Єднання християнина і Христової Церкви з Христом(4-та Неділя Великого посту)
Чудо сцілення біснуватого хлопця, що ми чули зараз із св. Євангелії, замітне тим, що виявило якусь кволість апостолів. Вони не могли вигнати біса з хлопця, а коли залишились на самоті з Христом і запитали Його: Чому ми не могли вигнати біса, то Христос відповів: Цей рід нічим не можна вигнати, як тільки молитвою та постом. Очевидно в цих чеснотах апостолам тоді чогось іще бракувало, молитва і піст їх не досягали ще тоді такої сили, щоб могли вигнати глухого й німого біса. Єв. Матфей до цього ще додає, що й справжньої віри тоді ще учням Христовим бракувало, і коли вони запитали Христа через що ми не могли вигнати біса, Він сказав: «через невірність вашу, бо коли ви матимете віру з зерно горчишне, то коли скажете і горі цій: перейди звідсіля туди, то вона перейде й нічого не буде для вас неможливого. А цей рід, вигониться тільки молитвою та постом». (Мат. 17, 20-21). Христос назвав біса, що його вигнав з хлопця «духом німим і глухим». Отже найгірший в житті людському і найтрудніше виганяється дух німоти і глухоти, і для усунення його з життя найпотрібніші — віра, молитва і піст.
Браття! У нас зараз якраз Великий піст і в зв’язку з ним підсилена молитва, а коли ми додамо до цього ще віру з зерня гірчишне, то ми маємо всі умови, якими виганяються з життя нашого навіть такі люті біси, як «дух німий та глухий». Та от ми не бачимо, щоб з нашого життя зникали навіть не такі люті духи, як от дух лінощів, байдужності), ворожости, самолюбства, пустомовства. Видно і нашому посту та молитві і нашій вірі багато дечого бракує. Чого саме? Тут я хотів би звернути увагу на передсмертну бесіду Христа з своїми учениками, що її ми трохи порушували на минулій Пасії, вона дає нам велику науку й щодо нашого сучасного питання.
Чого Христос вимагає від своїх учеників і від усіх нас, щоб ми мали повноту життя в собі, щоб перемогли в свому житті всяку німоту та глухоту й інші хворости життя? Він вимагає єднання з Собою. «Я є, каже Христос, правдивий виноград, а Отець Мій є господар виноградника (а ми всі християни є галуззя, парости винограду) і всяку парость у Мене, що не родить овочу (Бог) відтинає, а всяку, що дає овоч, обчищає, щоб більше овочу родила. Як парость не може родити овочі сама з себе, коли не буде на винограді, так і ви, коли не будете в Мені. Я є виноград, а ви парости. Хто в Мені і Я в ньому, той багато родить овочу, бо без Мене не можете чинити нічого».
Отже кінцева мета християнина, вся його сила й переможність в боротьбі за справжнє життя проти всяких злих духів, це є повне єднання з Христом. Для цього єднання є лише засоби — і віра і молитва і піст, а без цього єднання й ці засоби самі з себе не мають сили. Де єднання з Христом, там не може бути духа німоти та глухоти, бо сам Христос є Слово, слово вільне, вічне, божественне; там не може бути й сліпоти, бо сам Христос є світло для світу. Отже рухає горами, виганяє бісів, творить повноту і висоту життя не сам по собі піст, молитва, чи віра, а лише єднання з Христом. «Хто не буде в Мені, каже Христос, того відкинуть геть, як парость, і засохне, і зберуть і в огонь кинуть, і згорить» (Ів. 15, 1-6). Отже і наші пости і молитви мають лише остільки вартости, оскільки з’єднують нас із Христом, наближають до Христа, Його силою перемагають в нас усяких злих духів. Але тому саме й ці засоби потребують у нас пильности, догляду, щоб вони краще вели нас до конечної мети — єднання з Христом.
Браття! Зараз якраз надходить весна, коли всі хозяї беруться до свого господарства. От і садівники тепер чистять свої садки, оглядають кожне дерево, скидають з нього гусінь, обмазують, сухе віття зовсім відтинають і кидають в огонь, а живе, родюче віття підчищають, щоб іще більше овочу давало. От чому з весною природи і Небесний Хозяїн свого виноградника-церкви, береться до Свого господарства, з весною природи, коли провадиться всяка чистка в господарстві, сполучається і великий піст — ця весна душі людської, ця весна братерства християнського, коли кожен з нас за волею і допомогою Божою повинен перевести чистку й поновлення своєї душі, скинути з неї гріхи, що як та гусінь її обсідають, відтяти те, що пригноблює, сушить душу, відриває від виноградної лози — Христа, підправити те, що живить її, сполучає з Христом.
І церква Христова в цей час Великого посту повинна зробити огляд, перевірку свого братерства, підтримати, обчистити всяку живу галузку в ньому, зміцнити єдність усіх галузок з Лозою, а дещо засохше вже й відкинути. І ця праця церкви, праця справді Божого Хозяїна в виноградникові надзвичайно потрібна, вона дає найбільше життя церкві і всім її вірним, єднає всіх в одно тіло, в один організм з Головою — Христом. Доводиться часом чути незадоволення з приводу Великого посту від тих, хто взагалі незадоволений Христовою церквою, як працівником в Божому виноградникові. Кажуть: Як не у свій час призначила церква піст! Саме весна, починається всяка важка праця, вимагається й краща пожива, а тут піст — утримуйся або й нічого не їж. Саме весна — утіха, душа грає, радости бажає, а тут пость, кайся, молися та бий поклони...
Але, браття, коли б весною не почистити, не доглянути, не підрізати садку, не зняти гусіні, коли б усе це з весни запустити, то й садок збуяв би, без ладу розрісся б і потім звівся б і пропав. Отже треба і в духовному, в християнському житті пильнувати весну, жити згідно з природою, очищати й поновляти своє життя, тоді коли починається очищення й поновлення життя природи. От чому, браття, Хозяїн виноградника Господь Бог через свого працівника-церкву, саме в ці дні Великого посту робить пильний огляд і чистку в Свому виноградникові — Христовій громаді, і перш за все придивляється, чи добре зрослась кожна галузка в Його виноградникові зі своєю Лозою-Христом. Тільки ту душу, яка засобами посту та молитви, як живого життя, міцно тримається на лозі, кріпко зрощена з Христом, буде очищено і доглянуто, щоб більше овочу давала. А ту, що відчахнулась від своєї Лози, та засихає в пості й молитві, як мертвій традиції, буде зовсім відкинуто і вона засохне й загине.
От тут може ми знайдемо п пояснення того, чому ученики Христові не здоліли вигнати біса з хлопця. Вони тоді ще не так міцно були з'єднані з Христом, вони це чудо хотіли зробити не силою Христовою і своєю вірою в Нього, а своїм іменем, своєю силою. Уже потім, після Вшестя Христового, коли ап. Петро й Іван сцілили каліку, вони нераз і твердо говорять, що «не своєю силою і не своїм ім’ям ми зробили це, а в ім’я Ісуса Христа» (Діян. 4, 10), а раніш вони ще в цьому не зовсім бучі впевнені. І піст і молитва їхні тоді ще були більше пройняті мертвої!) традицією єврейською, ніж живою всемогутньою силою Христовою, що потім через них рухала горами. Отже і св. Церква в цей піст утворює найтісніше з’єднання нас з Христом, так би мовити, зрощення з Ним через причастя Тіла і Крови Його.
Правда, і слово Христове прийняте до серця, є великим очищенням душі, як і сказав Христос ученикам: «Ви вже чисті за слово, що Я оповів вам» (Ів. 15, 3). Слово Христове, Його благословенство, очищає наші гріхи. Але цілковите з’єднання з Христом, зрощення з Ним, так би мовити, в одну лозу, в один організм, можливе лише через причастя Його тіла і крови, як Він і Сам сказав: «Хто їсть тіло Моє і п'є кров Мою, той в Мені пробуває і Я в ньому» (Іоан. 6. 56). Кров Христова в вигляді виноградного вина і Його тіло в образі хліба є та животворча сила, що вливає в нас дійсне Христове життя, і тут Христос може найвідповідніше уявляється нам як виноградна лоза, що виточує з себе поживу для свого віття, особливо, коли в час розп’яття Його на хресті прибиті були Його руки і ноги і ребро, як джерела, що з них текла кров.
Браття! Наш український народ ще з давніх часів дуже кохався в образі Христа, як виноградної лози і найлюбішим взірцем українського різьбярства на іконостасах, образах, були вирізки або малюнки розкішної виноградної лози, що з неї розходяться і переплітаються гарні галуззя, листя й грони, китяги винограду всякого кольору. Христа любили українці малювати в великому таці, а з рук, ніг і ребра Його тече в чашу кров, як ознака причастя. Христос це є справжня виноградна лоза. А розкішні грона, китяги винограду — хто це? Та це ж повинні такими бути всі ми, християни, що причастям Тіла і Крови Христової зрощені з Ним, що живимось від Його соку, від Його коріння, мусимо, давати Богові багатий овоч свого побожного життя. От в досягненні цього єднання нашого з Христом уся вага й нашої віри, молитви й посту.
В своїй бесіді Христос вказав нам ще один важливий наслідок єднання з Ним. «Коли будете в Мені, то чого тільки попросите в ім’я Моє, буде вам». Отже перша пожива нам від Христа, коли ми будемо зрощені з Ним, як галуззя з виноградною лозою, що ми матимемо все від Нього, чого тільки просимо. Браття! Як часто християни ремствують, нарікають, що просили Господа, та не дав їм Господь, чого просили. Невже ж зайві слова Христові: «Все, чого хочете, просіть і буде вам»? Ні в якім разі. Не дає Господь, значить ми з Ним ще не зрощені, як галузка з лозою. Бо, коли б ми були зрощені з Ним, живились би Його життьовими соками, як галуззя від своєї лози, від свого стовбура і коріння, то, безумовно, все від Нього одержали б, щоб давати найкращий врожай свого духовного життя.
Будемо ж дбати одного в свому християнському житті, щоб дійсно з’єднатись з Христом, почувати в собі Христа і себе почувати в Христі, щоб і все наше братерство було з’єднане силою єднання з Христом. І коли цей піст ї молитва і причастя св. Тайн дійсно наблизить нас до цього єднання, тоді лише ми з чистим сумлінням зустрінемо і проведемо й спасенну тугу Його страждань і радість Його воскресіння. Амінь!
|