Митр. Василь Липківський.
Проповіді

За правду Христову, проти неправди світу
(В день св. великомученика Юрія)

Настане час, каже Христос Спаситель своїм ученикам, коли кожен, хто вб’є вас, думатиме, що цим службу складає Богові (Ів. 16, 2). Це пророцтво Христа здійснилося на святій церкві Його в найбільш страшний спосіб. Цілих триста літ поганські царі й їх слуги-урядовці вбивали найкращих християн у великій кількости й думали, що цим вони приносять службу своїм богам, захищають свою віру, а разом з тим спасають й свою державу. Але, як каже один св. Отець, кров мучеників християнських була тим сім’ям, з якого виростало безліч нових християн, які теж сміливо виходили на проповідь про Христа, а коли треба, то й на муки й смерть за Нього.

Таким великим ісповідником Христа і мучеником був і св. Юрій Переможець, пам’ять якого ми сьогодні святкуємо. Він жив і постраждав далеко від нашої землі на сході, але й життя його і смерть дуж* близькі й серцю нашого народу, бо він боровся за правду проти неправди, боровся за волю проти поневолення, боровся за світло проти темряви. І в цій боротьбі тяжкі муки й смерть прийняв. Св. Юрій займав велику посаду начальника над царським поганським військом. Але коли він побачив велику неправду й знущання, яке робили царі й їх слуги над християнами, він сміливо і безбоязно, як дійсний воїн Христовий, виступив на захист християн, докорив самому цареві за його жорстокість і неправду відносно християн, і сам за це перетерпів тяжкі муки.

Св. Юрій боровся за волю проти поневолення. Він не міг терпіти облуди рабства, знущання над меншим братом, його безправности в поганськім устрою життя. Християнство захопило його іменно, як наука про братерство, про любов, про рівність між усіма людьми й народами. Як наш страдник за рівність і братерство всіх Т. Шевченко, який сказав цареві Миколаєві й його поплечникам: «Схаменіться, усі на цім світі й царята й старчата — Адамові діти», так і св. Юрій боровся за світло проти темряви.

В його життю є таке оповідання, ніби в одній країні за його часів жив страшний змій, що хватав людей і скотину, і не давав життя людям. Темний поганський народ, щоб здобути ласку цього змія, (а він вважав його за бога), кидав йому на жертву кращих своїх синів та дочок. Випала черга й на царську дочку йти на жертву цьому змієві. І от коли ця дівчина вже стояла чекаючи страшної смерти, а змій вже вилазив, щоб її пожерти, в цей мент з’явився на білому коні прекрасний воїн, кинувся на змія й своїм списом прибив до землі його пащу й ногами коня його потоптав. Весь народ за це йому дуже дякував, а св. Юрій і цю свою перемогу обернув на просвіщення цього народу світлом Христової науки і всіх їх примусив до Христової віри.

Любі брати і сестри! Дякувати Господеві ми вже давно ісповідуємо Христову віру, але неправди, неволі та темряви й в нас ще багато. Отже і наша Українська Церква, як той Юрій переможець, виступила за правду Христову проти тої неправди, якою затьмарили церкву царі й їх поплечники, за волю нашої церкви проти поневолення московськими царями та патріярхами, за. світло нашого народу проти тієї темряви, в якій її тримали й ще намагаються тримати різні вороги її життя. Той змій , якого з такою відвагою прибив до землі св. Юрій та затоптав своїм конем, ще не зовсім знищений. Скільки він і в наші дні пожер людей і війною, заколотами й голодом і безладдям. Пащі цього змія часто висовуються й на терені нашої церкви, щоб одних вхопити, других полякати, а всім псувати спокій серця й нормальну працю.

Але ми всі повинні брати приклад з Юрія Переможця й сміливо виходити на боротьбу з цим змієм темряви і насильства. Є казка про змія, що має багато голов, і як одну зрубаєш, друга наростає. Це так і в дійсности є з цим страшним змієм, який називається злом, гріхом, у цьому житті, тим діяволом неправди і темряви, про якого каже ап. Петро, що «як лев рикаючий ходить, шукаючи кого пожерти» (1 Петр. 5, 8). Воїн Юрій на свому коні всіх нас веде до боротьби з ним.

В нашому народі, браття, св. Юрій вважається захистником нашого господарства, хліборобства, тому на свято Юрія ми виходимо на поля, просимо захисту св. Юрія наших посівів від усяких таємних сил природи, від посухи, вітрів, всякої шкідливої пошести й т. п. Тепер кажуть, ніби це зайва річ звертатись до Бога і Його угодників з молитвою за добрий урожай, тепер все це можуть робити люди. Скоро, кажуть, люди стануть вже такі розумні, що навіть дощу в Бога не будуть просити, а самі видумають средство, щоб до себе притягнути хмари й пролити їх дощем на землю й врожай буде забезпечений й без Бога.

Безумовно, нехай люди розумнішають, але не дай Боже, щоб вони й хмари в свої руки захопили! Люди «взяли вже в свої руки і поле й море», як каже Т. Шевченко. Але за це поле, за це море, щоб їх відібрати один у одного, скільки вже тяжких війн було, та скільки ще й буде, скільки народу загинуло! Що б то було, коли б і хмари в свої руки люди прибрали, та й один від одного відбирали?! Які б то страшні війни та загибіль прийшли до нас ще за ці хмари?!

Нехай же люди розумнішають, але ми, любе братерство, не будемо спускатися на розум людський, на його науку, а краще будемо себе почувати надалі дітьми Отця свого Небесного, який велить сонцю сходити над злими й добрими й посилає дощ на праведних і неправедних (Мат. 5, 45), що пригноблених визволяє, дає хліб голодним, вдову й сироту підтримує, а дорогу беззаконних на бік повертає (Пс. 145). Нехай же і на далі милосердний Господь царствує над нами з роду в рід.

Підемо ж сьогодні на наші жита з молитвою до Господа і Його угодника св. Юрія, щоб не обминув і нас в цьому році своїм милосердям і ласкаво послав нам добре поліття й гарний врожай. — Амінь!