Митр. Василь Липківський.
Проповіді

Ніч і день християнського життя
(Неділя масляних запуст — Рим. 13, 14; 11–4)

«Ніч минула, а день наближається», каже ап. Павло до християн в сьогоднішньому читанні. Ніччю апостол звичайно називає життя людей в поганстві, а днем життя людей у Христі. Всі погани це є «діти ночі або темряви» (1 Сол. 5, 5), «діти несвідомости» (Єф. 4, 18). Християни, це «діти світла і дня, діти Божої благодати» (Єф. 1, 8). Ніч поганства апостол називає ще смертію, про поган каже, що вони «мертві провинами і гріхами своїми» (Єф. 2, 1), а світлий день християнства називає «воскресінням разом з Христом» (2, 5).

Ніч поганства — це сумний моральний занепад життя, в якому люди блукали, як в темряві, ні звідки не бачили світла, як одіжжю обгорнуті були темрявою, без проміння зверху, і тому лише робили діла темряви. Навіть такі потреби тіла, як їжа та пиття, що мусіли б служити на піднесення життя, на братерське єднання й сполучення з Богом, погани повернули на засоби жахливого морального злочинства, присипляли в собі всі добрі почуття, а життя провадили в прожорстві та пиянстві і як їх наслідках — в розпусті, сварні, заздрощах та інше. З морального боку це вже було не життя, а смерть, що на віки кидала людей на смертне ліжко, а самі вже вони не мали сили прокинутись, з нього встати.

Треба було, щоб зійшло сонце, щоб своїм промінням воно прогнало ніч, збудило тих, що сплять, знов їх відновило до життя. І от це Сонце зійшло. Це Христос, Спаситель світу, що сказав: «Я є світло для світу, хто йде за Мною, той не буде блукати в темряві, а матиме світло життя» (Ів. 8, 12). «Хто вірує в Мене, той хочби і вмер, оживе» (Ів. 11, 25). Отже люди, що сиділи в темряві, побачили світло велике і тим, що сиділи в країні й тіні смертній, засяяло світло» (Мат. 4, 16). Ті люди, що були «мертві провинами та гріхами», а вірою в Христа вкупі з Ним воскресли до нового життя, це були християни і про них апостол каже: «Ми вже є сини світла й сини дня, а не сини ночі й темряви. Отже не спім уже, як інші, а пильнуймо і будьмо тверезі. Бо ті, що сплять, у ночі сплять, і ті, що впиваються, вночі впиваються. Ми ж є сини дня, станьмо ж на варті, одягнувшись у броню віри та любови і надівши шолом надії на спасіння» (1 Сол. 5, 5-8) «одягнемось у зброю світла»!

В яку ж світлу одіж повинні одягнутись християни, яку ясну зброю повинні взяти на себе, щоб стати синами дня, вартовими проти темряви ночі? «Одягніться, каже ап. Павло, Господом нашим Ісусом Христом». Коли Христос стане нашою світлою одіжю і ясною зброєю, тоді ми будемо цілком забезпечені від усього темного, від усього ворожого нашому християнському життю. Отже християни не тільки повинні вірити в Христа, і «біси вірують та тремтять», каже апостол (Як. 2, 19). Ми повинні, як промінням сонця, бути пройняті світлом Христової віри, як непереможною зброєю повинні бути захоплені любов'ю до Нього, надією на Нього, повинні відкинути від себе всі діла темряви, а пильнувати світлих діл правди і святости.

Про це тісне єднання християн з Христом у житті ап. Павло любив висловлюватись, як про одягнення в Христа. Всі ви, що в Христа охрестилися, у Христа одягнулися — (Гал. 3, 24). «Дбайте про те, щоб скинути з себе давнього чоловіка, що тліє в лукавих пристрастях, та й одягнутись в нового, створеного по Богові в праведности і святости» (Єф. 4, 22 - 24). От, коли християни так тісно будуть з’єднані з Христом, як ніби одягнуті Ним, як світлою одіжю і ясною зброєю, тоді вони так високо будуть піднесені в свому моральному житті, що й такі потреби тіла, як їжа та пиття перестануть бути для них приводами до обжорства, пиянства, сварні, заздрощів та інших аморальних пристрастей, а повинні стати засобами християнського єднання, братерства, спільности життя. Тим більше для християнина, так високо піднесеного і осяяного світлом віри христової, ці потреби тіла не повинні бути приводами до роз’єднання, до всяких суперечок в думках.

І в християнських громадах неминуче бувають люди ріжних станів віри. Інший цілком скинув з себе давнього чоловіка і одягнувся в нового, став сильний вірою; він уже дійшов до такого сумління, що можна їсти все, а в іншого вірного ще затримались лишки старого одягу, він ще не звільнився від старих єврейських, чи поганських думок, що до їжі ще немічний вірою, і сумління його вимагає в певні часи їсти лише рослинну їжу. От за ці дрібниці в думках, байдужі для морального християнського життя, ніяк не повинно бути жадних суперечок і розходжень між християнами, коли вже всіх їх прийняв Бог, прилучив до Христового братерства.

Отже ні той, хто все їсть, ні той, хто не їсть, не повинні один одному докоряти, один одного осуджувати. Всі християни, й сильні й немічні, є однаково раби Божі, мають над собою о стільки могутнього Хозяїна, що Він усіх пильнує і має силу і сильного, що стоїть, підтримати, і немічного, що падає, підняти й поставити. Отже в справі їжі та пиття, кожен християнин може робити так, як каже його сумління, аби ці потреби тіла не обертались в пристрасті, в догодження тілу. Погляд ап. Павла на їжу та пиття, що для християнина, вільного сина дня і світла, вони остільки не важні, що не повинні бути приводом для суперечок і роз’єднання в церкві, коли не переходять в пристрасті та зайве догодження тілу, цей погляд єдино гідний християн у всі часи й на всі віки.

Але ап. Павло і в житті християн відзначає якусь особливу пору, коли особливо близьке до нас спасіння, коли найбільше треба нам від сну вставати. Про цю пору він нераз нагадує християнам: «Ось тепер пора приємна, ось тепер день спасіння» (2 Кор. 6, 2). Можливо, що ап. Павло розумів під цією порою час другого пришестя Христового і гадав, як і всі християни його часів, що пора 2-го пришестя Христового, коли для християн вповні відкривається спасіння, вже наближається, і християни — раби Христові, як і Христос заповів, повинні пробудитись від сну й пильнувати, щоб вийти на зустріч Йому (Лук. 12, 36-40).

Можливо, що ап. Павло під цією порою, що її треба знати й пильнувати, розумів і якісь особливі обставини в житті християн його часу, а св. церква наша, придаючи це застереження апостола до всіх часів церковного життя, під цією приємною для спасіння порою розуміє св. піст, що з завтрішнього дня настає, і нагадує християнам, щоб у цей піст вони особливо подбали про своє спасіння, прокинулись від духовного сну, звільнились від темряви ночі, вийшли на світло сонця, одягнулися в світлу одіж, в ясну зброю, цебто в Христа, через моральне піднесення і причастя тіла і крові Христової, щоб були готові зустріти Його пресвітле воскресіння.

Ми, браття, повинні з повною увагою поставитись до цього уставу св. церкви, і коли перебували ми в духовній темряві, спали сном морального занепаду, нехай цей св. піст буде для нас тим ясним світанком дня, коли ми мусимо від сну прокинутись, пильно взятись за світлі діла морального піднесення, за скинення з себе старого чоловіка, що тліє в похотях тіла, і одяглися в нового, створеного в образ Христа Спасителя через причастя св. Тайн Його.

Але зараз на що зміну, в моральному житті християн, дня і ночі, ми поглянемо в трохи ширшому обсязі. Як у фізичній природі, як уже встановив Бог після потопу «вперед по всі дні землі сівба і жнива, холод і спека, літо й зима, день і ніч не припиняться» (Бут. 8, 22), так неминуче буває і в моральному житті і кожної окремої людини і цілого світу. Хоч наше Сонце-Христос, зійшовши над світом уже світить без перестанку, але людина, немічна по природі, як часто вона більше любить темряву ніж світло, і не йде до світла, бо діла її лихі, а ховається в темряві ночі (Ів. 3, 18-21).

У кожної людини ці дні і ночі морального життя періодично чергуються. Бувають дні тяжкого морального занепаду, суму, одчаю, нудьги, а ще більше морального сну, темної ночі з тяжкими примарами аморальности, і «що діється під покровою цієї ночі, про те соромно й казати» (Єф. 5, 12). І як багато навіть серед християн таких, що в них ця ніч майже непробудна, проходить через усе їх життя.

От, щоб вивести людей з цієї темряви ночі і засяяти для них світлом життя, вивести людей на це світло, і прийшов Христос на землю і закликає їх до себе. Христос вжив великих божественних заходів, щоб вивести людей з цієї аморальної ночі на світло морального піднесення і всяк полегшив їм цей перехід: призначив їм каяття і прощення всього, що чинили вони в часи темної ночі, високо підніс їх до себе єднанням з Собою на всі світлі діла, і як багато християн прокинулись від сну, освітились світлом Його науки, стали синами світла і дня, досягли великого морального піднесення, світлої радости, бадьорости, безцінности доброго християнського життя.

І св. церква мудро зробила, коли призначила особливі пори й часи — поста і свята, щоб періодично нагадувати християнам, що пора вставати від сну, йти до світла, зазнати радощів морального піднесення і справжнього християнського життя в сяйві світла Христового. Але поки живе людина на землі, ніч і день, зима й літо, сівба й жнива і в його моральному житті не припиняються. Отже не втратить своєї слушности й нагадування церкви кожному з нас, що вже ніч пройшла, благословилось на день, зима минулась, літо настає, пора сіяти, щоб було що жати. Нехай же і цей піст, що настає, стане для всіх нас, браття, часом пробудження від сумного морального сну до світлої денної праці на власне і загальне моральне піднесення, порою радости, що минулась мертва зима і настав час готування до веселого літа, — порою, коли ми повинні сіяти, щоб зібрати літом добрий урожай.

Браття! Не тільки в житті окремої людини, але і в історії цілих народів, в історії всього світу є свої зима і літо, сівба і жнива, є свої дні і ночі, є часи сну, застою, занепаду і є часи проґресу, жвавого відродження. Навіть і життя церкви Христової на землі не є невечірний день, а має свої дні і ночі, часи морального піднесення і занепаду. І ці пори занепаду, чи піднесення вже не залежать від окремих людей. Вони, як та сітка, що захоплює всіх, що живуть по лицю всієї землі (Лук. 22, 35), як те повітря, що покриває всіх, чи пахощами життя на життя, чи смородом смерте на смерть (2 Кор. 2, 16). Це ті ознаки часу, за які докоряв Христос жидам: «Лицеміри! Лице неба розпізнавати ви вмієте, а ознак часів пізнати не можете!» (Мат. 16, 3).

Отже ми мусимо лише пізнати, під якими ознаками всесвітнього морального життя нам судилось жити на землі, бо пізнати ознаки часу, це значить взяти правдивий напрямок морального життя. Отже під якими ознаками часу нам судилось жити? Чи в пору морального занепаду світу, його темряви, ночі, чи в пору морального піднесення у світлі дня? Здається ми маємо нещастя жити якраз в такий час, коли темрява морального занепаду покрила ввесь світ, коли й церква Христова обкутана темрявою ночі. Всі ті великі досягнення для земного добробуту, всі ті надмірні захоплення і здобутки в справах економічних, комерційних, індустріяльних, що вже аж надто перевищили потреби життя, все це є виразні ознаки занепаду морального, й оскільки електричне світло проганяє темряву ночі, остільки насуває на світ моральна темрява, а ніч безвірства намагається загасити і джерело морального світла — Христа, і запровадити на всьому світі непробудну темну ніч земного самозадоволення.

От ці ознаки нашого часу вимагають від нас, браття християни, тим більшої пильности, щоб ця темрява і нас не поглинула. Христос Спаситель наш є те світло, що і в темряві світить і темрява Його не обгортає (Ів. 1, 5). Станемо ж під проміння цього світла, приймемо в себе його животворчу силу, і нехай цей піст стане для нас слушною порою морального відродження. А Христове воскресіння, до зустрічі якого ми готуємось, нехай дасть нам віру і в моральне відродження світу. Амінь!