про цих, що вже мали б в своїм розпорядженні й сонце і хмари: «Все покажем, тільки дайте себе в руки взяти, всьому навчимо, тільки дайте взяти оці гори, ті останні, бо взяли вже й поле й море». Але припустімо, що князі народів у своїх державах для своєї користи мусіли б посилати дощ і погоду всім своїм підданим. Але ж тільки Бог є цар над всім світом, над всіма народами, Йому тільки всі народи однаково милі, а земних держав на світі багато, і одна з одною ворогують, одна одну намагаються знесилити, а себе за рахунок сусідки підсилити.
Ми знаємо, яка вперта й невпинна йде конкуренція між державами за т. зв. ринки, за торгівлю, за хліб. Коли б вже в руках держав було і сонце і хмари, то хіба б кожна держава не використовувала їх лише в своїх інтересах і на шкоду останнім? Хіба кожна держава не намагалась би спустити дощ, що їй вже непотрібний хочби в море, аби не пустити хмар до своєї сусідки, щоб її приборкати голодом. Ой, коли б царі та правителі до своїх рук взяли сонце та хмари, то за них знялись би безмежно більш страшні та загибельні війни між державами, ніж навіть були за поле і море... 1 що було б тоді за «благоденствіє?»
Любі брати і сестри! Хоч люди тепер стали вже й дуже розумні, але прибрати в свої руки сонце й хмари їм ще не скоро вдасться, і ми тільки зробили деякі коротенькі спостереження, щобто справді було, коли б це їм вдалося, і побачили, о скільки це було б загрожуючим людському «благоденствію», якими б бідами та страхіттям воно відбилося б на житті людности та й всього створіння Божого! Тоді тільки володіння силами природи було б цілком на користь людности, коли б не тільки народи, а й князі та правителі їх були б цілком пройняті наукою Христовою: Шукайте перше царства Божого та правди Його, а останнє вам додасться. А поки народи та їх правителі шукають царств земних та неправди їх, доти чим більше будуть володіти люди силами природи, тим більше це буде загрожувати правдивому життю людности, тим більш можна сподіватись від цього володіння всяких і жахливих пригод життя, ніж «благоденствія».
Але, коли б люди та їх правителі були пройняті наукою Христовою, тоді б вони і на свій розум дивились би лише як на найкращий дар Божої всемогутности та любови. Тоді, чим більше люди здобували б владу над природою, тим більше за це дякували б Богові і прагнули б до всесвітнього братерства й любови, тоді б і всі були милосердні, як і Отець наш Небесний, що велить сонцю сходити над злими й добрими і посилає дощ на праведних і неправедних. Тоді люди та їх керівники не казали б зухвало: «Не треба нам Бога, ми вже можемо без Нього обійтися». Тоді й цілком володіючи природою, як Божим даром, люди годуючись і одягаючись від неї, цілком розуміли б і те, що це їх Отець Небесний годує, як пташок своїх, що це Він їх одягає, як квіти на полі, що це Бог нас задовольняє всім, чого ми потребуємо, задовольняє через науку, яка теж є дар Божий, здобутий розумом людини, цим найвищим даром Отця Небесного.
Але, ми, браття, не будемо роздумувати про те, які повинні бути люди, які вони є, та якими вони не повинні бути, а краще самі з себе будемо будувати царство Боже на землі, будемо утворювати свою рідну церкву, щоб збільшувати те добро, джерелом якого є Податель всякого добра Господь Бог. Правда, трудно тепер утворювати царство Боже на землі, бо ще світ, як каже апостол, у злі лежить. (Ів. 5, 19). Тому не дивуйтесь, брати мої, каже далі апостол, коли ненавидить вас світ (Ів. 3, 13). Але більший Той, хто в вас, ніж той, хто в світі (1 Ів. 4, 4), тому все, що народжене від Бога, світ перемагає і ця перемога, що перемогла світ, віра наша» (Ів. 5, 4).
Отже будемо перемагати світ, будемо в той світ, що в злі лежить, вливати живу воду світлої Христової науки, терпінням своїм спасати душі наші (Лук. 21, 19). А коли світ своїм злом нас гнобить та закидає, коли позбавляє нас всіх своїх принад та спокус, загрожує позбавити нас і їжі та одягу, будемо вірити словам Христа: «Не журіться про те, що вам їсти, чи пити, чи в що одягнутись, Отець ваш Небесний пташок годує, квіти одягає, Він і вас нагодує і одягне, бо ви для Нього далеко дорожчі, ніж пташки та квіти. Шукайте перше царства Божого та правди Його, а все інше додасться вам! — Амінь!
|