Житейське море(На Неділю Розслабленого)
Свята Євангелія сьогоднішньої неділі оповідає нам, що в Єрусалимі за земного життя Христа був ставок і янгол Божий що року сходив у його й хвилював у ньому воду, і хто перший влазив у цей ставок після його хвилювання, одужував, хоч би на яку хворість нездужав. Через це коло цього ставка лежало багато хворих — сліпих, кривих, сухих, що чекали коли захвилюється вода. Щоб цим слабим спокійніше було лежати коло цього ставка, для них було збудовано шість покритих наметів, бо лежали вони там часто багато років, чекаючи поки захвилюється вода й коли пощастить першому в неї влізти.
Браття! Дуже гарно, безумовно, стояти коло води, дивитись на неї, коли вона стоїть спокійно, не рухається, як те зеркало, коли ясно відбивається в ній те, що на березі. Але, як цей спокій води надокучав тим хворим, що чекали сцілення. З яким нетерпінням ждали хворі, коли цей спокій порушиться, коли вода в ставу захвилюєтсья. І от коли це траплялось, коли якась Божа сила робила бурю в цій воді, як метушились ці слабі, що коло неї лежали! Звідки бралась у них сила? То вони цілими роками спокійно лежали та постогнували, а тут кожен старався першим долізти, кинутись у воду, щоб від неї одержати сцілення.
Але що Господь говорить, те буває і з морем житейським, з суспільством людським. Довго часом спокійно стоїть це житейське море, не рухається, поверхня його покривається різними паразитними рослинами, вода в ньому робиться зіпсутою, нездоровою. Але Господь час від часу посилає велику свою силу, велику бурю на це море, до дна його хвилює, щоб всякі немочі людські, що накоплялись за часи цього спокою, сцілити...
Любі брати і сестри, українці! До останніх часів тихо було на нашій Україні. Мертвим спокоєм, майже 300 літ, лежало життя наше на поверхні нашого житейського моря під твердою рукою царя самодержця. Але цей спокій, — яку він таїв у собі загибіль, як він калічиь наш народ, як він робив його і німим, і глухим, і сліпим і розслабленим «Мовчи, держи язик за зубами»... «Не сунь свого носа», «Ми люди темні» — от звичайні приказки нашої німоти та сліпоти, що склалися за цей час. А як багато каліцтва наробив цей спокій і нашій святій Церкві?! Він зробив нас глухими, бо заборонив слухати слово Боже на рідній мові, він зробив нас сліпими, бо тримав у темряві і несвідомости, він зробив нас кволими, розслабленими, бо позбавляв всякої можливости рухатися, працювати вільно на користь церкви. Всі ми повинні були, як хворі, спокійно лежати коло цього мертвого моря.
Щоб спокійніше було лежати навкруги цього моря, теж поставлені були різні намети: для більш спокійних — убогі села та міста, для неспокійних — тюрми та каземати... Правда, найбільш свідомі з нашого народу давно вже з нетерпінням чекали, коли то зійде янгол Божий на цю мертву тишу, коли захвилюється вода... І от послав Господь в наші дні величезну бурю, розхвилювалась до дна наша Україна, змела, стерла з неї бур’я всі ті наслідки довгої тишини. Ця буря й досі ще не втихла, вже кілька літ ширяє вона по Україні, і от бачимо, що робить з нашим народом ця буря: При тяжких труднощах, при великих стражданнях, але вона сціляє нас; це безперечно так — ми робимось здоровшими. Тепер вже й сліпа людина мусить відкрити очі та подивитись, що це діється, тепер уже годі відмовлятись: «Ми, мовляв, люди темні»... Тепер вже і глухий мусить прислухатись, щоб зрозуміти те, що навкруги нього говорять, бо все воно і його торкається.
Тепер уже ніхто не може відмовитися тим, що «моя, мовляв, хата зкраю», бо сучасна буря скрізь і на дні моря його знайде. Тепер вже й розслаблений мусить розправити свої немічні руки та ноги, мусить і він прийняти участь в загальному хвилюванні... Всі сліпі, глухі, криві, розслаблені, що роками спокійно лежали та постогнували, чекали смерти, тепер примушені заметушитись, скочити в воду схвильованого житейського моря, щоб в ньому сцілитись, і сціляються.
Отже не жалкуйте, браття, за тим мертвим спокоєм, що як під тими критими наметами сиділи ми під пануванням та поневоленням. Не жалкуйте, а радійте тому, що нарешті розхвилювалась вода й в нашому мертвому озері. Це Божа воля, це Господь янгола свого послав, щоб порушити цю воду, аби нас глухих, сліпих, калік сцілити та повернути до оздороволення й не будьте лінивими та байдужими, сміливо й жваво кидайтесь в цю воду, що захвилювалась новим життям. Дивіться як в Єрусалимі — хто першим влазив у воду, той тільки сцілявся. Нехай же ніхто не каже: «Чого нам першим пертися неодмінно вперед, нехай другі, хто хоче, поспішають, а ми ще встигнемо»... Ні, святе письмо іменно вчить поспішати, першим скакати в воду, коли захвилюється, бо поки будеш вагатися та чухатися, другі замість тебе влізуть, а ти залишишся з старою хворістю.
Але, любе братерство, ми повинні знати, що не в самій цій бурі, ні в самому хвилюванні, сцілення; не буря робить людей кволих здоровими, вона тільки розворушує людську кволість, заставляє народ рухатися, примушує їх прагнути до оздоровлення, бажати його, шукати його. Повинен тут явитись сцілитель, який дав би сили до нового життя. Та й буря, хвилювання ніколи довго не буває й не повинна бути, вона тільки на час зірветься, щоб зруйнувати, скинути те, що зосталось, щоб оздоровити повітря, а потім знов повинна стихнути, дати можливість нового будівництва, нового засіву, нового життя...
Деж той таємний сцілитель, де нам його шукати, звідки нам його ждати? Коли Христос сцілив розслабленого в Єрусалимі, той зразу не знав, хто це йому зробив. Те, браття, й з нами. Коли в час революції заснувалась наша свята Українська Церква, яка відроджує, сціляє наш народ, дає йому сили до нового вільного життя, до рідного будівництва, й вірні й безвірники намагаються відвести нас від Христа. Старе слов’янське духовенство каже: Це не Христос вас сцілив, дав вам силу заснувати свою церкву, бо ви порушили канони, а хіба Христос може це робити? Так саме, як фарисеї казали розслабленому в Єрусалимі: Це не Христос тебе сцілив, бо хіба може Він порушити суботу? Нехай безвірники тепер кажуть нам: «Не Бог вчинив всю цю велику бурю, яка вас оздоровила, це все ми, бо нема ніякого Бога, нема й Христа, тільки ми».
Але ми, любі брати й сестри, ми побожні діти нашого народу, ми, як розслаблений той фарисеям, всім — старовірам і безвірникам — сміливо повинні казати: Це Ісус-Спаситель наш є Той, що нас сцілив. Це Він дав нам сили до оздоровлення. Це Він, що Сам воскрес з мертвих, творить тепер з нами велике чудо відродження. Це Він, Спаситель наш, каже нам, як колись розслабленому в Єрусалимі: «От ти вже здоровий, дивись же, знову не гріши, щоб не трапилось з тобою ще гірше»...
Будемо ж, браття, оздоровившись від старих хворостей силою Христовою, кріпко пильнувати свого нового церковного життя, не будемо вертатись назад до старого, щоб не стало нам гірше. Нехай воскресший Христос назавжди остається нашим Сцілителем і Проводирем. — Амінь!
|