Митар і фарисей — Українська Церква і старе духівництво(Неділя Митаря і Фарисея)
Господь наш Ісус Христос навчає сьогодні такою притчею: Два чоловіки прийшли до храму помолитися, — один з них був Фарисей, гордий єврейський законник, а другий був Митар, людина, як би сказати, від рундучка, з базару. Фарисей став зпереду і так молився: «Дякую Тобі, Господи, що я не такий, як другі люди — грабителі, неправедні, розпутні або й цей Митар; я два рази на тиждень пощу, віддаю на храм десяту частину з усього, що придбав»... А Митар став ззаду, не смів і очі звести на небо, а тільки бив себе в груди і казав: «Боже, будь милостивий до мене грішного»...
Людям, що тут же молилися в храмі, мабуть здавалось, що фарисей і по свому стану, як духівник і по виконанню вимог закону дійсно ближчий до Бога, ніж інші люди, і може говорити з Богом, як зі своїм приятелем, але зовсім не так каже Христос. Він каже: Істинно, кажу вам, що фарисей вийшов з храму менш оправданий, ніж митар, цебто фарисея Бог за його молитву осудив, а митаря оправдав, бо, як каже Христос, усякий, хто сам себе підносить, принижений буде, а хто себе принижує, той буде піднесений.
Отже бачимо ми з цієї притчі Христової, брати мої, що не всяка молитва однаково до Бога доходить, не всяка молитва полегшує життя чоловіка Буває й така молитва, що ще принижує чоловіка, коли вона виходить від душі гордої фарисейської, самозадоволеної. Кожний чоловік несе з собою в церкву той чи інший життєвий тягар. Такий тягар безумовно приніс з собою в храм і фарисей. Це була його гордість, його думка про свою величність і праведність перед другими, але цей його тягар після молитви ще збільшився. Приніс тягар свій і митар — тягар того морального приниження, тих постійних відступлень від закону Божого і своєї совісти, які так звичайні на базарі, але щирим молитовним жалем перед Богом за ці відступлення він значно полегшив свій тягар.
Бо, любі брати і сестри, і гордість і величність і визнання своєї праведности перед Богом, це теж тяжкий тягар, тим більше тяжкий, що полегшити його не може навіть молитва. От через що, всі ті законники, всі ті величні, всі горді, багаті, знатні — всі вони такі нещасні, що їх уже, як кажуть, хиба могила справить. От до цієї могили докотилась і вся та гордість, та величність, те панство, яке знайшло повне собі знищення в останніх подіях руйнації і революції.
Правда, залишається не знищеною ще одна гордість, ще одна величність — найбільш недобра — це величність духовних керівників, старого духівництва, монахів. Чому вони не йдуть до нашої Церкви, стали вороже до неї? А тому перш за все, що наша Церква закликає всіх до повної рівности і братерства, закликає і духівництво стати врівні з народом, а вони собі так думають, як той фарисей: ми не такі, як той простий народ — темний, роспутний, грішний, ... як ми можемо з ним зрівнятися, коли ми вищі від нього. Хоч теперішнє духівництво слов’янське й не може похвалитися, як той фарисей, що воно виконує всі вимоги закону, бо й воно мабуть вже не постить, і на церкву нічого не дає, але за те воно має в собі ще більшу гордість, більшу величність. Вони кажуть: «Хоч ми Богові й нічого не даємо, але за те ми маємо в своїх руках найбільший дар Божий — Божу благодать — і кому захочемо, тому її й даємо. Українській Церкві ми її не захотіли дати, тому вона є безблагодатна».
Але, як ми бачили з сьогоднішньої притчі Христової, не через гордість фарисея, а через смирення митаря, посилає Господь дійсну благодать свою для піднесення грішників. Дехто між нами ще надіється, що старі священики та єпископи, що так гордяться, так пишаються своєю благодаттю, скинуть з себе цей тягар гордости і величности, і до нашої всенародньої церкви приєднаються. Але і приклад фарисеїв та законників за часів Христа, і сучасні досить яскраві приклади з поведінки старого духівництва дають більше певности в тому, що їх тільки могила справить.
Любі брати і сестри! Ми теж прийшли зараз до церкви помолитися. Кожен з нас теж приніс з собою тяжкий життєвий тягар на душі своїй, який хотів би молитвою полегшити. З якою ж нам молитвою звернутись про це до Бога? Безумовно, в тяжкі сучасні часи між нами нема вже фарисеїв, які в церкві ставали б на перших місцях і весь час відправи думали б про себе: ми таки кращі, ніж інші люди. Жорстоке сучасне життя порівняло всіх, — всіх обернуло в грішних, нікчемних митарів. Отже, звернемося й кожний з нас до Господа зі щирою митаревою молитвою: Боже, будь милостивий до мене грішного.
Але не тільки за себе повинен молитися кожен з нас тепер, а і за нашу батьківщину, за весь наш побожний нарід, за нашу Матір Україну, бо тяжкий тягар наклало сучасне життя й на нашу Матір Україну і на весь народ наш. Один рік минає, другий настає, а життя щораз все гірше, все тяжче стає — Божа рука тяжить на нас і не полегшує нашого тягару. Звернімося ж до Господа зі щирою молитвою митаря і за весь наш народ, за нашу святу Церкву: Боже, будь милостивий до нас грішних.
Часто приходиться чути між нашим народом: Згрішили ми перед Богом, прогнівали Господа, за гріхи наші так Бог карає нас. Чим же ми так нагрішили? Безумовно, багато тепер і злоби й розпусти і беззаконства, але їх завжди багато було на землі, і за життя Христа були митарі і грішники, але Христос їх пригортав до себе, казав: «Я прийшов не праведників, а грішників закликати до каяття». Отож не гріхи найтяжчі перед Богом, які люди за собою бачать і визнають, а ті гріхи найтяжчі, яких люди в себе не бачать, або ще й ними пишаються, вважають себе праведниками.
Отже за гріхи гордости, фарисейства може й карає найбільше нас Бог. Хиба не приймали ми участи в великому російському фарисействі? Хиба не перлися, хоч в хвості росіян стати перед Богом попереду, перед всіма народами? І цар у нас був «благочестивий», і синод «святєйший» і архиреї «високопреосвященнєйшіє» і віра «найправославніша». У всьому ми показували, що ми не такі, як інші народи. От за це фарисейство і Господь принизив росіян, а разом з ними і нас сучасним тяжким тягарем...
Але слава Господеві за все! Тепер, коли Господь власного рукою цю фарисейську фарбу, якою нас зафарбувала Москва, здирає і робить нас нікчемними, як той митар, але нашою святою Церквою полегшує й підносить нас, як того митаря, — вийдемо з церкви з твердою надією, що Господь змилується над нами ї полегшить і піднесе наше життя. Амінь!
|