Митр. Василь Липківський.
Проповіді

Воскресіння Лазаря
(Вербна субота)

Сьогодні, браття, ми споминаємо величне чудо Христа Спасителя, одно з останніх, які створив Він за свого життя — воскресіння Лазаря — і яке мало рішаюче значення для первосвящеників та книжників прийняти засоби, щоб Його позбавити життя.

У Христа Спасителя було дуже приязне до Нього семейство, що складалось з двох сестер Марії і Марти і брата Лазаря. Жили вони в селі Вифтанії, недалеко від Єрусалиму, і от в той час, коли Христос від злоби своїх ворогів відійшов за Йордан, до Нього прийшла звістка, що Лазар помер. Христос пішов до Вифтанії, але прийшов уже, як Лазар чотири дні був похований. Перша вийшла на зустріч Йому Марта і сказала: «Господи, коли б Ти був тут, брат мій не помер би». Христос сказав до неї: «Я є воскресіння і життя, хто вірує в Мене, той хоч і вмре, а житиме». Вибігла назустріч Христу з великим плачем і друга сестра Марія і багато народу, і всі плакали. Заплакав і Христос і запитав: «Де ви положили його?» Коли прийшли до гробу Лазаря, Христос сказав одвалити камінь від гробу і голосно покликнув: «Лазаре, вийди з гробу!» Померший вийшов обгорнений полотнами.

Це велике чудо прихилило до Христа багато народу, а первосвященики та книжники зібрались на нараду і остаточно вирішили Христа вбити. Так, це чудо воскресіння Лазаря стало предвістям смерти Христа. Але разом з тим це величне чудо воскресіння Лазаря стало передвістям і другого, безмежно величного воскресіння, яке має повстати, як наслідок смерти і воскресіння Христа, предвістям загального воскресіння померших. Про це й свята церква співає сьогодні так: «Запевняючи перед Твоїм стражданням, що буде загальне воскресіння мертвих, Ти Лазаря воскресив Христе Боже».

Але й на свої страждання в Єрусалим Христос йшов з великою урочистістю, на зустріч Йому вийшло з Єрусалиму багато народу і навіть малі діти; всі ламали віття з дерев, кидали Йому по дорозі і вітали Його. Ці віття з дерев і були тою ознакою перемоги Христа над смертю, про яку свята церква далі співає: «Тому і ми, як ті діти, несучи ознаки перемоги, виголошуємо Тобі, переможцеві смерти: Спасіння в небі, благословенний той, хто приходить в ім’я Господнє».

Браття! Наближаються страждання Христові, а ми співаємо про життя, наближається смерть Христова, а ми співаємо про воскресіння. Але Христос сам сказав: «Я є воскресіння і життя». Отже нехай лютує на цім світі смерть, нехай мучать його страждання, але поки між нами і в нас Христос, ми віримо Його слову: «Всякий, хто живе і вірує в Мене, не вмре по віки» (Ів. 11, 26). Цю віру ми, браття, причасники засвідчили тим, що причащаємось сьогодні Пречистого Тіла і Чесної Крови Його на очищення від гріхів і життя вічне. Цю віру повинні ми завжди виявляти і тим, щоб і власні страждання і страждання нашого народу вірою в Христа повертати на перемогу над смертю.

Після воскресіння Христом Лазаря на нараді фарисеїв первосвященик Каяфа сказав: «Лучше нехай один чоловік вмре за нарід, а ніж щоб весь нарід загинув». А св. євангелист ці слова пояснює так: Це Каяфа, як первосвященик того року, пророкував, що Ісус має вмерти за нарід і не тільки за наш (єврейський) нарід, але щоб і всі діти Божі розсипані по всьому світі зібрати в одно (Ів. 11, 50).

Любі брати і сестри, українці! І наш нарід тепер є діти Божі розсипані по всьому світі: скрізь ми є. І от і нас Христос тепер збірає в одно, бо й за наш нарід Він помер. Прославимо ж урочистий вхід Його на страждання в Єрусалим, Його святі Страждання, що наближаються і Його преславне Воскресіння! — Амінь!