Митр. Василь Липківський.
Проповіді

Дух Святий в Його діях. Дух Святий і Папа Римський
(На Зелені свята — 2-ий день)

Сьогодні, браття, у нас день Св. Духа, свято на пошану 3-ої Особи Св. Тройці — Духа Святого, що виявив себе світові зшестям на св. апостолів, щоб стати душею Христової церкви. Пресв. Тройця, безмежна повнота Божества, для нашого обмеженого розуму взагалі незрозуміла цілком. Але з трьох Осіб Божества найменше зрозуміла нам Особа Св. Духа. Один учений богослов каже: «Я досить розумію Бога Отця, як Творця світу, як Вседержителя, розумію Його в творіннях Його. Я досить розумію і Бога Сина, Спасителя нашого, що з любови до людей став чоловіком, на землі жив, як чоловік, і Себе і Отця Свого виявив людям. Але Бога Духа Святого, признаюсь, я мало розумію і в Його істоті й в Його ділах».

Правда, Дух Св. є такий же Творець світу, як і Бог Отець і Бог Син; Він дає життя світові, Він є душа не тільки церкви Христової і всього світу, Він усе проймає Собою, все відживляє, на все накладає промінь Божества. Особа Духа Св. найбільше для нас таємна, найменше зрозуміла, але діла Духа Св. скрізь помітні для тих, хто хоче їх бачити. Наш славетний письменник Іван Франко каже: «В Св. Духа я щирим серцем вірить став. Він творить великі чуда, Він розбив палати і тюрми, увільнив рабів з ярма. Він смертельні рани гоїть, обновля закон землі. Перед Ним всі люди рівні, як великі, так малі. Він розгонить темні хмари, що закрили нам життя, в день і ніч лихі примари гонить в бездну забуття, сіє світло, гонить тьму».

Інші відблиск Духа Св. бачать і в світлих металах і ясних мінералах, і в красі і пахощах квітів, і в співах птаства і в силі льва, і в бистрині коня, а тим більше в мудрости, дослідах і талантах людей, в їх творчости, натхненні й побожному житті. Одним словом, все, що є на світі найкращого, найвищого, найчистішого, наймудрішого, все це є відблиск Духа Святого (Акаф.).

Інші нарешті уявляють Духа Св., як Божественну Особу безмежної животворчости, безконечного милосердя, нічим не затінених. Коли Бог Отець не тільки дає життя, а й до смерти приводить, не тільки милує, а й карає, то Дух Св. лише життя дає, відновляє і відживляє лице землі (Пс. 103, 30). Коли Син Божий не тільки спас нас, а й має судити людей, карати їх за лихі діла, то Дух Св. нікого не карає, Він є одна лише ласка й милосердя, без жадних хмар гніву та кари. Тому може Христос і говорив: «Всякий гріх і хула проститься людям, навіть хула на Сина Чоловічого, а хула на Духа Св. не проститься, ні в цім віці, ні в майбутнім» (Мат. 12, 31).

Як це не богопротивно, а чоловік може ще до того забутись, що висловить нарікання на Бога Отця, що посилає не тільки добре, а й лихе (Іов. 2, 10); може сказати слово й на Сина Божого, що Йому Отець віддав суд і кару (Ів. 5, 30). Але, як можна висловити слово нарікання на Духа Св., коли Він є одна ласка, одно милосердя, одно життя? Дійсно, хто скаже слово проти Найсвятішого, навіть в Пресв. Тройці, від кого і коли він може одержати прощення? А чи не буде це хула на Духа Святого, коли ворожі нам керівники церкви кажуть, що вони ніби в своїх руках тримають благодать Духа Св., і що через них Дух Св. позбавляє цілу церкву нашу своєї ласки й милосердя. Так, це є тяжка хула на Духа Св., бо Він же є одно життя, одна ласка, одно милосердя — Він нікого нічого не позбавляє, а все всім подає.

Св. єв. Іван каже, що Бог є любов, що страху нема в любови (1 Іоан 4, 16). От і це, що Бог є любов, що страху нема в любові, в найбільшій мірі доходить до найбільшого виявлення Божої любови в Св. Духові. Бог Отець безумовно є безмежна любов, але Він позбавляє життя (Пс. 103). Його не тільки любимо, а мусимо Його й боятися, бо як-же не боятися Того, у владі Якого наше життя і смерть? Початок премудрости — страх Господній, каже премудрий Соломон (Прип. 9, 10). Син Божий є теж безмежна любов, Він життя своє віддав за нас, але Він є й суддя наш і суд Його буде страшний. Він сам малює цей свій суд жахливими рисами. Якже не боятися нам і Сина Божого?

А Святий Дух є тільки життя, Він животворчий, Він є одна благодать і милосердя — Він милосердний. Чого ж нам Його боятися? Навпаки, в любові до Нього не повинно бути в нас жадного страху, крім страху бути негідними Його ласки. От ця безмежна любов до нас Духа Св., любов без загрози смерти, кари, суду, ця любов Духа Св., Його, як невичерпний океан, благодать і милосердя, є для нас найбільшою утіхою, найпевнішою надією, що й Бог Отець і Син Божий, за благодаттю Св. Духа, поставляться до нас грішних з усією ласкою й милосердям. От чому благодаттю Св. Духа, як тою живою водою ми, християни, від народження до смерти обмиваємось, очищуємось від усякого духовного бруду, готуємось до вічного життя в церковних Тайнах. Дух Святий своєю благодаттю в Тайні хрещення освячує нас, здіймає гріхи з нас, в Тайні Причастя сподобляє нас Тіла і Крови Христової, в тайні каяття звільняє нас від гріхів, і в інших Тайнах і молитвах прихиляється до нас своєю благодаттю, і лише за її могутньою допомогою ми сподіваємось на спасіння і життя вічне. «Благодаттю ви спасені, каже св. ап. Павло, через віру, і це не від вас, це — Божий дар» (Єв. 2, 8), і перш за все дар Св. Духа.

Отже, браття, ми все ж виявили не мало прикмет Духа Святого в Його діяннях на життя і спасіння світу. Але власне Божественна істота Духа Святого, як одна з Осіб Св. Тройці, залишається для нашого уявлення все ж найтаємнішою і найменш зрозумілою. Навіть ті вигляди, в яких Дух Св. являється людям — голуб у Хрещенні Спасителя і вогненні язики в Зшесті на апостолів — дуже мало з’ясовують Його Божественну істоту. От чому у визначенні Духа Св., як окремої Особи Св. Тройці, св. Отці найпильніше дотримувались св. Письма і як Христос сказав, що Дух Св. від Отця виходить (Ів. 15, 26), таку віру в Нього внесли св. Отці 2-го Всесвітнього Собору в символ віри християнської, нічого до цих слів Христових від себе не додаючи.

Але от саме в науці про властивість Духа Св., у відношенні Його до інших осіб Пресв. Тройці, сталося прикре розходження між церквою Західньою — папською і церквою Східньою — православною. Східня церква непохитно трималась слів Христових і науки 2-го Всесвітнього Собору, що Дух Св. від Отця виходить. Західня церква, на чолі з папою римським, до слів Христових додала, що Дух Св. не тільки від Отця, а й від Сина виходить і цей додаток «і від Сина» внесла навіть у символ віри, свідомо змінивши науку про Духа Святого 2-го Всесвітнього Собору, і таким чином утворивши розділення церков.

Длячого і з яких міркувань зробила цей злочин Західня церква і її голова — римський папа? Я зараз не буду доходити того, які саме підстави догматичні, чи історичні мала римська церква для свого додатку і зміни єдиного символу християнської віри — це повело б нас дуже далеко. Прислужники папи нам кажуть, що і в св. Письмі Дух Святий називається і Духом Отця (Єв. 1, 17) і Духом Христовим (Рим. 8, 9), що сам Христос, хоч каже, що Дух Святий від Отця виходить, але додає: «Я пошлю Його, Він від Мого прийме» (Ів. 16, 14), що й св. Отці в своїх творах часто висловлювались, що Дух Св. подається нам від Отця через Сина, або навіть від Отця і Сина.

Багато баламуцтва і хитрощів та перекручень доклали тут «вчені» прихильники папи. Але одно ясно, що і Сам Христос і апостоли і св. Отці виразно відрізняли вічну природню властивість Духа Святого, як окремої Особи Пресв. Тройці — виходження від Отця, (як для Сина народження від Отця), від тимчасового, неприроднього для Духа Св. посланництва Його на спасіння світу за заслуги Сина Божого. От лише в цьому останньому розумінні — тимчасового посланництва Духа Святого на спасіння людей за заслуги Христа Сина Божого — Духа Св. часом звали Духом Христовим, що подається вірним через Сина, чи від Сина.

Нас хотять запевнити, що думка про виходження Святого Духа від Отця і Сина краще з’ясовує природну властивість Духа Св. і є давньою і загальною в Західній церкві. Але по перше, вона абсолютно нічого не з’ясовує, а лише зміняє ясні слова Христові, по друге, коли вона була лише думкою Західньої церкви, то на що було її вносити в єдиний для всієї церкви символ віри, накидати її всім, як підвалину віри, зміняти віру Всесвітніх соборів? Але ми не будемо доходити всіх цих питань, а звернемо увагу лише на моральний бік справи.

Символ віри є підвалина віри всієї Всесвітньої Церкви — і Східньої і Західньої. Отже здавалось би, коли римський папа вважав потрібним внести якусь зміну в цей символ віри, він повинен був з обов’язку братерства у Христі запитати згоди на це у керівників Східньої церкви, робити цю зміну за загальним порозумінням. Чи зробив же так папа? Ні, він сам своєю владою зробив цю зміну всесвітнього символу віри, додавши в ньому «і від Сина» і про це навіть не повідомив представників Східньої церкви, а лише поставив їм вимогу визнати цей його додаток. Отже він порушив братерство, потоптав його, зробив моральний злочин саме там, де найбільше треба було дотримувати слів Христових, стерегтись хули на Духа Святого.

Для чого ж він це зробив? Безперечно для того, щоб показати, що він уже є не брат у Христі, а голова над усією церквою, що він своєю владою може зміняти навіть символ віри всесвітніх соборів, що вважаються в справах віри найвищими органами Святого Духа. Хіба ж це не є тяжка хула на Духа Святого? Але не одно лише самовладство довело римського папу до цієї хули. Він вважає себе намісником Сина Божого на землі і твердженням, що Дух Святий виходить і від Сина в розумінні такої ж природньої властивости, як і від Отця, видає себе за єдиного розпорядчика благодаттю Святого Духа на землі, як і гучним святкуванням «Божого тіла», (що має скоро відбутися), особливо підкреслює по всім світі своє намісництво Христа. Хіба й це не тяжка хула на Духа Святого і на Сина Чоловічого?

Але залишімо тим, хто шукає влади над церквою, головенства над нею, а значить і над душею її — Духом Святим і головою її Сином Божим — точити всякі хули на Них, а самі ми, браття у Христі, в це свято на пошану Св. Духа покірливо схиляючись перед найтаємнішою з Осіб Пресв. Тройці — Духом Святим, будемо вірити в Нього, як сказав Христос і Всесвітній собор, що Він від Отця виходить, а найбільше дбатимемо про Його виявлення і в церкві нашій і на всім світі, і в нашій душі, як безмежне джерело благодати, життя і милосердя для досягнення Божої ласки до нас. — Амінь!