Хвилини перетворення життя нашого народу після «великої війни»(Неділя по Вознесінні)
Зняв Ісус очі свої на небо і сказав: «Отче, прийшла година, прослав Сина Твого, щоб і Син Твій прославив Тебе» (Ів. 17, 1). З такою щирою молитвою звернувся Спаситель до Отця Свого Небесного в ту тяжку годину, коли наблизився час Його страждань. Година страждань, це найбільш відповідальна година в житті Сина Божого на землі і найбільш тяжка. Тому й Христос молився: «Отче, спаси мене від цієї години», але до цієї молитви додав: «але для того Я й прийшов на цю годину» (Ів. 1, 27). І от на цю годину, на годину страждань, Христос дивиться, як на таку годину, коли Він сам може досягти найбільшої слави і прославити Свого Отця: «Отче, прийшла година, прослав Сина Твого, щоб і Твій Син прославив Тебе».
Любі брати і сестри! І в житті кожної людини, і в житті цілих народів, є години страждань, переломів, перетворень, переворотів, і ці години в житті безумовно найбільш тяжкі, але й найбільш відповідальні. Такі години повинні завжди кінчитись або славою, або знеславленням, — або смертю, або воскресінням. Тяжкі, безумовно, години страждань і для окремої людини і для цілих народів, коли смерть дивиться в очі, коли небезпека вічної загибелі загрожує. От через що, як навіть Христос Спаситель, так і всі молять Господа: «Отче, спаси мене від цієї години». Але коли така воля Божа, щоб ця година відбулась, то повинні і поодинокі люди і всі народи молитися і піклуватися, щоб ці страждання приводили їх не до загибелі, а до слави, не до смерти, а до відродження.
Браття! І наш рідний український нарід переживає тепер тяжку годину страждань, перевороту, перетворення, коли буря революції змела старий устрій життя, в великих стражданнях нищилось все те життя, з яким ми так звиклись, зміни якого ми дуже жахались. Коли починався десь далеко цей жахливий вихор, ми часто казали: «Ой, коли б це пройшло мимо нас; пронеси, Господи, від нас цю бурю!» Коли ж ця воля Божа сталась і над нами, коли ми й самі опинились в вирі цього страшного вихру, то тепер одна у нас повинна бути молитва до Бога: «Отче, прослав же наш нарід, щоб він прославив Тебе; дай йому зі славою, а не з ганьбою вийти з цього полум’я страждань, дай, щоб він не загинув в ньому, а відродився до нового, кращого життя!»
І перший крок до відродження кожного народу після великих переломів у його житті це є національне об’єднання народу. Не даром і Христос на свої страждання дивився, як на найкращий спосіб всесвітнього об’єднання. Він казав: «Коли Я піднесений буду (на хресті) від землі, то всіх з’єднаю коло Себе» (Ів. 12. 32). І в своїй натхненій молитві перед стражданнями, в якій Христос передбачає вже наслідки своїх страждань, Він молиться, щоб усі були одно: «Як Ти, Отче, в Мені й я в Тобі, щоб і вони в нас були одно, і славу, що Ти дав Мені (через страждання), Я дав їм, щоб були одно, як і Ми одно (Ів. 17-21). Отже, перший крок нашого українського народу, щоб вийти зі славою з цих великих переломів в житті майже всіх народів, це є наше національне об’єднання, піднесення нашої самосвідомосте, нашого братерства.
Часто тепер приходиться чути, що національне об’єднання перешкоджає об’єднанню всесвітньому, чи, як тепер кажуть, інтернаціональному. Але це величезна помилка. Навпаки, треба твердо сказати, що тільки національне об’єднання народів поведе до дійсного непохитного братерського єднання всіх народів. Єдиний шлях до справжнього Інтернаціоналу — це об’єднання і свідомість націй-народів. Дійсне ж інтернаціональне об’єднання, це є об’єднання народів в їх цілому національному єднанні, а не поодиноких людей, а навіть окремих клясів, чи партій.
Окремі кляси, чи партії, відділені від своїх націй, ще не складуть скількинебудь твердого Інтернаціоналу. Це ми вже добре бачили в минулому житті народів, коли вищі кляси, пануючі верстви, без волі націй єднались в Антанти, союзи політичні, торговельні, або навіть релігійні. Всі ці штучні єднання вели тільки до страшенних війн, катастроф, руйнації. Це, а не інше, можна передбачати і в інтернаціональних єднаннях робітничих та селянських партій, без попереднього твердого об’єднання їх в свою національну цілість, у свій національний організм.
От через що, перш ніж «об’єднуватись народам», кожний народ повинен об’єднатися у свій міцний, свідомий організм, повинен піднести і зрозуміти своє рідне життя, свою мову, свою віру, свою освіту. Перш, ніж входити в союзи з іншими народами, кожен народ повинен дорости, стати дорослим, стати самим собою, щоб уявляв вже з себе цілком самосвідому особу для об’єднання з другими, і цілком ясну і виразну для тих націй, що з ним об’єднуються, як і в шлюбнім союзі об’єднуються тільки дорослі, свідомі люди, а не малі несвідомі діти... А насамперед, кожний народ повинен стати вільним, повинен скинути з себе різні кайдани поневолення, бо тільки добровільне, а не примусове єднання, тільки єднання вільного з вільним є дійсне, достойне людей і націй, єднання. Розкуйтеся, єднайтеся, каже Тарас Шевченко.
Що ж саме, яка сила може найкраще з’єднати окремі народи? Це сила науки Христової, з якою Христос послав апостолів до всіх народів, сказавши їм: «Ідіть, навчайте всі народи» (Мат. 28-19). Тільки Христова наука, тільки братерське об’єднання народа в свою рідну церкву дає найбільш твердий ґрунт для національного єднання, і це вже показує всьому світові дивний приклад, коли наш Український народ, розсіяний по всьому світі, єднає наша рідна Церква. І тоді тільки, коли кожний народ об’єднався в свою рідну Церкву, в своє рідне свідоме братерство в Христі, тоді тільки стане можливе дійсне братерське об’єднання всіх церков. Бо й церковне всесвітнє об’єднання це не є об’єднання поодиноких віруючих людей різних народів, чи навіть вищих церковних верств, а всенародне єднання церков.
Християни споконвіку моляться про з’єднання всіх церков, але поки це з’єднання залежало від панів та патріярхів, чи взагалі від керуючих церковних верств, це з’єднання було чистим лицемірством: молитвою або краще язиком єдналися, а на ділі в житті гризлися, бо дбали не про славу Божу, а кожний про свою. Великий переворот в житті всіх народів, який і наш народ зараз переживає, знов з великою силою зворушив прагнення церков до єднання. Отже перший заклик до церков всіх народів для з’єднання їх — це є заклик Т. Шевченка: «Розкуйтеся, єднайтеся!» Розкуйтеся, скиньте з себе кайдани поневолення, панування над вами в церкві, станьте вільними і тоді тільки можливе дійсне єднання церков, єднання не пап і патріярхів, а єднання вільних віруючих громад, народів.
Як осіннє листя, впали з плечей нашого народу кайдани царського московського поневолення. З великою боротьбою і напруженням скидає з себе наш народ і кайдани церковної, патріяршої неволі. Але кайдани папські та патріярші далеко трудніше скидати, ніж кайдани царські. Велика частина нашого народу ще й досі брязчить кайданами московського патріярха Тихона, пишаються тими кайданами, називають себе «тихонівцями», «екзархістами». Значна частина нашого народу в Галичині ще носить на собі тяжкі кайдани папські — пригноблена римською унією. Невже ці українці ще й досі не чують заклику батька Тараса: розкуйтеся, скиньте з себе ці ганебні кайдани і тоді будемо єднатися. І до церков всіх народів, які ще сковані кайданами папськими, чи державними, наша свята Українська Церква звертається з тим закликом: «Розкуйтеся, скиньте з себе ці старі кайдани, станьте вільними Христовими громадами, тоді будемо єднатися».
Любі брати і сестри, українці! Наш рідний народ поневолений, пригнічений за старих часів, позбавлений своєї рідної церкви, з полум’я останніх світових заколотів виходить не з ганьбою, а зі славою, він підвищує свою свідомість, відновляє свою волю, відроджує свою вільну церкву. Але багато ще треба боротьби, багато зусиль і може страждань, щоб перемогти всі тяжкі перешкоди на шляху повного нашого народнього і церковного відродження. От чому, як Христос перед стражданнями, так і ми в ці відповідальні часи свого перетворення звертаємось з щирим благанням до Господа Бога: «Отче, прослав народ наш, щоб і він прославив Тебе!» — Амінь!
|