Дух — Утішитель вірних і докоритель світу(На 4-ту Пасію)
Любі браття і сестри! Яке тяжке життя було Христа, Бога нашого, на землі і як жахливо воно закінчилось! Знущання, поневіряння, тяжкі муки і смерть на хресті на очах Матері, як останнього раба злочинця — що може бути жахливіше від цього? Але для Спасителя нашого ці Його тяжкі муки надмірно збільшувались іще тим, що Він їх наперед бачив і ясно уявляв, ніби наперед переживав їх у всіх жахливих ментах.
Браття! Яке б тяжке, незносиме було життя наше, коли б ми наперед знали її відчували всі біди, муки, пригоди, що з нами мають трапитись, коли саме і яка смерть нас зустріне! Тим найбільше полегшується наше «багатострадне» земне життя, що ми не знаємо, що з нами буде, не знаємо свого майбутнього, а живемо надією на краще, що з нами нічого тяжкого не трапиться і сама смерть уявляється нам, як щось далеке, і настигає нас несподівано. Зовсім не в такому стані несвідомости свого майбутнього був Христос; як всевїдучий Він усе наперед знав і безумовно ця свідомість, це ясне передбачення мук надзвичайно збільшували ці муки.
Але не про полегшення своїх мук дбав Христос, коли прийшов їх час, а про полегшення розлуки з Собою своїх учеників, про їх утіху й підтримку. От для чого Христос, ідучи на страждання після Тайної вечері, повів дуже чулу передсмертну бесіду із своїми учениками, що її занотував у своїй євангелії св. єв. Іван Богослов. От хоч на одному менті з цієї передсмертної бесіди ми коротко спинимось в цей час спогаду страждань і смерти Христової. Земне життя Христове вже закінчилось. Ще кілька годин і почнуться ті жахливі події, що мають закінчитись Його смертю, перевести Його до Отця небесного, розлучити з учениками. Для апостолів ця розлука з їх Учителем була тим тяжчою, що Він уже не таїть від них, що їх чекає також тяжка доля, коли вони залишаться без Нього, а стануть на землі лише свідками про Нього.
«От що Я вам наперед кажу, промовляє до них Христос, щоб ви потім не поблазнились; від своїх синагог (євреї) відлучать вас. Та настане час, коли кожен, хто вб’є вас, думатиме, що він цим службу складає Богові. І це Я наперед кажу Вам, щоб, коли цей час настане, ви згадали те, що Я вам казав. Не говорив же Я вам цього з початку, бо з Вами був, а зараз Я залишаю вас і йду до Отця». Правда Христос і раніш говорив апостолам про недоброзичливе до них відношення людей; коли посилав їх на проповідь за свого життя, то казав їм: «Ось я посилаю вас, як вівці поміж вовки, так будьте ж мудрі, як змії і тихі, як голуби» (Мат. 10, 16-17).
А тепер Христос одверто вже каже апостолам, що їм уже не поможе ні мудрість змії, ні тихість голуба, їх просто будуть вбивати, бо будуть дивитись на це, як на служіння Богові. Чим же втішає Христос учеників своїх в час розлуки з ними і провіщення їм такої сумної долі без Нього? Найголовніша утіха, якою підбадьорює Христос учеників своїх в цей мент, це та, що Він не залишає їх сиротами. Замість Себе Він пошле їм від Отця Духа Святого, що вже буде перебувати з ними по віки. До цієї утіхи Христос в своїй передсмертній бесіді з учениками повертається кілька разів: «Я вблагаю Отця, каже Він на початку бесіди, і Він дасть вам іншого Утішителя, щоб був з вами по віки, Духа істини, якого світ прийняти не може, бо не бачить Його і не знає Його. Ви ж знаєте Його, бо Він з вами пробуває і в вас буде» (Ів. 14, 16-17).
Трохи далі Христос знов нагадує: «Утішитель же Дух Святий, що Його пошле Отець в ім’я Моє, Той навчить вас усього і нагадає вам усе, що Я казав вам» (14, 26). Дух Святий буде в них і найпевнішим свідком за Христа: — «Коли ж прийде Утішитель, що Я пошлю вам від Отця, Дух Правди, який від Отця виходить, той свідчитиме за Мене, як і ви свідчите» (15, 26). І вже вкінці бесіди Христос знов каже апостолам: «Я правду кажу вам: краще для вас, щоб Я пішов, бо як Я не піду, то Утішитель не прийде до вас, якже піду, пішлю Його до вас... Коли ж прийде Він — Дух правди, то наставить вас на всяку правду, бо не від Себе говоритиме, а те що почує, буде говорити, і, що настане, про те звістить вам. Він Мене прославить, бо з Мого візьме і звістить вам». (16, 7-14).
Отже в своїй розлуці з Христом апостоли матимуть рівного з Ним, але вже нерозлучного від них — Духа Святого, що навчатиме їх на всяку правду, свідчитиме в них за Христа і буде в них найбільшою утіхою й підтримкою. Але не тільки для апостолів прийде Дух Святий від Отця. Він прийде й для світу, як і Христос приходив для спасіння всього світу, а не тільки для них, кого Він вибрав від світу. Тільки, коли для апостолів Св. Дух буде Утішителем, то для світу Він буде Докорителем. «Він прийшовши докорить світові і за гріх і за правду і за суд» (16, 8). «За гріх, що не вірують в Мене», каже Христос. Це той гріх, що в нього впали перш за все керівники єврейські, що «не мають відмовки» (15, 22), за гріх невірства, бо й чули свідчення Христове про себе і бачили діла Його, але залишились глухими і сліпими.
«За правду, бо Я до Отця Мого йду і вже не побачите Мене» (16, 10). Отже Христової правди на землі пильнуватиме вже Дух Святий. Він буде її підносити, нею світ докоряти і його нею перетворювати. «А за суд, бо князя світу цього засуджено» (16, 17). Христос уже для світу найголовніше зробив: князя світу цього Своєю наукою, смертю, воскресінням засудив і знесилив. Коли ж і після цього світ буде коритись засудженому князеві світу цього, то запевне підпаде й під осуд Його, і Дух Святий буде вічним і невблаганним Докорителем на цьому суді, свідком і чинником засудження правдою Христовою неправди світу цього.
Браття! Дух Святий, Дух істини, що Його обіцяв послати замість Себе Христос апостолам, Той Дух Св. є постійний і невідлучний Утішитель і Учитель на Христову правду не лише апостолів, а й всіх християн і буде перебувати з ними до віку, як в кожному християнинові, так ще більше в усій громаді вірних, в церкві Христовій. Через 50 днів після свого воскресіння Христос урочисто послав Духа Святого від Отця первісній церкві своїй в Єрусалимі на чолі з апостолами і з того часу церква Христова є оселею постійного перебування, невпинного діяння Духа Святого в церкві.
Дух Святий є животворча душа церкви, є запорука її вічного життя. Чи діє ж і тепер Дух Святий в церкві, чи дає Він світло життя, утіху й підтримку душі християнина? Ой, браття, чи зайві ж обіцяння Христові в Його передсмертній бесіді, чи облудна Його утіха? Ще за життя свого Христос говорив апостолам: «Коли приведуть Вас до царів і правителів за Мене, не клопочіться про те, що і як Вам казати, бо не ви будете говорити, а Дух Отця Вашого говоритиме в вас» (Мат. 10, 19). І коли апостолам і безлічі їх послідовникам-мученикам дійсно довелося стояти і свідчити за Христа перед цими царями й правителями, свідчити не тільки словами, а й муками і смертю, хто інший, як не Дух Святий давав їм ту небесну силу, якій не могла противитись ніяка земна сила?
І коли на церкву насував дух неправди й пихи єретиків, що зухвало перекручували правдиву Христову віру і ставили під велику небезпеку правду науки Христової, хто інший, як не Дух Св. давав небесну мудрість захисникам правдивої віри Христової на перемогу земної мудрости розумних світу цього? І коли навіть «князь світу цього», хоч уже засуджений Христом, усе ж через усякі щілини, а найбільше через керівників церкви просувався до неї, баламутив її принадами світу цього, хто інший, як не Дух Святий усував з неї усі ці принади, перемагав їх, зберігав церкву в чистоті й непорочності Невісти Христової?
Браття! Коли ми уважно розглянемо історію минулого життя церкви, нас найбільше вразить таке загальне явище. Ті люди, що творили життя церкви, здебільшого були звичайні, немічні, грішні люди, а часто і незвичайні своїми гріхами та злочинами, навіть такі важливі події, як церковні собори, навіть всесвітні собори були виявленням звичайної гризні, змагання людських часом негарних міркувань, діяли немічні люди. А між тим церква велично підносилась в своїй свідомости, в розумінні віри, в боротьбі за Христову правду і життя. Хто інший, як не Дух Святий цими немічними силами людей, творив небесне величне діло керівництва життям і наукою і розумом церкви? Над церквою справді здійснюються слова Божі до ап. Павла: «Доволі з тебе благодати Моєї, бо сила моя в немочі звершується». Тому, каже апостол, краще хвалитись мені немочами моїми, щоб вселилась в мене сила Христова (2 Кор. 12, 9).
Отже, браття, не будемо нарікати, коли і в нашій церкві керують нею часто люди немічні, кволі, гріхами обтяжені. Будемо лише вірити, що і в наших немочах виявляється небесна сила Духа Святого, що й нашу церкву піднесе в житті і силі. «Бо коли я немічний, каже ап. Павло, тоді я сильний». А душа кожного християнина? Вона ж від Духа Святого одержує освячення й життя, і в тайні Хрещення й Миропомазання, силою Духа Св. Христос і гріхи наші очищає, наші шлюби і служителів церкви благословляє, силою Духа Св. перетворює й дари Тіла і Крови Христової, що ми їх в себе приймаємо, Духа Св. ми завжди і в свою душу і в свою громаду закликаємо щирою молитвою до Нього: «Царю Небесний, Утішителю, Душе істини... прийди й оселися в нас».
Ми мало відчуваємо в собі, в своїй церкві, діяння Духа Св. тому запевне, що ми тілесні, людським звичаєм ходимо (1 Кор. 3, 3), але ж давайте будемо «духовні», будемо Духом жити і Духом ходити (Гал. 5, 25), тоді Дух Св. буде найвищим Утішителем, світлом і підтримкою нашого життя. А чи діє ж Дух Св. в життю світу, як його Докоритель? Безперечно діє. Дух Св. є в житті світу «вічний революціонер», як називає Його Іван Франко в своїм вірші. Це Він завжди докоряє світові за гріх безвірства і не дає йому заспокоїтись в своїй впертості і сліпоті. Це дух Св. докоряє світові за правду Христову, не дає йому захолонути в своїй неправді, скидає престоли царів, руйнує палати багатіїв, визволяє пригноблених, підносить убогих. Це Дух Св. творить суд світові з засудженим князем світу цього, і суд цей часом надто суворий, хитає всім світом і бентежить його до краю, як це ми бачимо і в наші дні.
Отже і ввесь світ, чи хоче він того, чи ні, направляється, докоряється й судиться животворчою силою Духа Св. «На світі ви тугу матимете, але будьте сміливі, бо я переміг світ». Так закінчив Христос свою передсмертну бесіду з учениками. Отже силою Христовою світ уже переможений і ми прагнемо до здійснення цієї перемоги всемогутньою силою Духа Св. Підемо ж і ми за переможцем Христом, хоч в боротьбі з власною тугою і смутком життя — з власними гріхами та принадами світу цього під прапором хреста Христового, щоб з перемогою всього лихого в нас, всі ми в радости зустріли Христа і як переможця смерти і пекла. Амінь!
|