Син Чоловічеський прийшов, щоб знайти і спасти те, що загибає(Неділя 32-га по Тройці)
Син Чоловічеський прийшов, щоб знайти і спасти те, що загибає (Лук. 19, 10). Так пояснив Христос своє завітання до грішника, митаря Закхея. Бо чого справді, Христос прийшов до Закхея, яку мав до нього справу? Христос проходив по вулиці, оточений великою кількістю народу, а Закхей, старий митар, з цікавости хотів на нього ближче подивитися, а що був малим на зріст, забіг вперед і виліз на дерево, коло котрого Христос мав проходити. Мабуть і в думці в нього не було прохати до себе великого Учителя, але Христос Сам до нього напросився. І це за-вітання мало таке велике значення для Закхея, що він цілком перетворився, спокутував свої гріхи перед Христом і одержав спасіння, і весь дім його. Так Христос дійсно знайшов і спас те, що загибало. І це найбільша була утіха для Христа, найбільше задоволення — шукати і спасати окремі душі і доми-родини, і навіть цілі народи.
Любі брати і сестри! Господь Спаситель і зараз шукає душ, шукає ці доми, шукає ці народи, до яких можна було б завітати, і яких можна було б благословити спасінням. Але який до останніх часів був нещасний наш народ! Давно вже до нас звертається Господь зі своїми ласкавим словом, але слова Господа до останніх часів передавали нам на чужій, незрозумілій для нас слов’янській мові. Господь до нас говорить, хоче нас до себе пригорнути, хоче в наші домівки зайти, а ми Його не розуміємо — слухаємо, бачимо Його ласку, а слова Його не розуміємо, бо Його слова досі нам переказували чужою, незрозумілою мовою...
Як вам здається, — коли б Христос звернувся до Закхея на незрозумілій для нього мові, хиба зліз би Закхей з дерева? Хиба побіг би назустріч Йому, коли б Його не зрозумів? Хиба мав би утіху одержати від Нього спасення, коли б не розумів Його мови? Подумайте ж тепер, скільки тисяч душ християнських з нашого народу за довгі віки позбавлялись великої утіхи прийняти в свою душу, в свою домівку Христа, як рідного батька, через те, що слова Його до них говорились на чужій мові. Христос говорив до нашого народу, всі раді б Його слухати, раді б Його прийняти, привітати в себе, але слова Його не розуміли...
Отже тепер, дякувати Богові, це нещастя для нашого народу вже минулося, ми тепер маємо змогу слухати слово Христове на нашій рідній мові, приймати Його в свої душі, благословляти Ним свої домівки. Тепер вже ми маємо свою рідну Матір — свою церкву святу українську, яка звертається до нас з словом Христовим на нашій рідній мові.
Але ж, браття, чого це так багато з наших українців ще й досі з одної тільки цікавости, як той Закхей митар, заходять в наші українські храми, прислуховуються до нашої відправи? І навіть гірше роблять, ніж той Закхей: Коли Христос звертається до них зі своїм словом на їх рідній мові, вони тікають від Нього до слов’янців. Подумайте, яка це була б образа для Христа, коли б Він звернувся до Закхея: «Я зараз маю прийти в твою хату», а він скочив би з дерева та й втік? То так ображають Христа і ті українці, що тікають від слова Христового на рідній мові.
Може ці українці ще й досі не визволились від тієї облуди, в якій так довго тримали наш народ ріжні його вороги — ніби українська мова недостойна того, щоб на ній слухати слово Боже. Але так колись говорили і фарисеї, — єврейські законники, коли побачили, що Христос зайшов у хату грішного Закхея, вони казали: Чого це Він зайшов у хату грішника? Але Христос не тільки не вважав недостойним Закхея, а навіть назвав його таким же сином Авраамовим, як і ті, що на Нього ремствували. Отже ті, що ображають нашу рідну мову, вважають її не-достойною для Христа, ображають самого Христа, бо на всіх мовах Христос всі народи закликає до спасіння, для Нього всі мови однаково достойні.
Любе братерство! Але не одна тільки мова може привести в нашу душу, в нашу домівку, в життя нашого народу — Христа. Мова є могутній чинник розуміння слова Христового, але одної мови ще не досить. Треба ще цікавитись Христом, Його словом, треба цікавитись християнським життям. В цьому відношенні Закхей митар теж подає нам добрий приклад. Він іменно тим і звернув на себе увагу Христа, що так зацікавився Ним, що аж на дерево виліз, щоб краще Його розглядіти.
Отже і ми повинні завжди цікавитись Христом і Його наукою, бо коли Христос прийшов шукати і спасати людей, то і всякий, хто хоче спасіння, повинен сам йти назустріч Христу, так би мовити, кидатись Йому на очі, звертати на себе Його увагу. А коли ми будемо уникати Його, ховатись від Нього, то самі будемо винні, коли Він нас не знайде. Для того і закликає Христос всі народи будувати з себе церкву, єднатись в Христове братерство, щоб кожен приймав участь в цьому будівництві своєю працею, своїми пожертвами, своїми молитвами та побожністю, і цим звертав на себе увагу Христа — Голови Церкви.
Ми будуємо свою рідну Українську Церкву, щоб у ній знаходили спасіння не тільки поодинокі душі, а щоб в ній спасався від загибелі весь наш український нарід. Це безперечний факт, що Церква є наймогутні-шим засобом для спасіння кожного народу; через те церкву порівнюють з ковчегом Ноя. Як в ковчезі Ной з родиною і з усім хозяйством спасся від потопу, так кожен народ в своїй Церкві спасає своє життя від загибелі в морі інших народів.
Для нашого ж українського народу Церква зокрема має не тільки велике релігійне, а також велике і народне значення. Народ наш, розкиданий по всіх краях світу, часто він малими краплями влитий між іншими народами світу. Що ж може спасти його в цьому потопі? Тільки рідна церква, тільки рідне Христове братерство. Це добре почувають наші брати в Америці й Канаді, й вони до нас найбільше простягають руки і присилають заклики: Будуйте, шануйте рідну церкву, тільки рідною церквою і нас спасете від загибелі.
Деякі хижацькі народи, як от поляки, навіть визвірились на нашу церкву, страшенно її гнітять, хотять зі світу звести, щоб в католицтво наших братів українців повернути і цим їх ополячити. От і з цих ворожих країн до нас простягають руки, присилають заклики: Будуйте, змїцняй-те, поширюйте нашу рідну церкву, нею тільки і нас спасете від загибелі ополячення.
Бачите, браття, яке велике значення для нашого народу має наша рідна церква. Будемо ж її будувати, життя своє до неї прикладати, щоб за допомогою Христа Спасителя спасати в ній і себе самих і тих з нашого народу, хто загибає в боротьбі за своє рідне життя, бо Син Чоло-вічеський прийшов, щоб шукати і спасати те, що загибає. Амінь!
|