Страшний Суд — і український нарід(Неділя м’ясопустна)
Сьогоднішня св. Євангелія подає нам, браття, велику науку про Страшний Суд Христовий. Це сам Господь Спаситель наш малює перед нами, як на картині, образ Страшного суду, щоб цей образ завжди був перед нашими очима і застерігав нас від гріхів, ліности, байдужости в цьому житті, бо, як каже св. Письмо, «пама’ятай останнє, що має бути з тобою і по віки не згріши!»
Бо хто не боїться Страшного Суду Христового? Хиба той, хто зовсім Бога не боїться, Його не визнає. Але й тому, мабуть, моторошно стає, коли про Божий суд згадає, бо, як каже св. апостол, і біси вірують, але тремтять (Як. 2, 19). А та душа, що має в собі хоч трохи страху Божого, як їй не боятися страшного суду Божого? Бо Господь все знає, і наші діла, і слова, і навіть думки і за все нас судитиме. Від Нього ніхто не втаїться, всі мусять стати перед Ним на суд. А хто чистий від гріха, каже св. Письмо, коли б навіть і один день був його життя на землі?...
Але погляньмо на образ Страшного Суду, який малює перед нами Христос. От «як прийде Син Чоловічеський у славі своїй і всі святі янголи з Ним, тоді сяде на престолі слави своєї, і зберуться перед Ним усі народи» (Мат. 25, 31-32). Слухайте, браття, слухайте, хто це збереться перед престолом Сина Божого? Зберуться, каже, перед Ним всі народи. Не кожна окрема людина стане на Страшний Суд, не кожна людина стане там, де сама захоче. Ні! Збереться вся людність по народам. 1 Господь на Страшному Суді свому буде судити перш за все не кожну окрему людину, а кожний окремий народ. Кожну окрему людину Господь судить тоді, коли вона приходить після смерти на той світ. Людина помирає, а нарід живе до віку.
Ми віримо, що Господь може полегшити долю помершого до Страшного Суду. Чому? Тому, що залишається на землі народ, з якого відійшов він, залишається Христова Громада-Церква, яка за нього молиться. А от, як настане кінець світу, як скінчиться на землі життя всіх народів, тоді підведе Господь загальний підрахунок вартости земного життя уже не кожної окремої людини, а перш за все кожного окремого народу, і тому стануть тоді перед Ним на суд усі народи...
Любі брати і сестри, українці! А ми? А наш український нарід? Де він займе місце на Страшному Суді Божому? Наш народ і на землі не може знайти собі певного місця, все ховається за чужими спинами, все єднався і з поляками, і москалями, і навіть з турками та тарами. Але там перед Господом вже мусить він зайняти певне і своє власне місце, там уже не заховається поза другими народами. І от запитає тоді Господь наш народ: Народе український, як ти виконував Мої заповіти на землі? Чи єднався ти в своє рідне Христове братерство, в свою рідну церкву, щоб самому працювати на своє спасіння, чи може ховався за спину московського та царгородського патріярха та російського синоду, не своєю працею, а їхніми руками хотів здобути спасіння?...
Що ми на це скажемо? Народе Український, скаже далі Господь, а на якій мові славив ти Мене? Я чув молитви на всіх мовах, а от молитва на твоїй рідній мові не доходила до Мене. Що це таке? Що ми на це відповімо? Ми скажемо, молились до Тебе, Господи, на слов’янській мові... А чому ж не молився на своїй, запитає Господь? Хиба Я дав тобі свій найкращий дар — твою рідну мову, щоб ти тільки сварився на ній з сусідами, та лаявся на базарах, а не для того, щоб ти Мене на ній славив? Чого ж ти цей дар в землю закопував, а не віддавав на служіння Мені?...
Це я кажу вам, браття, для того, щоб ви зрозуміли, що це не якась пуста наша примха, що ми утворюємо свою рідну українську церкву, єднаємось в своє рідне Христове братерство, Службу Божу правимо на своїй рідній мові. Це наш найперший обов’язок перед Богом, за який наш народ повинен буде дати відповідь на суді Божому. І коли наш народ не буде цього робити, чи не покажеться він перед Богом тим рабом лінивим, що замість того, щоб вживати і намножувати свої таланти від Бога дані, взяв і закопав їх в землю та й дочекався від Бога такого присуду: «Цього лінивого раба вкиньте в темряву пекельну, там йому буде плач і скрегіт зубів» (Мат. 25, 30).
Батьки наші, що раніш нас померли, правда, можуть ще сказати: Ми не винні в цьому, бо ми були невільниками, мусіли робити не те, що хотіли б, а те до чого нас примушували. А ми цього вже не можемо сказати, бо в справах віри ми вже вільні, нас уже ніхто не примушує. (Цю проповідь написав Впр. о. Митрополит ще в 1924 році, коли ще не було різкого переслідування віри в Рад. Союзі-«большевії» — прим. Ред.). У нас уже й цього виправдання бути не може. Тут ми вже прямо опинимось не між вівцями, а між козлами, коли й на далі будемо байдужими або й ворожими до утворення нашої рідної церкви...
Але поглянемо далі на образ Страшного Суду. От «зберуться перед Господом усі народи і відлучить їх одних від других, як пастух відлучає овець від кіз, і поставить овець по правій руці своїй, а кіз по лівій». Кого це Господь так розділить? Очевидно так — на овець і кіз — Господь розділить перш за все народи, як стануть перед Ним. Цілі народи — одні перед Ним опиняться в стані кіз, а другі в стані овець, бо дійсно й на землі народи всі досить виразно поділяються на дві течії: одні народи, як ті козли, величаються, метушаться, намагаються панувати над другими народами, підбивати їх під себе, в усякий спосіб використовувати їх для свого земного звеличання; другі народи, як ті вівці, хотять тільки спокою, хотять жити тихо, не хотять ні над ким панувати, нікого для себе не використовувати, аби їх ніхто не зачіпав, аби їм життя ніхто не псував...
От тут, любі українці, тут ми будемо надіятись на Господа, що Він прилучить нас до овець, а не до кіз, бо наш народ ні над ким не панував, ні на кого не наскакував, нікого під себе не підбивав, а як ті вівці терпів, як знущалися над ним пануючі народи — турки, татари, поляки, росіяни...
Любі браття! Хоч ми прилучили наш народ до овець, але страшно, як Суддя перший до нас звертається. Послухаємо краще далі, як Він звертається до тих, що ліворуч — до кіз: «Ідіть від Мене, прокляті, в огонь вічний, наготовлений діяволу та його слугам, бо Я голодував, а ви не дали Мені їсти; жаждав, а ви не напоїли Мене; подорожував, а ви не прийняли Мене; нагим і не одягли Мене; недужим і у в’язниці не одвідали Мене». От тут ті народи, що панували над нашим народом українським і навіть їх державні та церковні керівники, нехай дадуть відповідь, чому вони тримали наш народ в духовному голоді та жажді, в темноті духовній; чому не давали нашому народові жити своїм рідним життям, утворювати свою рідну церкву, молитись на своїй рідній мові.
Нехай виправдаються тоді ці пануючі народи та їх керівники, чому вони зробили наш народ странником, подорожнім; розбили, розсіяли по всьому світі, і навіть на його багатій землі тримали його в бідности і наготі, чому знесиленням та в’язницями відповідали на всі спроби нашого народу визволитись, з’єднатись, — своє власне життя утворювати. Може вони скажуть: «Ми ж Тебе, Господи, ніколи не бачили ні голодним, ні нагим, ні у в’язниці», але Господь скаже їм: «Істинно, кажу вам, що ви робили одному з братів Моїх менших — (одному з слабших народів, які прикрості їм чинили) — те й Мені чинили».
Коли ж Господь не знайде в нашому народі тих добродійств, за які хвалить ті народи, що стоятимуть праворуч Його, нехай же в заслугу нашому народові залічить хоч ті страждання, ті знущання, які терпів він від пануючих народів, як помилував Він Лазаря за те, що він бідував за життя свого. Але є ще час і нашому народові виявити добрі сторони свого вільного життя. Ми це життя тільки що починаємо, тільки що починаємо будувати свою рідну церкву. Візьмемося ж всі щиро за свою працю вільного служіння Христу, щоб, коли Він звернеться на Страшнім Суді до тих народів, що праворуч Його і буде їх благословити за їх служіння, щоб і наш народ з ясним лицем відповів, що й він сприяв тому, щоб голодні і спрагнені задовольнялись, нагі одягались, немічні скріплялись, невільники визволялись...
Любе братерство! І в кожному окремому народі Господь теж відлучить овець від кіз, відділить праведників від грішників. Подбаємо ж і кожний з нас, щоб в свому народі тут на землі, через щире служіння Христу й Його святій Церкві, зайняти те почесне місце, яке дало б нам надію, що й на свому Страшному Суді, поділяючи наш народ, Христос поставить нас праворуч Себе, і щоб ми сподобилися почути від Нього: «Прийдіть, благословенні Отця Мого, і наслідуйте приготоване вам Царство». Амінь!
|