Митр. Василь Липківський.
Проповіді

Проти наклепів безвірників, що будьто Христос не воскрес
(На Вечірні)

Пресвітле воскресіння Христа Спасителя це є найвищий доказ божественности Його науки. Христос Спаситель, що силою своєї всемогутности воскрес з мертвих, є дійсно істинний Бог, що має життя в самому собі, як Він про себе і говорив (Ів. 5, 26). А коли Христос воскресінням своїм доказав, що Він є істинний Бог, то воскресіння Христа є взагалі найбільш яскравий доказ того, що Бог є, що повинен чоловік мати віру в Бога, й сьогоднішнє свято всієї християнської людности є найкраща відповідь всім безвірникам і безбожникам на їх питання, чи є Бог, чи є віра.

От через що Христос Спаситель найбільше підготовував учеників до свого воскресіння, а після воскресіння дав їм заповіт бути свідками, головним чином, Його воскресіння, і апостоли цей заповіт свято виконували — вони благовіствували найбільше про Христа воскресшого, і воскресіння Христа вважали найголовнішою підвалиною християнської віри. Коли Христос не воскрес, каже ап. Павло, то марна проповідь наша, марна й віра наша, й ми являємось кривими свідками Божими, бо ми свідчимо про Бога, що воскресив Христа, котрого Він не воскресив. Але ж Христос воскрес з мертвих! (1 Кор. 15, 14-20). І св. апостол оповідає, як Христос, воскресши, являвся апостолам, а після того, більш, як п’ятистам браттям, з котрих багато живуть і досі, а деякі вже впокоїлись, на останок же всіх явився й мені, каже ап. Павло (1 Кор. 15, 5-8). Але, коли воскресіння Христове є найголовніша підвалина християнської віри, то й вороги нашої віри найбільш нападають на воскресіння Христа Спасителя, щоб похитнути в нас віру в Христа.

Любе братерство! Вірою в Христа ми охрестились, в Христа ми, каже апостол, і одягнулись (Гал. 3, 27). Хоч ми цілком віримо у воскресіння Христа, ми також непохитно визнаємо Його воскресіння, як і своє власне життя, але ми повинні бути готові дати відповідь на ті наклепи, які завжди ширились, а зокрема тепер ширяться на воскресіння Христа з боку ворогів Його.

Початок цих наклепів, як каже св. єв. Матфей, зробили первосвященики й старшини єврейські в самий день воскресіння. Вони добре заплатили вартовим, що стерегли гріб Христа, і ті пустили чутку, ніби ученики вкрали тіло Христове. Але це такий безпідставний був наклеп, що й самі первосвященики потім його не підтримували. Бо й справді, апостоли нікуди не ховалися — вони залишились в Єрусалимі, й була повна можливість єврейським начальникам притягати їх до слідства, до суду, щоб виявився їх обман. Але цього не зроблено.

Мало того, вже через 50 днів після воскресіння Христового апостоли прилюдно виступають на проповідь і перш за все свідчать про воскресіння Христа. Єврейські старшини притягають їх за це до суду; забороняють їм проповідувати про Христа, але про їх ніби то обман з тілом Христовим вже нічого не кажуть. Та дійсно й сама отверта й безстрашна проповідь апостолів про воскресіння Христа, їх страждання, муки за цю проповідь, їх смерть за цю проповідь, — хиба може бути більш яскравий доказ несправедливости наклепу на них і на воскресіння Христа з боку первосвящеників? Хіба обманщики страждають, хіба помирають за свій обман. Ясно, що коли апостоли своїми муками, своєю смертю підтвердили свою проповідь про воскресіння Христа, то в цьому вони були цілком переконані, остільки переконані, що й смерть прийняли за проповідь про воскресіння.

Сучасні вороги Христа вже не повторюють наклепу єврейських первосвящеників, але придумують всякі інші вигадки, щоб з’ясувати, як у апостолів склалося переконання про воскресіння Христа. Найчастіше це пояснюють так, що ніби апостоли до хворости були знервовані тим, що сталось з їх Учителем, тяжко за Ним сумували, й от, коли жінки прибігли до них і сказали, що Христос живий, вони так знервувались, що ніби дійсно побачили Його між собою. Але це їм тільки так здавалося, вдійсності ніякого Христа вони не бачили. І так кілька разів вони доходили до такої хворої нервовости, що їм здавалось ніби між ними Христос. Своєю нервовістю, взаємним підгріванням своїх спогадів, вони самі себе ввели в облуду, якою весь вік мучились самі і яку навели на весь світ.

Але й це пояснення цілком не відповідає дійсності. Коли б навіть жінки по своїй жіночій нервовости й помилилися, (хоч вони не тільки бачили Христа, а й говорили з Ним), то Євангелія прямо каже, що апостоли жінкам не повірили. Вони йдуть до гробу, самі досліджують, що сталося. Навіть коли Христос став серед них, вони не вірять, думають ніби це дух, і Христос, щоб переконати їх, прикликав їх до себе — подивіться, каже, на руки, на ноги Мої, цеж Я сам, подивіться дух же тіла та костей не має... Навіть взяв меду й риби й їв перед ними. Та й цього мало. Апостол Тома тоді тільки повірив, коли поклав руки свої на рани Христові. Ясно, що апостоли зовсім не такі були легковажні й хвоpi, як їх хотять виставити вороги воскресіння Христового, вони в повному розумі, і навіть шляхом недовірства, холодною впертістю прийшли до переконання в воскресіння Христа. «Що ми чули, що бачили очима нашими й до чого руки наші доторкалися, про те ми свідкуємо», каже св. ап. Іван (1 Ів. 1, 1-3).

Проходили місяці, роки благовістя апостольського. В своїй проповіді апостоли не тільки не виявляли ніякої хворости, нервовости, а навпаки, найясніший розум, найбільшу силу волі; вони ніколи ні на мить не похитнулись у своїм переконанні про воскресіння Христове, а навпаки, стояли на ньому з безприкладною твердістю, і цим найбільш яскраво засвідчили, що воскресіння Христове для них було не мрією хворої душі, а фактом, який вони твердо й ясно собі уявили й весь світ у дійсности його переконали.

Не будемо торкатись інших, ще більше безпідставних вигадок, напримір, що Христос ніби не вмирав, а тільки зомлів на хресті, хоч йому списом серце пробили. Скажемо тільки, що чим більше намагаються вороги Христа похитнути віру в Його преславне воскресіння, тим більше непохитно стверджується не тільки вірою, а І розумом це величне й безмежне чудо нашої віри.

І от сучасні безвірники, замість усіх цих вигадок пустились на безглуздий одчай — вони кажуть, що Христос не воскресав через те, що Його взагалі зовсім не було, що це просто вигадка якихсь людей, якась байка, а не дійсність. Як то казки кажуть про різних людей та дива, яких ніколи не було, так ніби видумали й казку про якогось Христа, та й нею весь світ заморочили. Але чому не подумали ці безвірники, що такою вигадкою вони весь світ ображають. Невже ж усі християнські народи досі були такі нерозумні, що не могли відрізнити казки від дійсности, і тільки вони найшлись такі розумні, що дійсність наважились повернути в казку. Христос і Його воскресіння, це є казка. Добре!...

Але от всього через 50 днів після воскресіння апостол Петро перед величезним натовпом народу в Єрусалимі одверто каже: «Цього Ісуса воскресив Бог і тому всі ми є свідки» (Діян. 2, 32). І ніхто з цього натовпу не запитав — про якого це Ісуса ти кажеш, — бо всі вони добре знали, про що і про кого говорить Петро — він же казав про те, що трапилось лише два місяці тому, про це всі добре знали і ніхто не заперечував, що, мовляв, Христа не було; навпаки більш три тисячі тут же охрестились в ім’я Ісуса Христа. То це казка ці три тисячі, що увірували в Христа через два місяці після його воскресіння?

Скоро після цього апостоли Петро та Іван по дорозі, в храмі сціляють хромого іменем Христа. З приводу цього збігається великий натовп народу. Петро знову проповідує про Христа та Його воскресіння, і ніхто йому не заперечує, навпаки, охрестилося в ім’я Христа більш, як п’ять тисяч чоловіка. На проповідь апостолів, на сцілення ними хромого звернули увагу і первосвященики, — ті ж самі, що Христа віддали на смерть, вони притягають апостолів до суду, але й перед ними апостол Петро сміливо каже: «Князі людські і старшини ізраїльські! Нехай буде вам відомо і всьому народові ізраїльському, що в ім’я Ісуса Христа, котрого ви розп’яли, а Бог воскресив Його з мертвих, цей (хромий) стоїть перед вами здоровий» (Діян. 4, 10). Первосвященики і старшини єврейські, та іде ті, ідо самі ж розп’яли Христа, вже добре мусіли знати все Його земне життя і чи жив він, чи це казка. Що легше було б зробити, як не сказати апостолам і не довести, що Христа зовсім не було, що це ваша вигадка, але вони не тільки цього не сказали, але ще пізнали їх, що вони були з Ісусом (Діян. 4, 13).

Проповідь про Христа воскресшого шириться не тільки в Єрусалимі, але по всій святій землі. За цю проповідь первосвященики вбивають діякона Степана, підіймають гоніння на християн, переслідують їх, але ніколи не кажуть: В кого ви віруєте, Христа, зовсім не було, це байка, це видумка кількох мрійників... Так вони не кажуть, бо як свідчить ап. Павло, тоді багато ще жило тих, що знали Христа за Його життя і навіть бачили Його воскресшим. А от сучасні безвірники вже ні перед чим не зупиняються в своїх наклепах на Христа. Вони не зупиняються і перед тим, щоб сказати, що й ап. Петро, Іван та інші й первосвященики, що розп’яли Христа, і ті 3000, і ті 5000, що увірували в Христа воскресшого, і замучений за віру в Нього діякон Степан і велике гоніння від євреїв християн — все це байка. Нехай так.

Але от лише через кілька літ після воскресіння лунає вже в різних далеких краях проповідь на всьому просторі всесвітньої держави; ап. Павло, Петро, Іван і інші пронесли цю проповідь в самі осередки поганського життя — в Атени, в Коринт, в Ефез, у Рим; захиталась уже від цієї проповіді, здавалось, непохитна сила поганства — на боротьбу з Христом воскресшим і його проповідниками виступила могутня римська держава, яка обрушилась на Христову віру всією своєю і військовою і науковою зброєю. Римська держава безумовно вжила всі засоби до того, щоб на місці земного життя Христа, з яким вона стала на рішучу боротьбу, дослідити, чи жив Він, чи ні, чи засуджений Він був на смерть по суду римського ж правителя Пилата, чи це все байка.

Але от літ через тридцять після воскресіння Христового тисячі християн за віру в воскресіння Христа, гинуть на костирях в Римі, конають в муках боротьби з звір’ями в римських театрах — на Христа й християн придумують всякі наклепи, але ніхто, ці урядовці, ні вчені погани, не насмілюються сказати, що Христа зовсім не було на світі, що це байка, хоч коли б це було так, довести це для римської держави було б дуже легко, бо ще не зійшли з світу ті, що жили ще за часів земного життя Христа. Боротьба римської держави з Христом і Його церквою провадилась триста літ, з боку поганства вживались величезні зусилля похитнути віру в Христа; безліч ісповідників життя своє покладали за віру в Нього, і нарешті, Христос переміг, і останній гонитель, імператор римський Юліян, перед смертю крикнув: «Ти побідив мене, Галилеянине!»

Невже ж ця вся трьохсотлітня боротьба і перемога Христа є байка? Невже ж всі ці дарі, що на боротьбу з Христом поклали всі військові і наукові сили своєї держави, боролись з якоюсь тінню і нею переможені?

Ми коротко привели докази про життя і воскресіння Христа з боку ворогів, що з ним боролися. Але з самого початку християнської Церкви весь час ідуть безперестанні свідчення про Христа, а найбільш про Його воскресіння і перебування з вірними своїми, з боку Його учнів і благовістників — свідчення і словом і ділами і стражданнями і муками. На бік Христа і Його Церкви переходили з самого початку найбільш світлі, найбільш вчені і освічені сили, найбільш чесні і натхнені душі. Все, що було кращого між людьми, однодушно про дійсність життя і воскресіння Христове свідчили. Ці свідчення ще далі широкими хвилями розносились по всім світі, захоплювали життя всіх народів і дали найкращий і найбільш високий зміст цьому життю.

А сучасні безвірники кажуть ніби все, що є найкращого, найбільш високого і змістовного в житті народів, це є казка, байка і більш нічого. Пройде ще якийсь час і їхні вигадки самі обернуться в ганебну і безглузду байку, як це нераз траплялося в минулому. А воскресший Христос вічно живе і житиме вічно, перемагає і перемагатиме смерть і темряву, до якої відносяться і вигадки про Його небуття.

Ми ж, браття, теж будемо свідками Христовими, свідками Його преславного воскресіння, будемо свідчити про Христа, Його життя і воскресіння, і своїм побожним життям, і вірою, і духом, і любов’ю, і чистотою, як каже й ап. Павло. А на всі ворожі напади проти Христа і Його воскресіння з усією твердістю віри й переконання будемо заповідати: Христос воскрес! — Амінь!