Страждання Матері Божої під Хрестом і страждання Матері-України(На 4-ту Пасію)
Браття! Ми сьогодні вислухали св. Євангелію про страждання Христові, як їх описує 4-ий євангелист св. Іван. Знову перед нами ця темна жахлива ніч, коли Христос перед стражданнями молився в саду Гетсиманському. Знову перед нашими очима зрадник Юда, що приводить на Христа юрбу слуг первосвященицьких з киями та ліхтарнями, як на розбійника. Знову Христос перед судом первосвящеників, приймає від слуг їхніх знущання та побої. Знов перед нами і ап. Петро, що видавав себе таким сміливим перед другими учениками, а як прийшлося, як заглянула й йому смерть в очі, він зрікається Христа, божиться і присягається, що Його зовсім не знає...
Знову Христос перед римським начальником, поганином Пилатом, який довго хитається, не хоче брати на свою совість неправди єврейських первосвящеників, але нарешті примушений скоритися перед їхніми загрозами і впертістю, віддає Христа на розп’яття... І от Христос на хресті між двома розбійниками; в тяжких муках земне життя Його вже кінчається. Він уже піднесений від землі, всі земні турботи вже далеко відійшли, ще один погляд гаснучих очей, ще один віддих зі змучених грудей і все скінчено.
Але, от відкрив Він свої очі, може в останній раз відкрив і бачить... Що ж Він бачить? Мати Його, Його рідна Мати в смертельному сумі стоїть коло хреста, а коло неї Його любимий ученик Іван. Ми не сміємо доходити, які думки обтяжували уквітчану терновим вінцем голову Христа в останній мент Його хресних мук. Може думав Він про цей грішний світ, про цей темний народ, що Його розп’яв, може думкою своєю Він уже бачив небо, бачив світло і славу свою. Але коли побачив Він свою Матір коло Себе, Він в цей мент про все забув, забув навіть про свої тяжкі муки. Він тільки подумав про Матір свою: Що вона буде робити без Нього, вона самотня, бідна, без притулку; на кого Він її покидає? Думка, як би заспокоїти хоч трохи Матір Свою, Його цілком захоплює, Він показав Матері на ученика свого Івана і каже до неї: Це син твій. Потім каже до ученика: Це мати твоя. І тільки після цього, як цей свій останній обов’язок на землі, обов’язок сина до матері Христос виконав, Він уже спокійно схилив голову і віддав дух.
Як виразно, як ясно і нас Христос навчає цим ніколи не забувати матері рідної в останню тяжку годину, дбати про неї, бо вона ж нам дала життя, вона ж берегла наше дитинство, страждала, побивалась за нас, і наш перший і останній обов’язок подбати за її заспокоєння, за полегшення її життя...
Любі брати і сестри! У кожного з нас є, чи була рідна мати. Шанувати матір, любити її, дбати про неї — це обов’язок кожного з нас. Але у всіх нас є ще загальна всім нам матір, яка дала нам світло життя, яка нас виховала — це наша матір Україна. Яка вона бідолашна, яка страдна наша матір Україна, як багато страждала, мучилась вона за своїми дітьми. Не дармо її порівнюють з гою вдовою, що дітей її, як горох при дорозі, хто йде та скубне.
І як часто наша матір Україна, як перед хрестом, стояла перед стражданнями і тяжкими муками своїх дітей, коли татари, й турки, й поляки, й москалі катували, розпинали, вогнем їх палили, як скот продавали. На хресті неволі як довго мучилась і наша Церква українська і наш рідний народ під чужинецьким пануванням. Отже заспокоїти нашу матір Україну, втерти сльози з її заплаканого лиця, подати їй утіху, виявити до неї любов — це найперший обов’язок кожного щирого сина, кожної щирої дочки України. Бо як можемо ми забути за свою матір Україну, коли й наш великий учитель Христос в останній мент свого життя про все забув, аби подбати про свою матір, заспокоїти Її.
От чому й великий син України Тарас Шевченко до всіх нас її дітей звертається з таким покликом: свою Україну любіть; любіть її во врем’я люте, в останню тяжкую мінуту за неї Господа моліть.
От цю любов до нашої матері України ми найкраще виявимо, браття, коли разом з нею схилимось перед животворчим хрестом Христовим, як колись схилилась перед ним пречиста Матір Його з любим учеником. Але й тут з цього хреста від розп’ятого Сина Божого що ми почуємо? Який останній Його заповіт? «Ось твої діти» скаже Він матері нашій Україні, показуючи на нас. «Ось матір ваша», скаже Він нам. Єднаймося ж, любі браття і сестри, єднаймося в Христове братерство, в єдину рідну сім’ю, в свою вільну церкву, щоб своїм вільним побожним життям втішати нашу заплакану матір. А милосердному Христу Спасителю, що за нас усіх тяжкі муки прийняв, що й серед цих мук найкращий нам заповіт дав про любов до нашої матері, до всього рідного нам, — від щирого серця виголосимо: Слава стражданням Твоїм, Господи, слава Тобі. Амінь.
|