Шлях до життя дійсний і обманний(Неділя 30-та по Тройці)
Один молодий (Мат. 19, 20) єврейський законник звернувся до Христа з таким запитанням: Учителю благий, цебто добрий, милосердний, що мені робити, щоб життя вічне досягнути? Христос йому зауважив: «На що ти Мене зовеш благим? Ніхто не благий, крім одного Бога». Що єврейський учень рабинів звернувся до навчителя-рабина Христа з запитанням про досягнення царства небесного, це цілком для Нього природньо: вся наука єврейських рабинів зводилась до того, як євреєві досягнути життя вічного в царстві Месії, що для цього треба робити? Цікаві учні-законники запитували про це кожного рабина. Але звичайно шляхів до царства Месії шукали єврейські законники (та й ми не від того) як найлегших, , щоб найменших вимагали пожертв, самовідречення, праці над собою.
В керуванні до царства небесного були ріжні рабини: були й надто суворі, що вимагали цілковитої відданости Богові, великих пожертв, ретельного виконання найбільш дрібничкових і тяжких приписів єврейського закону, були й лагідні — «благі», що всяк полекшували шляхи до царства Месії, обмежували свої вимоги якоюнебудь десятиною з м’ят-ки, кмину та анису (Мат. 23, 23). І ті два нових навчителі, що ними тоді прогреміла вся Юдея, що до них усі звертались за вказівками шляхів до життя вічного в царстві Месії — Христос Спаситель і Його Предтеча Іван — були на погляд євреїв теж ріжних характерів.
Іван Предтеча вважався і був надзвичайно суворий навчитель. Він вимагав від своїх учнів цілковитого каяття, виправлення життя, відречення від усіх його принад, самих фарисеїв він тяжко докоряв, як грішників, часом проганяв їх від себе. Він сам провадив надто суворе пустельницьке життя, такого ж вимагав і від своїх учнів, він проповідував в дусі Іллі пророка, що зводив лише тяжку кару на грішників.
Про Христа Спасителя пішла слава, що Він навпаки дуже добрий, благий, лагідний навчитель: Сам Він не відмовляється ні від їжі, ні від пиття, навіть з грішниками, що про Нього говорили, що «Він любить їсти та вино пити, приятель митарям і грішникам» (Лук. 7, 34) й нікого не позбавляє надії на вічне життя. От через що й цей законник сміливо звернувся до цього лагідного, благого Навчителя з запитанням про те, що треба робити, щоб вічне життя осягнути. А коли почув від Христа, що для того треба лише Мойсеєві заповіти виконувати — не чинити перелюбу, не вбивати, не красти, не свідкувати не по правді, матір і батька шанувати — а про виконання ріжних приписів рабінських нічого Христос не згадав, то тим з більшою певністю своєї гідности до вічного життя, сказав: Я все це ще змалку виконую; чого ж мені ще недостає? Але Христос дав йому таку пораду, що бідний законник не стямився: Ще одного, сказав Христос, недостає тобі: «Усе, що маєш продай і роздай убогим і матимеш скарб на небі, та й приходь і йди за Мною». Цього не вимагав ні один із найбільш суворих навчителів. Навіть Іван Предтеча, і той лише казав: Хто має дві одежини, одну віддай тому, що не має, хто має хліб, нехай теж робить (Лук. 3, 11).
А цей благий Навчитель вимагає всього. Це ж не можливо. До того цей законник був дуже багатий і з сумом відійшов від благого Навчителя. Але Христос і тоді не зробив ніякого полекшення своєї вимоги до вступу в царство Боже. Він лише з жалем сказав: Як трудно багатому ввійти в царство Боже, лекше верблюдові крізь ушко голки пройти, ніж багатому в царство Боже ввійти. Закони земних проводирів мусять бути завжди суворі. Закони землі, земного життя, як фізичні, так і моральні полегшення не знають, вони непереможні. Тільки милість Бога небесного, Його безмежна любов і милосердя можуть перемогти, перевищити суворі, непереможні закони землі: земля лише вимагає, а тільки Бог разом і милує.
От в цьому розумінні Христос і сказав, що «ніхто не благий, крім одного Бога», що «те, що неможливе у людей, можливе для Бога». Але Христос був не тільки суворий Навчитель землі, з суворими непереможними вимогами, а й Бог з Його безмежною любов’ю і милосердям, що перемагає всі закони природи і тому Він безумовно був і «єдиним благим» на землі, і єврейському законникові зробив зауваження про бла-гість єдиного Бога, щоб той і на Нього дивився не лише, як на земного рабина, а й як на істинного Бога.
Але не тільки від цього законника, а й від усіх своїх послідовників Христос однаково вимагав відречення від майна. Це чиста дурниця, коли католицькі вчені твердять, що коли б цей законник справді так зробив, як Христос йому радив, він би зробив якусь поверхповинну заслугу. Навпаки, Христос ясно всім сказав: «Продавайте достатки ваші і подавайте милостиню, добувайте собі сакви, що не старіються і скарби, що не зменшуються на небесах» (Лук. 12, 33).
Але з погляду Христового і взагалі християнського і навіть загально людського ця витрата власного майна не є щось незвичайного, якась поверхповинна заслуга, а річ найбільш звичайна і незначна. Бо що таке земне майно, як не «земля і попіл», що на мент чоловікові достається, коли за них можна здобути вічне життя? Що трудного, якби так каже Христос, коли ти продаси ці скарби, що їх і міль псує і злодій краде, і здобудеш собі безмірно вартісніші на небі, що за них, коли підеш за Мною, матимеш вічне життя? Та й ти лише про власне життя дбаєш. А вбогі, а бідні? Тільки в братерстві всіх, за спільною допомогою в цьому житті ти можеш досягнути життя вічного. Отже віддай їм тимчасове, щоб разом з ними досягнути вічного.
В сучасних термінах це можна висловити так: Утворюй, скільки це від тебе залежить соціяльну правду на землі, дбай про правду Божу, про правдивий розподіл земного прожитку тут, щоб досягти царства Божого і вічного життя. Тут зовсім немає якоїсь особистої заслуги, а грубо висловлюючись, лише вигідна комерція. Від усіх своїх послідовників Христос безмежно більше вимагає, вимагає цілковитого самовідречення: «Хто хоче йти за Мною, каже Він, нехай відречеться від себе і візьме хреста свого та й іде за Мною, бо хто хоче зберегти душу свою, той погубить її, а хто погубить душу свою ради Мене, той придбає її» (Мат. 16, 24).
Любі браття і сестри! Це цілковита дурниця католицької моралі, що їх почасти прийняла і православна наука, ніби між заповітами Хри-ста є вимоги обов’язкові для всіх, і є поради для тих лише, хто хоче. Навпаки, всі Христові заповіти оскільки безмежно високі, остільки й категоричні, суворі й обов’язкові для всіх. Свої заповіти Христос давав у вигляді порад — «коли хочеш», а не вимог — «ти повинен-мусиш», бо в своїй церкві Він хоче бачити лише вільних громадян неба, а не підневільних рабів землі, але воля людини в виконанні заповітів Христових робить їх ще більш обов’язковими й категоричними для кожного християнина.
Це страшенний наклеп на Христову науку з боку ворогів християнства, коли вони кажуть, ідо християнство є віра компромісів, що вона мало вимагає, а багато прощає, що можна бути християнинон так, між іншим, і заповіти Христові виконувати лише, так сказати, постільки поскільки. На таких з жалем і гнівом дивився Христос: «Ой, роде невірний і розпутний! Доки буду з вами? Доки терпітиму вас? (Мат. 17, 17). Закони Христові безмірно суворі і для всіх обов’язкові, як принципи життя, але Христос є не тільки суворий учитель, а і єдиний благий Бог, що й неможливе робить можливим, і навіть найбільші порушення своїх заповітів покриває своїм безмежним милосердям, бо Він на себе взяв усі гріхи світу.
Закони Христові безмірно суворі, але зате вони безмірно більше дають, ніж вимагають: вони вимагають дрібне, тимчасове, а дають і тут на землі всю повноту життя, і там на небі вічне царство. Закони Христові, як взагалі закони, трудні, важкі, але й своєю величністю і відповідальністю сумлінню людському, великими обіцянками вічного щастя за виконання їх, і певною надією на здійснення цих обіцянок Христом, вони при всіх своїх труднощах є легкі і приємні. «Ярмо Моє приємне і тягота Моя легка», казав Христос (Мат. 11, 30)...
Браття! Багато й тепер є учителів нових, що настирливо показують нові шляхи життя земного. Ще більше є й молодих учнів-законників, що шукають цих шляхів з захопленням, стають на них. Запевне ми не мусимо й вимагати від нових учителів благости, милосердя. Ніхто не благий, тільки один Бог, а ці учителі є суворі проводирі землі і її життя, що зовсім відкидають і Бога і небо. Але ж в їхніх нових вимогах немає не тільки благости, а й звичайного життєвого розрахунку. Правда тепер не кажуть уже — продай своє майно, відмовся від нього для загального добра, бо як треба бувало, то й самі дармо заберуть усе без жадного милосердя.
Тепер кажуть: продай віру, продай Христа, продай церкву, продай вітчину, продай душу — от усе це продай, тоді тільки будеш мати надію на товариство з нами в новому життю. Але що це за комерція? Що вона тобі дасть? Продай те що в тебе є найціннішого, дорогого, невмирущого, а одержиш... кілька червінців та кусник хліба на щоденне підживлення, продай вічне, а одержиш нікчемне. Той законник не захотів продати цього нікчемного для здобуття вічного і з сумом відійшов, жаль йому стало майна.
А сучасні юнаки-законники перед вимогою — продай вічне, дороге задля здобуття тимчасового, нікчемного в новому житті — трохи помнуться та й продають, продають й нарід свій і віру і Бога, і церкву і Христа — все продає; особливо на це квапливий наш брат, українець. Навіть духівництво, пан-отці, що десятки років священствували і вони безсоромно оголошують в часописах: Я ніколи не вірив в Бога, а обдурював нарід за паляниці, а зараз хочу стати чесним... щоб одержати хлібний пайок... Продає наш землячок і себе і рідного брата і батька, і гуртом і в роздріб, як кажуть. Продає, а що здобуває?...
Браття! Ми зараз переживаємо хвилю жахливого самогубства: молоді, що тільки що почали жити, раптово насильством над собою кінчають своє життя: «Ні, так далі жити не можна» (Записка одної панночки), пишуть і пускають собі кулю в лоб. От за що продає себе і все своє найцінніше ця молодь!... Бо й справді: Продав віру, Бога, нарід свій, душу свою, родину свою... Що ж залишилось? Нічого не залишилось, повний банкрот. А щож здобув за таку ціну дорогу? Може нову віру, новий народ, нову родину, нову душу? Ні, нічого цього не здобув, а лише кулю в лоб. Страшенна продажність, безсоромне зрадництво, безоглядна торгівля всім, що є найбільш святого, і як фінал усього цього — самогубство...
Любі брати і сестри! Молоді законники, що шукаєте так напружено шляхів до нового життя, що звертаєтесь до ріжних сучасних раби-нів-учителів з вічно новим запитанням: що мені робити, щоб життя, справжнього, вічного життя досягнути! Опам’ятайтесь, обдумайтесь! Ідіть до єдиного благого Учителя — Христа! Тільки в Нього найдете найвищі принципи до найкращого земного життя, тільки в Ньому найдете життя вічне. Тільки Він відновить, поверне вам усе те, що ви продали учителям світу цього, поверне вам душу, поверне Бога, поверне вам і рідний нарід і церкву і родину, поверне вам усе те, що дасть вам гідне, радісне й вічне життя, що його й смерть не відбере, і як єдиний благий Бог, і неможливе для людей зробить для вас можливим.
В ці тяжкі часи людського земного бездоріжжя й ошуканства ходім же, любі браття і сестри, за Христом! Він нехай буде для нас єдиний шлях, істина й життя (Ів. 14, 6). Амінь!
|