Мати Божа в уявленні Т. Шевченка(На Благовіщення)
Сьогодні, любі брати й сестри, ми починаємо свято Благовіщення Пресвятої Богородиці. Сьогодні Син Божий стає сином Діви і архангел Гавриїл про це їй благовіствує. Небесне благовіщення Пресвятої Діви Марії, це є той дивний величний мент, коли сталась велика тайна єднання Божої істоти з людською в єдину Богочоловічеську особу і цьому єднанню послужила пресвята Діва Марія.
Який же це мент? Чи це є мент таємничої чистої небесної святости, перед яким ми люди повинні прихиляться святим почуттям непорочности зачаття Сина Божого на землі, чи це є мент звичайної людської немочі та нечистоти, про яку писав цар Давид: «Ось бо в беззаконні мене зачато і у гріхах породила мене мати моя».
Сьогодні початок нашого спасіння, відповідає на це свята церква. Сьогодні початок того нового святого життя, з’єднаного з Богом, яке перетворило весь світ. А хіба початок святого життя може бути гріховним?
Браття! Тепер настали ті часи, коли намагаються знищити все, що є святого і найбільше нападають на початок всього святого, на Благовіщення Пресвятої Богородиці, хотять залити його брудом людської нечистоти і безсоромности. Ми ж, браття, з жахом і огидою будемо далеко відкидати від себе цю людську, а краще може сказати, диявольську безсоромність. Як вогнище своє, як життя своє, будемо охороняти святість Благовіщення Пресвятої Богородиці і нехай, як дим, розвіються і щезнуть ті, хто повертає в глум і нечистоту святий початок нашого спасіння.
Браття! В цс свято Благовіщення я вважаю не зайвим скинути той наклеп з нашого великого поета і проводиря Тараса Шевченка, який був щиро релігійною, дійсно християнською людиною і під впливом думок про Благовіщення і життя Пресвятої Діви Марії написав поему «Марія». І за цей твір і сучасні фарисеї і безвірники кидають на Шевченка пляму безвірства, кощунства і т. ін. Але це цілковита неправда. Хіба може бути безвірним твір, який Шевченко починає словами акафиста: «Радуйся, бо Ти відродила людей, що в гріхах починались». Хіба може бути докоренний в безвірстві, чи кощунстві наш славетний поет, коли він свою поему «Марію» починає такою надхненною молитвою до Богородиці: «Все упованіє моє на Тебе, мій пресвітлий раю, на милосердіє Твоє, все упованіє моє на Тебе, Мати, возлагаю, святая сило всіх святих, Пренепорочная, благая».
Ні, дух великої любови і пошани і справжньої побожносте, а не безвірства, чи кощунства наставив нашого поета на цю надхненну молитву. Запевне, не догматичний твір писав Шевченко, не зайві, так звані, богословські дослідження. Ні — в тайні Благовіщення він прозрів далеко глибшу правду, правду великої святої і чистої матері на землі, правду: «Святої доленьки матері святого мученика Сина». От цю тяжку доленьку Пречистої Діви Марії, цей хрест, ці кайдани, які вона понесла з того менту, як стала матір’ю свого мученика Сина і малює перед нами Тарас Шевченко.
Прийшлось Пресвятій Діві Матері винести і тяжку вбогість і ославу і загрози від людей, — найти притулок у пастухів у вбогій печері для Сина свого, тікати з Ним в чужі краї, а як Він виріс страждати з Ним, провадити Його до хреста, а після Його смерте самотною, одинокою, «сумуючи у буряні померти з голоду». І це тій, яка відновила рід людський, все життя доглядала й охороняла великого Визвольника людей, без якого «рабами біднії раби і досі мерли б», підняла дух апостолів до всесвітного благовістя.
Але тяжка доленька Матері Христової це є іменно те, що найбільш наближає її до тяжкої долі народу, робить її найбільш рідною матір’ю тих, що в неволі, що в кайданах, що в тяжкій нужді та біді. От через що Т. Шевченко в своїй -поемі «Марія» звертається до Неї й з таким щирим благанням за бідний, поневолений, пригноблений кріпацтвом, змучений український народ: «Молюся, плачу і ридаю, возри, Пречистая, на їх, отих окрадених, сліпих невольників; подай їм силу Твойого мученика Сина, щоб хрест-кайдани донесли до самого, самого краю. Достойнопітая! Благаю, Царице неба і землі! Воньми їх стону і пошли благий конець, о Всеблагая! А я незлобний воспою, як процвітуть убогі села, псальмом і тихим і веселим святую доленьку Твою».
Хиба ж це безвірник так молиться? Хиба це кошунник так пише? Може докорять нашого Тараса, що він відійшов від традиційного переказу і уявив собі, що Пречиста Діва Марія «під тином в буряні померла з голоду». Але хіба не казав Христос відносно себе, а також безумовно і відносно Своєї Матері «лисиці мають нори і птиці небесні гнізда, а Син Чоловічий немає де голови прихилити»? Голодна смерть Пречистої Діви від людської байдужости хіба ж вона більш образлива для людей, а ніж смерть на хресті її Мученика-Сина від людської ворожости?
Пречисту Діву Марію Шевченко уявляє собі в образі нашої ж таки сердешної селянської матері, святої у своїй убогості, чистої в своїй праці, непорочної в своїх мріях, і весь побут життя Йосифа і Марії з їх сином змальовує красками життя убогої бідолашної селянської сім’ї. Але що тут є грішного, чи кощунного? Що кощунного, коли наші предки на старовинному образі Благовіщення, який ви бачите в цім храмі, змалювали Пресвяту Діву Марію в мент Благовіщення і явлення архангела Гавриїла за кужелем з веретеном в руках? (в св. Софії Київській так іменно і змальовано старовинний мозаїчний образ Благовіщення, що на колюмнах вівтаря).
Що кощунного, коли наш нарід з любови і пошани до Пресвятої Діви вбірає її в віночок з польових квітів, в стрічки, в намисто, в сорочку вишивану і цим найбільше наближає її до свого серця, до свого рідного життя. Хіба ж це образа для Пресвятої Діви Марії, що дійсно в бідности, в нужді, в умовах трудового життя весь вік свій прожила? От це дійсно образа для Пресвятої Діви і її мученика-Сина, от де кощунство, коли багаті люди з самохвальства, чванства своїм багатством, вбірають чисту убогу Діву в золоту корону, дорогі шати, уявляють Її якоюсь неприступною царицею, якою вона в житті ніколи не була, дорогих шатів ніколи не носила, і далеко ближчий не тільки до нашого, а й до Її власного життя образ Її у віночку з квітів, в стрічках, у намисті рушником прибраний, а ніж образ у золоті та дорогих шатах. От де кощунство для Пресвятої Діви, коли, як пише Шевченко «перед образом Твоїм неутомленії поклони за кражу, за війну, за кров, щоб братню кров пролити просять, а потім в дар Тобі приносять з пожару крадений покров».
Браття! Ми безумовно нічого не можемо сказати і проти дорогої оздоби образів Богородиці, коли ця оздоба робиться від щирости і чистоти серця, але мусимо зазначити, що царські убори, золоті корони завжди пригноблювали життя народів, вони тому тяжкі і неприємні були і для Пресвятої Богородиці. А Тарас Шевченко, що змалював Її красками нашого народнього життя, змалював з найкращим почуттям пошани і побожности; він не образив Пресвяту Діву, не ображає і нашого релігійного почуття.
Пречиста Діва Мати почула надхнену молитву до неї нашого батька Тараса за наш рідний український нарід, вона дала йому терпіння, свій хрест-кайдани донести до самого, самого краю, а ми тепер провадимо великий церковно-визвольний рух, скидаємо з себе духовно-церковні кайдани, бо й таких накували люди, — хочемо бути вільною церквою. Будемо ж благати Пречисту Діву Марію, щоб допомогла Вона нам і в цій святій справі творити з себе рідну вільну церкву, а Її святий образ будемо прикрашувати найкращими чистими почуттями свого рідного життя.
Браття! Сьогодні багато з вас приступає до Сповіді і св. Причастя. От це є теж найкращий спосіб єднання нашого з Христом і Його Пречистою Матір’ю. Нехай же це свято Благовіщення і для всіх нас причасників буде початком нашого спасіння, доброю звісткою про наближення великої радости — Світлого Христового Воскресіння. — Амінь!
|