Допит сліпородженого — допит Української Церкви(Неділя Сліпородженого)
Христос сказав в сьогоднішній Євангелії: «Поки Я на світі, Я є світло для світу» (Ів. 9, 5). Поки ж Христос є на світі? На це відповідає св. ап. Павло: «Ісус Христос і вчора і сьогодні той же самий і по віки» (Євр. 13), цебто Христос завжди є і по віки буде на світі, і завжди і по віки буде світлом для світу. А св. ап. Іван Богослов до цього додає: «І світло це у темряві світить і темрява його не може перемогти» (Ів. 1.5).
От і сьогоднішня євангелія про сцілення сліпого є яскравим прикладом того, як Христос — світло наше — бореться з темрявою світу сього і як темрява Його не перемагає. Щоб сцілити сліпого зроду Христос помастив йому очі болотом і сказав піти та змити з очей це болото. Сліпий так зробив і разом з болотом змив і свою сліпоту. Але з приводу цього чуда Христові прийшлось поборотись з другою сліпотою, — з духовною сліпотою книжників і фарисеїв, — і тут уже для забрудженої темним багном душі ніяке вмивання не помогло: сліпого з роду Христос сцілив через вмивання, а засліплені на віки духовні очі фарисеїв після всякого промивання так сліпими і залишились...
Чудо Христове сцілення сліпого зроду тим виділяється від других чудес Христа, що з приводу нього фарисеї перевели правдиве слідство. Вони звеліли, щоб цього колишнього сліпого зроду, що його сцілив Христос, привели в їхній синедріон, цебто в суд, і стали його допитувати, чи це його сцілив Христос і як він це зробив. Той розказав як було діло і що він дійсно був сліпий, а тепер став бачити. Але йому фарисеї не повірили, закликали його родителів і стали їх допитувати, та родителі стали відмовлятись: що він наш син і що він був зроду сліпий, це ми знаємо, а як він став бачити, хто йому очі відкрив, цього ми не знаємо; сам він дорослий, самого запитайте, нехай сам про себе скаже. Фарисеї вдруге покликали на допит сина і знову стали йому казати, що той чоловік є грішник, що тебе сцілив, бо він це зробив у суботу. Той відповів: Чи грішник він я не знаю, а знаю тільки, що я був сліпий, а тепер бачу...
Чого так відмовлялись і син і батьки його від прямого свідчення, все більше казали, що не знають Того чоловіка? Тому, як каже євангелист, що боялись юдеїв, бо юдеї змовились, що коли хто признає Його за Христа, того вигнати з свого кагалу. Але син таки не викрутився. За те тільки, що він посмів сказати, що Той, хто сцілив його, є побожний, бо відкрив йому очі, фарисеї вигнали його з юдейського кагалу. Мабуть не втекли від цього і його батьки. Але за що ж виключений був цей сцілений? Іменно за те, що він хоч і обережно, а сказав правду, коли б він був збрехав, він був би в честі у фарисеїв, бо брехнею вони тільки й жили, на брехні тримались, тому й Христос назвав їх дітьми діявола, який завжди неправду говорить, бо він є лжець і отець неправди (Ів. 8, 44). Яка це дійсно діявольська темрява, коли ті, що вважають себе представниками народу, неправдою живуть, на неправді стверджують себе!
Та хіба слова Христа про сучасних Йому фарисеїв не підходять цілком і до тих, хто в наші часи неправдою живе, на неправді хоче ствердити і своє керівництво церквою нашого народу? От відбувається зараз теж свого рода синедріон, т. зв. «Всеукраинский Православний Поместний Священний Собор» в м. Харкові, цебто по простому кажучи «живий» чи «обновленський» з’їзд обновленого духовенства. Чого це заметушились вони? Чого це князі церкви зібралися вкупі? їх страшенно занепокоїло, що бідний Український народ майже сліпий зроду тепер відкрив очі, починає бачити.
І от цей синедріон перш за все взяв неправду «закона во спасеніє». Злетівшись з Тули та Калуги він нахабно співає «о нашей родной Украине», безсоромно закликає нас: придите в наші обятія, все верние сини родной «неньки» Украини! Але це обійми вони нам відкривають, щоб нас же взяти за чуба і привести на свій суд на допит: як наш народ, бувши сліпим, тепер став бачити. Наша Церква Українська про це на весь світ уже розповіла — сцілив нас Христос Спаситель. Очі наші були засліплені багном російщини, полудою слов’янщини, але з волі Христової він умив їх у своїй рідній церкві, як Силоамській купелі, обмив їх живою водою Христової науки на своїй рідній мові і став бачити світло.
Але обновленський синедріон не хоче цього чуда визнати, він допитує наш народ: Та ти признайся, ти ж самосвят, ти ж липківець, ти позбавлений нами благодати, ти є «создание групи политиканствующих и равнодушних к вере лиц», що порушили канони, як казали фарисеї сліпому, що його сцілив Христос в суботу: не від Бога цей чоловік, бо Він суботу не шанує.
Що ж може сказати наш народ цим судцям? Безумовно те, що сказав колишній сліпий фарисеям: Чи грішники ті, що мене просвітили, чи ні, я не знаю, я знаю тільки, що я був сліпий, а тепер бачу. Притягагають вони до допиту і саму Матір Україну, випитують від неї про «історичні і канонічні» підстави сцілення її дітей, але вона стара боїться, як батьки того сліпого, відлучать, мовляв, на старість від свого вселенського дурисвітства, — і каже: Я нічого не знаю, мої діти вже дорослі, самих запитайте, нехай самі за себе кажуть.
Наші обновленські судці, браття, вони нас так легко не випустять, вони ще нераз будуть притягати нас та допитувати: Як же це тобі зроблено, як у тебе відкрилися очі? Борони вас, Боже, тоді казати, як той сліпий фарисеям: Я ж уже казав вам та ви не слухали. Що ви знов хочете від мене чути? Хіба може й ви хочете до нас пристати?... Ці обновленські пани безумовно з обуренням крикнуть на наш народ, як фарисеї на сліпого: У гріхах ти весь родився і ти ж нас учиш? І виженуть нас геть, відлучать від свого кагалу...
Любі брати і сестри, діти нашої рідної церкви! Інакшого відношення до нас з боку обновленського собору не можна й сподіватись, бо чим же цей обновленський собор лучший від того фарисейського синедріону, який відлучив сліпого за те, що його сцілив Христос. Як то повторюється в наші дні навіть в дрібницях історія того, що було за життя Христового на землі! Це тільки свідчить про те, що книжники та фарисеї і в дні Христа і в наші дні одні і ті ж, міняють назву, перемальовують лиця, а душа та ж сама...
На жаль серед нашого народу ще й досі є багато таких, що їх батько Тарас Шевченко називає «мертвими, ненародженими», які кажуть: «і я — не я, і ми — не ми, раби, підніжки, грязь Москви». От ті ще не знають на яку ногу ступити: здіймають руки й до патріярха Тихона, але схиляють голови й під ярмо обновленців. От ці ще сліпі і дають можливість цим обновленцям будувати на їх спинах свою «церкву» і від їх імені кричати: «наш родной народ», «наши здоровия национальния начала». А ці «здоровия начала» з їх точки зору полягають в тому, щоб і на далі тримати в сліпоті наш народ.
Ми віримо, що прийде час, коли й ці сліпі й ненароджені з нашого народу почують голос Христа. І засліплені, замащені полудою тихонівською та багном обновленським прийдуть до купелі Силоамської — до рідної Церкви, обмиють свої очі живою водою Христової науки на своїй рідній мові, обмиють не з забрудненого міркуваннями тихонівців та обновленців «украинского язика» по примусу обставин, а з чистих джерел нашого рідного життя — обмиють і стануть й вони бачити світло рідними очима.
А ми, діти нашої рідної вільної української церкви, будемо вдячні, що Господь Спаситель уже відкрив нам очі, уже дав нам розуміння свого рідного церковного життя. Ми, коли нас тихонівці та обновленці вигнали від свого кагалу, ми підемо назустріч Христу і Він милосердний нас не відкине, нас прийме, пригорне до Себе, а тим фарисеям, що нас вигнали, засліпить їх лихі очі, бо Він сказав: На суд Я прийшов на світ, щоб невидючі побачили, а видючі сліпими стали (Ів. 9, 39). — Амінь.
|