Христос перебуває й на нашому рідному небі — та не встановив своїх намісників тут на землі(Вознесіння)
Сьогодні, браття, у нас велике свято — Вшестя Христа Спасителя на небо. Сорок днів Христос являвся ученикам після свого воскресіння. За цей час Христос не тільки переконав своїх учеників, що Він дійсно воскрес з мертвих, але й перетворив їх душі, переконав їх в тому, що Він тепер безмежно ближчий до них і до всіх народів, і навіть Його преславне Вознесіння на небо зовсім не віддалить Його від тих, хто вірує в Нього — Я з вами буду, сказав Христос, до кінця світу. От через що апостоли не тільки не сумували, коли побачили Вшестя Господа на небо, а навпаки з великою радістю вернулись в Єрусалим, якби маючи серед себе й свого любого Учителя. І коли збірались щодня в церкві, то тоді саме найбільш живо почували й присутність Христа серед себе і радістю великою сповнялось серце їх.
Любі брати і сестри! Ой, якби і нам хотілось, якби і нам було радісно вірити, що те небо, на яке вознісся Христос, тут недалеко від нас. Яку велику радість почували б і ми в тій вірі, що Христос зійшов на наше рідне небо, з якого на нашу землю ллється в день золотий промінь сонечка, з якого на нас дивляться зоряні очі в ночі, до якого здіймаємо й ми свої очі, коли тяжко нам буває на землі. І ця віра наша, що Христос перебуває після свого вшестя й на нашому рідному небі, — промінням сонця огріває, дощем поливає нашу рідну землю, своєю ласкою обгортає наш рідний народ — ця віра найбільше сповняє серця наші радістю з приводу вшестя Христа на небо.
Бо хіба не сумно було нам, коли нас запевняли, що Христос після Вшестя свого не на нашому небі перебуває, а десь на царгородьскому, чи московському і туди треба нам линути, щоб наблизитись до Христа. Через те і нещасний був наш народ, через те і поневолений і пригноблений він був, що його вперто запевняли, що він може єднатися з Христом тільки через московське та царгородське небо, а як відійде від цього неба, то разом з тим відійде й від Христа. Але цього не може бути. Христос так само любить і наш народ, як і інші, і до нас Він нахиляється не з чужого, а з нашого рідного неба.
Отже з радістю великою будемо й ми під нашим рідним небом збіратися в своє рідне братерство, і як колись св. апостоли, так і ми будемо близько почувати над собою Христа. Для того Христос і зійшов на небо, щоб бути однаково близьким до всіх народів, однаково всі народи покривати своєю безмежною ласкою і любов’ю...
Але, любе братерство! Нам ще й того мало, що Христос перебуває на нашому рідному небі. Ми хотіли б, щоб Христос, хоч вознісся на небо, але щоб тут серед нас перебував, щоб тут безпосередньо серед себе ми Його відчували. От тоді радість наша була б дійсно повною! Але це, браття, цілком від нас залежить. Ми може і навіть повинні з себе самих створити для Христа небо і тоді Христос серед нас буде перебувати на небі. Господь створив для нас землю, світить на неї сонцем, кропить дощем, обдаровує хлібом, всім добром. А ми повинні для Господа створити з себе небо, світлом добрих діл його освітлювати, благодаттю Духа Святого в рідній творчости його поливати, плодами віри й любови оздоблювати.
І коли ми дійсно утворимо з себе небо, достойне перебування в ньому Христа Спасителя, тоді Він не тільки Сам прийде і оселиться в нас по свому слову: «Де два або три зібрані в ім’я Моє, там і Я посеред них», тоді Він приведе з собою і своїх апостолів і святителів і мучеників і всіх святих, тоді Він зведе з Собою в наше небо і чини янголів небесних, і дійсно тоді, як говориться в одній церковній пісні, «в церкві своїй перебуваючи будемо почувати, що ми на небі», тоді й наша св. Церква дійсно буде Царством Небесним.
Любі брати і сестри! Ми повинні вже відкрити очі й зрозуміти, що іменно такого чистого безхмарного Христового неба на землі, — почуття безпосереднього перебування Христа між нами — найбільше бояться князі Церкви, її земні керівники. Весь час вони намагаються в душі вірних вкорінити ту думку, що Христос, як вознісся на небо, уже безмежно далеко від нас став, там десь в безмежній далечині серед святих Він спочиває, на Херувимах престіл Його — то Його небесна Церква.
А тут на землі? Тут повинні бути намісники Христа для церкви земної, щоб іменем Христа керувати Його вірними на землі, і майже вся історія Христової церкви на землі, це є підміна Христа Його «замісниками» на землі. Появився римський папа, який проголосив, що він є намісником Христа на землі, що він зосереджує в собі всю благодать Св. Духа і кому тільки сам захоче, тому її дасть, навіть святим може зробити, кого сам захоче. Та й православні єпископи проголосили, що вони є переємники Христа на землі, що тільки в своїх руках вони зосереджують благодать Св. Духа і кому самі захочуть, тому її дадуть. Навіть царі стали називатись «Христами» (див. троп, в молебні на Різдво), замісниками Христа на землі. Залишивши для Христа небо з Його святими, стали на землі царство небесне заміняти в різний спосіб царствами земними.
І от ці намагання підмінити Царство небесне царствами земними і Христа небесного христами земними, принижають християнську людність до того сумного стану, в якому неперебували ще первісні євреї, що йшли по пустині до своєї землі. Вони, коли Мойсей був на горі, стали вимагати у Арона: Зроби нам такого Бога, щоб завжди ходив перед нами, якого б ми бачили, як це було в Єгипті. І зробив їм Арон золотого тельця, і стали кланятись йому всі люди, й принесли йому жертви, а потім сіли їсти й пити, і вставши пустились гуляти (Ісх. 32).
Але це було ще у євреїв, на яких, як каже св. апостол Павло, ще лежало покривало рабства, яке зняв зовсім тільки Христос (2 Кор. 3, 13). На що ж тепер при світлі Христової науки утворюють для християн золотих божків, щоб перед ними кланялись народи, падали ниць, приносили їм жертви, сідали їсти й пити, вставали гуляти! На Мойсея, що сходив з гори, поклоніння золотому телцеві його народу зробило таке сумне враження, що він кинув кам’яні таблиці, на яких написано було закон Божий і розбив їх, а тельця звелів зтерти на порох і кинути в воду.
Але сучасні законники вони зовсім не такі! Закон Христовий, що написаний на «скрижалях серця» вони готові розбити і розбивають, але за золотих божків готові самого Христа знов розп’яти. Відомий російський письменник Достоєвський дуже гарно доводить, що коли б тепер Христос знов прийшов з неба на землю, то сучасні книжники та фарисеї, яких він називає «інквізиторами» (інквізитори, це були ті прислужники римського папи, на обв’язку яких було карати смертю тих, що чим-небудь провинилися перед папою), так сучасні фарисеї і книжники також присудили б Христа на смерть, як і колишні, й всіх засобів вжили б, аби Христос знов одійшов собі на небо й не перешкоджав їм панувати на землі.
Любе братерство! Вшестя Христа Спасителя на небо, як його розуміють сучасні книжники і фарисеї, може радісне для них, бо дає їм повний простір панувати над народами Христовими, керувати церквами Його, як самі вони хотять. Але для самих народів, що коряться цим інквізиторам, а може й разом з ними кричать відносно Христа «розпни, розпни Його», що хмари різних т. зв. «богословських» вигадок закривають від них Христа, а замість Нього ставлять перед їх очі різних золотих божків — для цих народів, що радісного в Вознесінні Христа на небо? Замість Нього на землі господарюють Його замісники. А відомо, як тяжко людям завжди там, де замість господаря, колотять людьми його прибічники.
Любі брати і сестри! Наш рідний український народ, що єднається в свою рідну церкву, вже може втішатись повною радістю в свято Вшестя Спасителя на небо, би ми відчуваємо Христа на свому рідному небі, бо ми не маємо ніяких намісників Христа на землі. Ні, — ми всі будуємо з себе те небо, на якому перебуває Христос; ми всі, вся наша церква є скарбниця всіх Дарів Христових. А коли ми єднаємось в своє Христове братерство, коли ми збіраємось в свої храми, славлячи і благословлячи Бога, як св. апостоли Христові, тоді ми з великою радістю відчуваємо слова Христа, що Він сказав апостолам, коли Він сходив на небо: «Я з вами по всі дні до кінця світу... і радости цієї не відбере від вас ніхто» (Ів. 16, 22). — Амінь!
|