Викуплення світу Христовими стражданнями. Ми є раби Божі(На 3-тю Неділю посту)
Ця неділя 3-тя Великого посту є неділя поклоніння хресту Христовому, тому і зветься вона хрестопоклонною.
Браття! В житті Христа Спасителя на землі є дві найвеличніших і найважливіших події. Вони цілком протилежні одна одній, але нерозривно зв’язані поміж собою: це ганебна смерть на хресті і преславне воскресіння із гробу. Без ганьби смерти на хресті не було б слави воскресіння. От чому св. Церква всякий раз, як згадує воскресіння Христове, згадує і Його чесний хрест. Отже цілком природно, що готуючи нас цим постолі до зустрічі славного воскресіння Христового і вже довівши нас до половини посту, св. Церква виносить нам сьогодні для поклоніння і для підтримки на дальше провадження посту чесний хрест Христовий. Навпаки зовсім не до речі було б славити воскресіння Христове не поклонившись перед тим чесному хресту Його. І в хвальній пісні на пошану чесного хреста згадується і про преславне воскресіння: «Хресту Твойому покланяємось Владико, і святе воскресіння Твоє славимо».
Але для чого цей хрест? Для чого страждання, смерть Христа? Все це потрібно було для спасіння світу, для знищення гріхів людських. Для цього власне й прийшов Христос на землю, для цього Син Божий став чоловіком. І для Нього, як чоловіка, страшна була смерть. Отче, молився Він перед стражданнями, спаси Мене від цієї години! Але для того Я й прийшов на цю годину (Ів. 12, 27). Не для Нього самого, не для Бога потрібне було пришестя на землю, страждання на хресті і смерть Сина Божого, а для життя людей, для всього світу, для спасіння його від загибелі вічної. От чому св. єв. Іван каже: «Так Бог полюбив світ, що й Сина Свого Єдинородного дав, аби кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а мав би життя вічне» (Ів. 3, 16).
Христос є та безмежної ціни жертва, той Ягнець Божий, що взяв на себе гріхи всього світу, щоб їх знищити своєю смертю на хресті. Святі апостоли уявляли цю хресну смерть Христову за гріхи світу, як купівлю, як викуп людей, викуп всього світу на життя достойне Бога. Ви куплені, каже св. ап. Петро християнам, — ви куплені не сріблом, чи золотом, а дорогоцінною кров’ю Христа, як непорочного і чистого ягнця (Петр. 1, 18-19). Ви не свої, каже ап. Павло, бо ви куплені дорогою ціною (1 Кор. 6, 20), ви Христові (1 Кор. 3, 23), прославляйте ж Бога в тілах ваших і душах ваших, бо ви Божі (6, 26). Отже кров Христова, пролита на хресті, це є та велика єдино відповідна ціна, якою Бог викупив для себе ввесь світ, всіх людей; це є виявлення безмежної любови Божої до людей, світу, за найдорожчу ціну викупити, спасти світ від загибелі, купити для нього визволення від гріха і смерти, дарувати йому вічне життя.
От чому і Христос, що своєю кров’ю, своїми стражданнями на хресті викупив світ, є дійсно наш Викупитель, наш Визвольник, наш Спаситель. Кров Свою, що пролита за гріхи світу на хресті, Христос на Тайній вечері з учениками своїми називає кров’ю Нового заповіту, безумовно порівнюючи свою Кров з жертівною кров’ю Старого заповіту. Про цю кров Старого заповіту ап. Павло каже так: Коли Мойсей виголосив усі заповіді, згідно закону всім людям, тоді він узяв крови телячої та козлиної з водою та червоної вовни на кропило тай покропив і саму книгу закону і ввесь нарід кажучи: Це є кров заповіту, що його завітував вам Бог (2 Мойс. 24, 8). І скинію і ввесь посуд до богослужіння так само покропив і мало не все, згідно закону, освячується кров’ю (Євр. 9, 18-22).
Отже Старий заповіт це був договір на письмі, це була, так би мовити, листівна умова між Богом і єврейським народом, яка зв’язувала певними зобов’язаннями і Бога і людей: Бог клявся, що виконає те, що обіцяв (Пс. 131, 11. Євр. б, 13), це народ, що погодився на цю умову, повинен був під великою клятьбою (5 Мойс. 28, 16-18) виконувати все те, що згідно закону вимагав від нього Бог. І от ознакою, так сказать, печаткою цієї умови була жертівна кров Старого заповіту, що стверджувала цю умову між Богом-Хозяїном і Його слугою — єврейським народом.
Зовсім в іншому розумінні Христос називає свою Кров, пролиту на хресті за гріхи світу. Кров’ю Нового заповіту. Ніякого договору, ніякої умови між Богом і всім світом не було, коли Бог посилав Сина свого на спасіння світу від загибелі. Це є «од віків закрита в Богові тайна волі Його... що Він її здійснив у Христі Ісусі» (Євр. 3, 9-11). Старого Заповіту з Богом єврейський народ не дотримав і тому відпав прокляттю закона (Гал. 3, 13), і тому цей закон став для них лише ще більшою причиною і виявником гріха (Рим. 7. 7-13). Христос же без усякої попередньої умови Божої до людей, з Його благодати, приходить на землю, страждає на хресті, проливає свою Кров і ціною своїх страждань, своєї Крови викупляє, визволяє світ від загибелі.
Христос, каже ап. Павло, в свій час, коли ми ще були нікчемні, за нечестивих помер. Любов свою до нас виявляє Бог у тому, що як ще ми були грішниками, Христос за нас умер (Рим. 5. 6-8). На цьому саме ґрунті ап. Павло будує ту головну свою думку, що спасіння в християнстві досягається не виконуванням закону, як було в Старому заповіті, де і одна і друга сторона повинна була під клятьбою виконувати певні умови, а лише вірою в Христа, щирою любов’ю до Нього та непохитною надією на Нього. «Ви, каже ап. Павло, благодаттю спасені через віру, і це не ваша заслуга, це Божий дар, не за діла ваші, щоб ніхто не хвалився, бо ми є Його творіння, створені у Христі Ісусі на добрі діла, що їх наперед призначив Бог, щоб ми в них ходили» (Євр. 2 - 10).
Отже Кров Христова, Кров Нового заповіту, це не є печатка на умові, ствердження її, це є свідчення безмежної любови Божої до людей, це є заклик Божий до людей, благання Боже до всіх, щоб вони відкликнулись на цю любов своєю вірою і любов’ю до Христа, прихилились до Нього для свого ж спасіння і вічного життя. Кров Нового заповіту це є та ціна, що нею Бог уже викупив світ від неволі ворожої на волю слави дітей Божих (Єф. 1, 4), викупив дармо без усяких заслуг від людей, тому викуплені є раби Божі, раби Христові...
Любі брати і сестри! В наші часи напруженого визволення людей і народів від неволі чоловічеської, від усякого рабства у людей, деякі навіть з братів християн остільки захоплені цією визвольчою хвилею, що навіть свого рабства перед Богом не хотять визнати і кричать: «Геть рабство! Я не хочу бути навіть рабом Божим, рабом Христовим! Це принижує мою людську гідність»... Навіть деякі керівники нашої церкви злякались цього окрику і в богослуженні часто, де раніш говорилось «раб Божий» вживають «слуга Божий». На мій погляд це зовсім непотрібна і невідповідна справжньому християнському сумлінню зміна. Самі апостоли залюбки і, так би мовити, демонстративно звали себе рабами Господа (Як. 1, 1. і 2; Петр. 1, 1; Юд. 1, 1; Рим. 1, 1 та інші). Ап. Павло прямо каже: «Коли б я людям догоджував, я не був би рабом Христовим» (Гал. 1, 10). Раб, покликаний до Христа, е вільний у Господа, як і вільний християнин є раб Христовий (1 Кор. 7, 22).
Безумовно, Бог не вимагає від нас за свою любов почуття рабства до Себе, навпаки «всі ви, каже ап. Павло, є сини Божі вірою в Ісуса Христа» (Гал. 3, 26). «Тим то ти вже більше не раб, а син, а коли син, то й наслідник Божий через Христа» (Гал. 4, 7). Але не за заповітом Христа, чи апостолів ми мусимо себе вважати рабами Божими, а зі свого християнського сумління, зі своєї свідомости, що ми християни, куплені за безмежну ціну Крови Христової. Апостоли більше ніж хто вважали себе синами, друзями Божими, бо від самого Христа чули: «Я вже не зву вас рабами... я зву вас друзями своїми» (Ів. 15, 15), але самі себе завжди називали рабами Христовими.
На мій погляд назва «слуга Божий» менше відповідає нашому християнському сумлінню, ніж назва «раб Божий». Назва «слуга» передбачає якусь угоду з тим, кому служить, якусь платню, нагороду за службу. Таке відношення між Богом і людьми, як і назва «слуга Божий» більш відповідає Старому заповіту. Там справді за виконання закону призначалась певна нагорода тут же на землі. Крім того слуга не весь належить свому панові; тіло і душа слуги все ж його власні, він їх продає, кому хоче. Ми ж, християни, викуплені Богом дармо без ніякої з нашого боку платні, чи угоди, викуплені цілком з тілами і душами; ми всією нашою істотою Божі. А коли так, то ми не слуги, а раби. Називати християнина лише слугою Божим, це для нього мало і образливо. Слуга це наймит. Хто ж каже, що рабство перед Богом принижує людську гідність, той вже не справжній християнин, той вже недалекий від того, щоб зовсім відкинути від себе ціну Крови Христової, зректися Бога і Христа.
Навпаки, звання раб Божий найбільше підносить людину. Раб Божий не може вже робитись рабом людей (Єф. 6, 6). Не хочеш ти бути рабом Божим, йди куди хочеш. Бог не тримає Тебе, а всеж знай, що коли поволочишся по світу, коли зазнаєш біди, коли на власному досвіді переконаєшся, що останній раб у Отця небесного живе краще, ніж ти на своїй волі, знай, що й тоді Господь з любов’ю прийме тебе. Прийме, як сина, але сам ти мусиш почувати себе рабом Божим...
Браття! Ми куплені дорогою ціною, Кров’ю нашого Спасителя, ми за заслуги Христові одержали найвище звання синів Божих. Будемо ж почувати себе рабами Христа, що викупив нас не для поневолення, а для визволення, і з вдячністю поклонимось Його животворному хресту і воскресінню. Амінь!
|