Христос відкрив небо над усіма людьми. Самовладність в Церкві (анатеми)(1-ша Неділя Великого посту)
Господь сказав першим своїм ученикам: «Істинно, істинно кажу вам, від цього часу побачите небо відкрите і янголів Божих, що сходять і виходять над Сином Чоловічеським» (Ів. 1, 51). Чого це Христос Спаситель таке обіщання дав своїм ученикам, що вони побачуть відкрите небо і янголів Божих, що сходять на Христа, як Сина Чоловічеського?
Може через те, що перші ученики Христові перейшли до Нього від Івана Хрестителя зараз після хрещення Христового. Їх, безумовно, найбільше зацікавили тоді ті слова Івана Предтечі, які він сказав про Христа на другий день після Його хрещення: «Це Агнець Божий, що бере на Себе гріхи світу, і я бачив небо над Ним відкрите і Духа св., що голубом спускався на Нього» (Ів. 1, 29-33). От через що, коли вони від Івана зразу перейшли до нового Учителя, в якому вбачали Месію-Христа, Він і пообіцяв їм теж, що вони побачать над Ним відкрите небо.
Чи бачили ж ученики Христові відчинене небо? Чи бачили янголів небесних, що спускались на Сина Чоловічеського? Вони не тільки це бачили, вони з того часу, як стали учениками Христа, почували себе якби вже на небі, а не на землі, вони почували, що Христос своєю Особою, своїм благовістям з’єднав небо з землею, заснував на землі царство небесне, підніс життя людей до життя янгольського. Вони побачили, що Христос Спаситель це і є безмежне небо любови до людей, завжди відкрите, щоб усіх пригортати до вічного життя. От через що, коли раз Христос запитав учеників: «Чи не хочете й ви відійти від Мене», то один з них Петро, за всіх відповів Йому: «Господи, до кого ж ми підемо? Тільки Ти маєш слова життя вічного і ми віримо і знаємо, що Ти Христос Син Бога живого» (Ів. 6, 67-69).
Але не тільки для невеличкого гуртка учеників своїх Христос відкрив небо і з’єднав їх з життям янгольським. Ні! Думати так, що тільки для апостолів відкриває небо, було б противне науці Христовій. Христос прийшов на землю, щоб відкрити небо для всіх людей, для всіх народів. Він, як останній з людей, жив на землі, щоб і над останніми відкрити небо. Він і з розбійниками розп’ятий був, щоб і останнім злочинцям відкрити двері до раю.
Але от що трапилось, любі браття і сестри! Те безмежне небо, яке Христос з безмежної любови до людей відкрив для всієї своєї церкви, до якої закликав всі народи, весь світ, керівники церкви Христової присвоїли тільки собі. Вони стали говорити: Христос відкрив небо апостолам, а ми переємники апостолів, отже тільки над нами відкрите небо, тільки до нас сходять янголи. Ми — духовенство є річ небесна, божественна (рес дівіна), а ви — миряни є річ чоловічеська, земна (рес гумана). Небо — це наша справа, а ваша земля, і тільки через нас може відкриватись над вами небо, над ким з вас ми захочемо його відкрити...
Слова Христа Спасителя до апостола Петра, а потім і до всіх апостолів: «Я дам тобі ключі царства небесного і що ти зв’яжеш на землі, те буде зв’язане на небі, і що що розв’яжеш на землі, буде розв’язане на небі» (Мат. 16, 18-19, 18), — ці слова, які Христос безумовно відносив до всієї церкви, до всієї громади вірних, керівники церкви стали неправдиво відносити тільки до апостолів, а через них тільки до себе. Христос, кажуть вони, дав власть розрішати, чи не розрішати гріхи тільки апостолам, а ми є переємниками апостолів, тому ця власть в церкві належить тільки нам.
Але по перше, звідки керівники церкви взяли, що тільки вони є переємниками апостолів, коли Христос гурток апостолів назвав тим зернятком гірчиці, з якого виросло велике дерево, цебто вся церква (Мат. 13, 31-32), значить і переємство гуртка апостольського, це свята церква, вся громада вірних. По друге, невжеж ключі від царства небесного Христос доручив тільки невеличкій купці людей, щоб вони відчиняли небо тільки тим, кому захотять? Невже Христос для того відчинив небо над людьми, щоб віддати його в повне розпорядження князів церкви, а не всій церкві?
Але, коли б князі церкви хоч би дбали про те, щоб це небо більш поширювалось над людьми, щоб не затримувати людність в її прагненні до неба, а то вони навпаки більш дбають про те, щоб зачиняти своїми ключами небо від людей, а не про те, щоб відчиняти. І в цьому вони подібні до тих фарисеїв, яких Христос докоряв, кажучи: «Горе вам книжники і фарисеї, лицеміри, що зачиняєте царство небесне перед людьми, бо ви й самі не входите й тих, що хотіли б увійти не пускаєте» (Мат. 23, 13).
А скільки зловживань цими ключами від Царства небесного робили і роблять керівники християнської церкви? Ось з’явився римський папа, проголосив себе переємником апостола Петра і став говорити: Ось у мене ключі від царства небесного, я одержав їх, як спадщину від апостола Петра, кого захочу пустити в царство небесне, того й пущу, а кого не захочу, того не пущу. Запевне кожному хочеться попасти в царство небесне, а як у папи ключі від нього, то стали всяк папі догоджувати. щоб пустив їх туди. А папа римський, хоч і намісник апостола Петра, а теж людина не без земного розуму: він побачив, що можна цими ключами добрі гроші заробляти і от замість каяття, виправлення життя, добродійности — папа проголосив, щоб платити йому гроші, а він за це буде давати «індульгенцію», цебто відпущення гріхів. Пішла страшенна спекуляція ключами царства небесного та безсоромна торгівля індульґенціями, проти якої повстали нарешті більш чесні люди і стали шукати собі інших шляхів в царство небесне, безпосередньо від Христа, а не від папи римського...
Не без зловживання ключами Царства небесного стояла і стоїть справа і в старій православній церкві. І тут єпископи уявляють себе переємниками апостолів і кажуть: Ми є переємники апостолів, від них одержали ключі Царства небесного, кого захочемо пустити туди, а кого не захочемо, перед тим зачинимо двері царства. Самі вони, як наче почували над собою небо завжди одчиненим і цим ніби дуже втішалися, навіть «янгольський образ» на себе приймали, монахами ставали в манастирях, як в тому небі зачинялися, щоб лише іноді з цього неба сходити і виходити над нами — синами людськими, як ніби ті янголи, про яких Христос обіцяв апостолам.
Але й ці земні янголи були люди не без земного розуму: Ключами царства небесного добре спекулювали, та ще в аренду цареві віддавали Наслідком цього в монастирях накопичилось безліч золота, срібла, дорогоцінних перлів — все це тепер так марно пропало. Але й за ці скарби наші керівники більш зачиняли перед нами царство небесне, ніж відчиняли... От і сьогоднішня неділя називається неділею православія. В цю неділю єпископи старої слов’янської церкви з давніх часів виголошують анатему, цебто зачиняють царство небесне. І кому не проголошують цю анатему? Тут був і славний гетьман Іван Мазепа — відомий фундатор церков, тут загалом проклинались і наш страдник за рідний народ Тарас Шевченко і всі інші діячі; під цю анатему в останні часи, безумовно, попали і всі ми, вся наша Українська Церква.
Для чого це? Кому потрібна ця анатема? Тільки для того, щоб застрашити людність, щоб тримати її в свому рабстві, щоб зайвий раз перед усією людністю зухвало брязнути ключами від царства небесного: Бережіться, мовляв, ні пари з уст, а то зараз замкнемо... І от під постійною загрозою цієї анатеми виникла в старій слов’янській церкві друга велика біда: безпечність з боку керівників церкви і заляканість, темрява з боку людности. Ті, що тримали в себе ключі від царства небесного, безпечно спали, були певні, що для них небо завжди відчинене, а останні залякані і темні теж спали, відкладаючи все «на монастир» та «духовників», певні в тому, що чим менше вони їх будуть турбувати, тим скоріше для них відчинять небо.
Oт через що духовники так довго тримали людність на мертвій слов’янській мові під тягарем мертвого канонізму, обрядової непорушности, і той найлегше ввійде в Царство небесне, хто найменше його розуміє... Невже ж справді Христос, який є світло і життя, може сприяти такій мертвій нерухомости і темряві церковного життя? Отже єпископи слов’янські проголошують сьогодні анатему на всіх єретиків. Невже вони не розуміють, що найбільший єретик — це той, хто заснув, захолов в своїй духовній нерухомости, хто думає, що тільки для нього відкрите царство небесне і для невеличкої купки людей, що за нього тримаються? От до такого мертвого стану, до такого самозадоволення в свойому сні дійшла стара слов’янська церква під загрозою своїх анатем.
Любі брати і сестри! Пригадаймо один з великих заповітів Т. Шевченка. Він каже: «Страшно впасти у кайдани, умірать в неволі, а ще гірше спати, спати і спати на волі», і звертається до Бога з таким благанням: «не дай спати ходячому, серцем замірати і гнилою колодою по світу валятись»... Дякувати милосердному Господу, наша рідна церква уже розбуджує, підіймає наш народ, уже визволяє його від тих кайданів панування та анатем, в яких його так довго тримали. Народ наш сам уже взявся за будівлю своєї церкви, сам над собою відчиняє небо, бо ключі від нього взяв до своїх рук, маючи духовенство тільки слугами церкви, а не князями над собою, тому не спокійним сном, а великим зусиллям, невсипущею працею він буде здобувати собі, згідно слову Христа, царство небесне, і не тільки собі, а й всім народам.
От через що наша церква в цю неділю вже не сипле анатемами на єретиків, а щиро молиться за єднання всіх церков, за Боже змилування над усім світом, щоб Господь милосердний над всіма народами світу відчинив небо і всіх закликав до життя янгольського, в єдносте, любові і братерстві. (Молебнем про з’єднання всіх і ми закінчимо сьогодні свою молитву). Амінь!
|