Віра і діла християнина(30-та Неділя. — Кол. 3, 12–16)
Св. ап. Павло так писав до Галатів: «Всі ви, що в Христа охрестилися, у Христа одягнулися» (Гал. 3, 27). Цебто всі ті, що вірою затвердженою хрещенням прийняли в себе, в свою душу Христа, тим самим уже й на себе прийняли Христа, як духовний одяг і мусять всім життям своїм виявляти на собі Христа.
Це ж саме ап. Павло докладніше пояснює і в посланні до Колосян, що ми сьогодні чули. Перед тим Апостол закликав Колосян скинути зі своєї душі той брудний одяг, яким вони одягнені були в поганстві, що зітканий був з гніву, злости, лайки, брехні, безсоромности — цих звичайних поганських гидот, що розбивали всяке чесне братерство й співжиття. Зараз же Апостол закликає християн, що роздяглися вже з того брудного одягу, одягнутися в новий одяг, що личить любим обранцям Божим, що освячені Його благодаттю. Цей одяг є Христос, цебто він мусить бути зітканий і пошитий з тих чеснот, що їх запровадив в життя своєї Церкви Христос, замість розпусти й жорстокости поганського життя. Це є почуття сердечности, щирости, жалісливости до братів, добрости, лагідности, добродушности, довготерпеливости.
Це все ті чесноти, які не розбивають, а найкраще зміцнюють, з’єднують братерство, не відбивають від себе людей своїм брудом та жорстокістю, а приваблюють до себе своєю красою і приємністю. Одягнувшись в одяг з таких чеснот християни навіть до хиб людських, мусять ставитися терпеливо, не докоряти ними один одному, а навіть, коли хто має жаль на кого, щиро прощати один одному, як і Христос не тільки простив гріхи людей, а навіть постраждав за них. От такими чеснотами, як одягом, повинні бути завжди покриті християни в своїх взаємних стосунках. А поверх усього цього вони повинні вдягнути любов один до одного, що все покриває, якби зв’язує собою ввесь одяг, дає йому найкращий лад і красу.
І цей Христовий одяг на християнині не тільки повинен красуватись на зовнішности його життя, його вчинків, а мусить мати свій корінь в самому серці його, звідти виходити на верх, як чиста вода з чистого джерела. Це джерело є мир Божий в серцях християн, той мир, що про нього й Христос сказав: Царство Боже у вас внутрі (Лук. 17, 21), і ап. Павло пояснив: Царство Боже є правда, мир і радість в Духові Святому (Рим. 14, 17). От до цього миру, що найміцніше єднає християн в одно тіло й закликано їх, і тому вони мусять бути незмінно дружні, щиросердечні поміж собою. От той одяг, що ним християни завжди повинні бути одягнені, ніколи його не скидати, а щораз поновляти й лагодити на собі і в собі; хто одягнений в цей одяг, той одягнений у Христа.
І в такому одягові християни всі уявляють із себе якби одно тіло Христове, що потребує й відповідної поживи. І коли про всіх людей св. Павло каже, що «не одним хлібом житиме чоловік, а і всяким словом, що виходить з уст Божих» (Повт. зак. 8, 3), то для християнина найкращою поживою для життя є безперечно слово Христове. І ап. Павло радить Колосянам словом Христовим задовольнятися, як найкраще з усякою премудрістю, в науці Христовій найбільше любитися, з неї набиратись усякої мудрости для життя, і як погани розважали себе всякими гулянками, пияцтвом, так християни повинні один одного заохочувати, навчати, підносити псальмами хвальними, побожними піснями з радістю і від щирого серця вславляючи Господа. До такої гідної Христа розваги (коли пригадуєте) закликає ап. Павло Єфесян, застерігаючи, щоб вони не напивались вина, а сповнялись Духом, навчаючи один одного і вславляючи Господа псальмами та хвальними й побожними піснями в радости серця (Єф. 5, 18-19), до цього ж закликає й Колосян і всіх нас християн.
Бо ми, браття, є теж любі обранці Божі, закликані на весілля Сина Його, як каже Христос в своїй притчі про званих на весілля (Мат. 22, 1 - 12). Ми теж повинні мати на собі весільний одяг, пошитий з найкращих християнських чеснот і однодушно, побожними піснями радости духовної вславляти Христа Бога. Християнин повинен мати в собі, в своїй душі Христа, так щиро вірувати в Нього, щоб почувати з ап. Павлом, що вже не я живу, а живе в мені Христос (Гал. 2, 20). Християнин мусить бути й завжди одягнений в Христа, ніби в розкішну, прекрасну, чисту одіж, що приваблює до себе, робить його «світлом для світу» (Мат. 5, 17). Християнин мусить бути повний слова Христового, щоб і себе сповняв усякою премудрістю і один одного навчав і підносив побожним натхненням. Одним словом, кожний окремий християнин і вся церква-громада повинні якнайясніше відбивати на собі образ Христа й жити так, щоб у них «все і у всьому був Христос».
Браття! Як далеко Христова церква відійшла від цього апостольського образу християнина! І чим більше церква захоплювалась здобуттям собі земної влади над світом, тим більше вона морила голодом на слово Христове своїх християн, тим безсоромніше роздягала їх з Христа, виснажувала в них віру в Христа. Та тим більше й сама вона безсоромно роздягалась з Христа, вбиралась в різноманітний одяг світу цього, а віру в Христа, слово Христове обертала в предмет шкільної, схолястичної системи, в знаряддя для досягнення своїх земних мрій.
І перш за все це треба сказати про римо-католицьку церкву, що проголосила себе єдиною спасительницею світу, єдиною благовісницею апостольської науки для всього світу. Чи ж справді це так? Ап. Павло каже всім християнам: «Слово Христове нехай вселяється в вас багато», а римські папи та їх духовні всіх заходів вживали, щоб не дати в руки християнам Св. Письма, щоб не дати їм живити ним свою душу. З цією метою папи оголосили, що св. Письмо католики можуть читати лише латинською, для народу незрозумілою, мовою і на відправах читання св. Письма і самі відправи провадили і ще й досі провадять для всіх народів латинською мовою. Коли ж деякі більш освічені християни почали перекладати св. Письмо на мови народні, щоб і народові дати в руки слово Христове, то проти цих перекладів папи страшенно повстали, оголосили це єресю й такі переклади без жалю нищили.
Найвеличніший римський папа Інокентій ІІІ (13-го в.) оголосив, щоб миряни не сміли думати, що вони здатні розуміти св. Письмо, що думати так, це є єресь, що заслуговує суворої кари, що для християнина найвища гордість не знання св. Письма, а цілковита покора папі та його духовним На цій підставі суворо заборонено було не тільки св. Письмо, а й інші книги релігійного змісту видавати народними мовами, а тільки латинською. Всі переклади св. Письма безжалісно палили, а перекладачів й видавців відлучували від церкви й піддавали суду інквізиції. Який справді тяжкий голод на слово Христове, яка сумна темрява в розумінні християнства на довгі віки насунула на християнські по імені народи під проводом папів через позбавлення їх св. Письма! Але папи знали що робили: в каламутній воді краще рибку ловити — над темним народом вигідніше панувати.
Запевне з цією метою й російські церковні керівники довго забороняли переклади св. Письма з слов’янської мови, а на відправах ще й досі наказують вживати лише слов’янську, і тільки коли народи, що були під Росією звільнились і утворили в себе автокефальні церкви, безборонно скинули з себе цю зайву заборону і дали народам слово Христове на їх рідній мові.
Але от римські папи виявили себе оборонцями й слов’янської мови. Навіть наші українські уніяти ще й досі провадять відправи слов’янською мовою, вперто тримаються її, безперечно з наказів папи, хоч надто нівечать і калічать і слов’янську й рідну українську мову своєю вимовою. Для чого це? Що для римського папи слов’янська мова? Чому не звільнити вже від неї Українців? Ясно, що тут іде за те ж, щоб хоч слов’янською мовою, а все ж закрити від народу слово Христове й розуміння християнства.
Ми ж, браття українці, що не під папою, чи синодом, а вільні від них, станемо під провід ап. Павла, що каже: «Слово Христове нехай вселяється в вас багато», і вживаючи це слово своєю рідною мовою, будемо набирати з нього всякої премудрости. Нехай це вільне збагачення на слово Христове приведе нас і до вільної творчости у вславленні Господа псальмами, хвальними й побожними піснями.
Чи ж підносила римо-католицька церква в своїх дітях віру в Хри-ста, чи одягала їх в Христа? За цю працю взялась колишня католицька наука, т. зв. схолястика, що хоч усе людське знання зводила до церковного богословія, але своїми системами та формулами і віру в Христа обернула в пусту форму, підмінила Христа римським папою і одіж Христову перекроїла на свою моду, що з апостольською не мала майже нічого спільного. Ап. Павло застерігав Колосян: «Глядіть, щоб хто не обдурив вас філософією і марною спокусою по переказу людському, по вимогам світу, а не по Христу» (2, 8). Ця облудна для християн філософія за часів ап. Павла походила від жидівських вчених, що захопились поганськими системами.
Це застереження ап. Павла цілком стосується і до римо-католиць-ких вчених схолястиків, що взяли собі за учителя давнього поганського філософа Аристотеля і за його системою утворювали й католицьку догматику й католицьку мораль. А св. Письмо і апостольська наука були для них лише мертвим засобом з якого вони з великими хитрощами виводили все, що їм було треба за поганином Аристотелем, запевне по міркуванням людським, по вимогам світу, а не по Христу. Але римські папи цілком благословляли науку схолястиків і твори Фоми Аквинського, Бонавентури та інших шанували врівні з посланнями апостольськими. От ця схолястична поганська філософія, хоч її називали богословієм, найбільше працювала над тим, щоб довести головенство папи, князівство його в церкві та інші католицькі догми, що виснажували живу віру в Христа, роздягали християн з Христа, віддаляли Його від серця людей, плодили безвірство розумове, філософське. І коли тепер в хвилях без-вірства потопають християнські народи, то головна вина в цьому католицької церкви і її схолястики.
Так само роздягнула схолястика римська християн з Христа і в справі життя, моралі. Правда, схолястики завзято змагалися про те, що вартісніше для чоловіка, чи віра чи діла і нахиляли християн до того, що діла вартніші. Але які діла? Не лагідність, добросердечність, терпіння, що до них закликає ап. Павло, а певні обряди, форми, що над ними виконує ієрархія. Виконана форма і все зроблено. Коли н. пр. жида проти його волі насильно скупають у воді з словами хрещення, він уже охрещений, одягнений в Христа, хоч би й не хотів цього. А християнські чесноти? їх є невичерпна скарбниця у папи, кажуть схолястики. Плати гроші й купиш скільки тобі треба, за гроші одягнешся зараз, хоч би був й нагий до гола.
Браття! Не для зайвих закидів католицькій церкві ми все це кажемо. Ні, коли б придивитись і до православних церков, то і в їхнім житті й науці ми побачили б чимало подібного. Ми хочемо тільки зазначити, скільки тяжкого й зайвого бруду наросло на житті і науці церков за віки їхнього життя, та щоб ми були свідомі й добре розбиралися, що справді походить в церковній науці від Христа і апостолів, а що занесено в церкву зовсім з чужого табору. А щоб у цьому розбиратись, треба знати науку Христову й апостольську.
Слухайте ж уважно в церкві і самі читайте Євангелію й Апостола! Добре й церковний обряд виконувати, але далеко вартісніше вірою в Христа й життям у Христі багато одягтись і в цьому одязі завжди ходити. Амінь!
|