Митр. Василь Липківський.
Проповіді

Яке повинно бути наше каяття?
(Перед Сповіддю)

Браття! Ви прийшли сьогодні до храму Божого, стали зараз перед лицем Христовим, перед його святою Євангелією і животворчим хрестом, щоб висповідатись перед ним у гріхах своїх і одержати від Нього прощення гріхів. Вірте ж, що Христос з радістю приймає вашу сповідь і каяття, що Він милосердний уже перед нами невидимо присутній, і тільки жде нашої сповіді і каяття, щоб простити нам гріхи, очистити від них нашу душу. Бо Він же для того й на світ прийшов, щоб грішників закликати до каяття (Мат. 9, 13). Для того ж Він і тіло своє віддав на розп’яття і кров свою на хресті пролив, щоб очистити гріхи всього світу.

Вірте ж, браття, що Христос Спаситель з великою радістю прийме нашу сповідь і каяття. «Як вам здається, каже Він, коли б у кого було сто овець і одна з них заблудила, чи не покине він дев’ятдесят дев’ять в горах і чи не піде шукати тої, що заблудила? І коли трапиться найти її, то істинно кажу вам, що втішатиметься нею більше ніж 99-ма, що не заблудили» (Мат. 18, 19). «Так на небі більш радости буде за одного грішника, що покаявся, ніж за 99-ть праведників, що не мають потреби каяття» (Лук. 15, 7).

Як же нам каятися? Треба нам перш за все відчути, і з болем серця відчути, що ми заблудивші вівці, що ми в житті не завжди ходили шляхами Господніми, про Господа Бога мало думали, часто заповіти Його порушали, з близькими своїми часто поводились не по християнськи. Та й мало чого ми зробили в свойому житті, про що ми хотіли б, щоб його зовсім не було на нашій совісті? Коли ж ми відчуваємо, що ми заблудивші вівці, то разом з тим ми повинні щиро забажати вийти з цієї облуди, стати на правдивий шлях життя, на шлях любови до Бога і до своїх братів.

От той душевний настрій, який повинен в цей мент сповіді захопити нас. А Господь, що шукає заблудивших своїх овець, тоді милостивим своїм оком зглянеться й на нас грішних і прийме на це каяття, і радість велика, що станеться через наше каяття в небі, зійде і в нашу душу, очистить нас і зробить достойними причастниками Тіла і Крові Христової...

Любі брати і сестри! Коли навіть один грішник, що кається, доставляє велику радість на небі своїм каяттям, то ми, так багато нас, коли щиро покаємось всією громадою, коли висловимо це каяття в спільній молитві, яку велику радість принесемо Христу Спасителю нашому! Щира молитва до Господа, а зокрема спільна молитва всією громадою, скине з кожного з нас тягар гріхів, що наліг на наших душах, як колись спільною молитвою перших християн захиталося місце, де вони молилися (Діян. 4, 31).

В старій слов’янській церкві священик приймав до сповіді кожного окремо, питав часом за гріхи, але молитовного натхнення така сповідь мало давала, кожний дбав тільки, щоб скоріше відбути цей неприємний обов’язок. Але в старинній церкві християни, й з молитвою до Господа про прощення гріхів, звертались всією громадою, підтримуючи один одного молитвою і єднаючи її в суцільний могутній порив до Христа, на зустріч Його божественному милосердю.

Звернемося ж і ми спільно, одностайно до Господа Бога з щирою сповіддю своїх гріхів. Приклоніть же коліна перед Господом, та кажіть всі за мною: Сповідаюся Тобі, Господу Богу і Творцю моєму, Єдиному, що в Тройці Тебе славлять і Тобі вклоняються, Отцю, й Синові і Св Духові, в усіх моїх гріхах, які заподіяв я у всі дні життя мого і у всякий час, і до останнього менту, словом, чи ділом, чи думкою і всіма моїми почуттями душевними і тілесними, якими траплялося мені на віку Тебе, Бога і Творця мого, прогнівляти і ближнього мого ображати. В усіх цих гріхах я маю волю покаятися і уклінно благаю Тебе: з ласки Твоєї прости мені всі гріхи мої і розв’яжи мене від них усіх, бо Ти милосердний і человіколюбець. Амінь.