Храм — місце єднання християн з Богом і поміж собою(На неділю Митаря і Фарисея)
Притча Христа Спасителя про Митаря і Фарисея, яку ми тільки що чули з св. Євангелії, що вводить нас в тижні підготовчі до Великого посту, а разом з тим вводить нас і в храм з митарем і фарисеєм. «Два чоловіки, каже ця притча, прийшли в храм помолитися, один був фарисей, а другий митар».
Браття! Храм це є осередок життя всякої віри, всякої релігії; без храму, як місця зібрання вірних, неможлива ніяка віра. І це є нерозуміння, чи навмисне перекручення справи, коли кажуть, що віра є приватне діло кожної людини, що кожний може вірити, як собі хоче, і в цьому ніби то її головна відміна від інших справ громадянських. Так, взагалі кожний може думати, що собі хоче. Але віра, це не є лише внутрішнє душевне переконання кожної людини, віра це неодмінно є і єднання людей на ґрунті того, чи іншого переконання. Без цього єднання людей на підставі тієї, чи іншої віри, сама по собі віра прямо не може існувати.
Віра є, кажуть, спілка (союз) Бога з людьми. А коли так, то вона неминуче є і союз (спілка, братерство) людей поміж собою, є релігійне сполучення людей. І чим вища своїми ідеями, своєю релігійною суттю віра, чим вище вона уявляє собі Бога, тим більше прагне вона до єднання з Богом, тим більше єднає поміж собою людей. Християнська релігія є найвища в уявленні Бога, тому вона найтісніша в єднанні людей з Богом (Богочоловік — Христос), і найширша в єднанні людей поміж собою (Всесвітня церква — братерство). А коли християнська віра с найтісніше сполучення вірних між собою, то вона найбільше потребує й храмів, як місць для єднання вірних. Віра вже не є лише приватна справа кожного, а є й велика громадська організація і лише для досягнення релігійної мети.
Отже даремно всякі сектанти, духовні християни, євангелики висловлюються проти храмів в Христовій церкві, кажуть, що кожний християнин згідно з словом ап. Павла є храм Божий (І Кор. 3, 16). Так, кожний християнин є храм Божий. Але св. ап. Петро всім цим окремим храмам Божим — всім християнам каже: Всі ви, як живе каміння, будуйте з себе дім духовний (І Петр. 2, 5). А коли так, то повинно бути десь і місце — будівля, місце єднання цього дому духовного, місце зібрань християн. Можна бути тої чи іншої думки про зовнішній вигляд, про внутрішню оздобу цього місця, може бути розмова про те, як назвати це місце, чи храм, чи зібрання (синагога), чи богослужбовим домом, чи як інакше, — але місце зібрання для християн, це необхідна умова християнського братерства.
Але для чого власне християни мусять збиратись разом? По перше для єднання з Богом, по друге для єднання поміж собою. Єднання з Богом в храмі здійснюється молитвою, богослуженням, — єднання поміж собою виявляється в любові, в щирім братерстві, в однодушності, в близькості поміж собою. Як місця зібрання певних громад, храми мусять різнитися й по ісповіданнях й по націях: можуть бути храми православні, католицькі, протестантські й інші; можуть бути храми українські, російські, німецькі, польські та інших націй.
Правда, апостол сказав, що в Христі Ісусі нема ні грека, ні юдея, ні невільника, ні вільного (Гал. 3, 28). Так, для Бога всі рівні, і для християн всі рівні. Але це не забороняє і навіть не перешкоджає християнам єднатись в окремі громади по своїх земних відмінах і для цього єднання мати свої окремі храми, аби тільки ці окремі громади були в братерській любові поміж собою, не мали ворожости, не гордували одні одними. Безумовно гостинність головна властивість християн, і в кожному християнському храмі брати з інших громад повинні бути дорогими гостями: Гостинности не забувайте, каже апостол, через це бо деякі, не знаючи, мали своїми гостями янголів (Євр. 13, 2).
Але постійним господарем в кожному храмі повинна бути та громада, що його збудувала для єднання з ньому з Богом і поміж собою. Бо коли храм стане місцем лише механічного зібрання людей, де кожен буде лише про себе думати, де зібрані будуть близькі тілами, але далекі душами, — той храм, хоч би був повний народу, він буде пустий для цього народу. А коли буде пустий для народу в розумінні єднання його, то він пустий буде й для Бога. Тут набуває особливого значення загроза Христа про єврейський храм: Ось залишається дім ваш пустий... вже в ньому не побачите Мене (Мат. 23, 38). Зовнішній вигляд храму може ще залишитися, але то вже не дім молитви, а лише дім торгівлі (Ів. 2, 16), або навіть вертеп розбійників (Мат. 21, 13).
От, браття, проти такого приниження храму застерігає нас Христос в притчі про митаря і фарисея. Два чоловіки увійшли в храм помолитися, але один для одного були цілком чужі, ні в храмі, ні поза храмом нічого спільного між собою вони не мали. Окремо кожний за себе вони ї в дома могли помолитися з такими ж наслідками. Для чого ж цей храм існував? Щоб одержувати десяту частину з фарисея та що можливе з митаря — зробитися домом торгівлі для тих, хто мав з нього користь. Він втратив мету свого існування, — місце єднання, братерства, і мусів бути зруйнований.
Такого сумного стану що далі все більше набували собі храми за старого церковного ладу. Вони не були місцями духовно з’єднаної, свідомої організованої громади, не були дійсними осередками церковного життя. В них лише збірались поодинокі душі, кожна з своїми особистими мріями, — збірались тільки, аби помолитись, були лише відвідувачі храму, а не братерське сполучення. Часом храми бували й повні, але духовно вони були пусті, — загальної спільної потреби для братерського зібрання не було. Збирав людей обов’язок традиції, а не потреба єднання. А коли так, то чим далі тим більше ставали вони пусті.
В останні часи стало вже цілком звичайним, що на Всеношній (Утрені) в храмі 2-3 людей, та й на Літургії який десяток людей. Перестали бути храми домами молитви, кому це корисно. Увійшло навіть у звичай приваблювати вірних до храму співами та інше, як справді в крамницю, чи на виставу. Треба сказати, що й на Заході в католицтві, протестанстві та інших, де теж мало духовного єднання між християнами, храми теж пусті. Там уже приваблюють людність не тільки співами та музикою, але й такими часто принадами, що храми стають там дійсно нераз вертепом розбійників...
Отже християнський храм мусить бути не тільки місцем зібрання випадкових відвідувачів, а осередком релігійного життя громади організованої в єдине братерство. Тоді тільки він буде завжди повний, хоч би в ньому часом і нікого не було. Тоді тільки він може зватись «церква», як місце зібрання не поодиноких християн, а церкви-громади.
Браття! Христос Спаситель в наступні тижні і в Великий піст зокрема, кличе нас в храм. Але цим Він вимагає, щоб храми для нас дійсно стали осередками церковного життя, щоб стали вони для нас місцями духовного єднання, місцями виявлення християнської любови, однодушности, національної свідомости, повного знання і виявлення своєї віри, щоб зібрання в храмі стало невідкладною потребою душі кожного вірного. Громада, яка в нашій церкві є єдиним господарем храму, повинна запевне дбати й про якнайкращий зовнішній вигляд храму і якнайкраще влаштовання відправ у ньому, але найбільше повинна дбати про те, щоб усі в храмі почували себе в якнайкращому єднанні одно до одного, щоб почували себе в рідному чистому оточенні та щоб цю єдність і чистоту виховували в собі самих, розносили й по своїх сім’ях, по своїх хатах, — одним словом, щоб, збираючись в свому рукотворному храмі, будували з себе храм духовний, щоб приносити духовні жертви Богові через Ісуса Христа (І Петр. 2, 5).
От до чого закликає нас Христос в ці дні! І ми повинні на здійснення цього заклику щиро працювати, щоб не лише підготуватись до Великодня, а й досягти Царства Божого, цебто найкращого, найповнішого братерського життя на землі, як єдиногідної підготовки до життя вічного. Амінь!
|