Богоявління Йорданське і Синайське. Пошана образів(На Водохреща)
Різдвяні свята закінчуються у нас, браття, великим святом Водохреща, на спомин того, що Христос, Спаситель наш, коли Йому було 30 років прийняв Хрещення від Івана в річці Йордані. Хрещення Христове має величезне значення для всього світу, бо з цього менту Христос виступає на своє служіння людям не лише як «Син Чоловічеський», а й як Син Божий, що в Ньому, як каже ап. Павло, живе вся повнота Божества тілесно (Кол. 2, 9). От чому свято Водохреща зветься ще Богоявлінням.
Але не тільки своє Божество виявив Христос в час свого хрещення в Йордані. В цей мент виявив себе Бог людям у всій повноті свого життя, у всіх трьох Особах. Бо як Христос, Син Божий, охрестився в ріці Йордані і виходив з води, то Бог Отець голосом з неба засвідчив про нього, як свого Сина, а Дух Святий зійшов на Нього у вигляді голуба. Тому свято Водохреща зветься Богоявлінням ще й через те, що в час хрещення Христового явився Бог людям у всій повноті своєї Божественної природи, як Бог Отець, Бог Син і Бог Дух Святий, явився як Пресв. Тройця. А віра в Бога, як Пресв. Тройцю є головна відміна християнської віри, якою відріжняється християнство від усіх інших вір. Лише ми християни віримо в Бога, як єдиного природою і Троїчного в Особах, тому і хрещення в християнську віру провадиться в ім’я Отця і Сина і Св. Духа.
Дуже гарно здавна виявляв свою віру в Пресв. Тройцю і наш Український нарід, зокрема на свято Водохреща. В це свято побожні парафіяни приходили до церкви, маючи в руках «трійці», цебто три воскові свічки, зв’язані докупи й гарно прибрані васильками, калиною й іншим зіллям. Підчас процесії на Йордань вони йшли з цими трійцями, свічки ясно горіли, а на освяченні води трійці передавали священикові і він разом з хрестом при співі: «Коли Ти, Господи, хрестився в Йордані явилось поклоніння Св. Тройці» погружав у воду й ці трійці. Так яскраво в нас відзначалась велика Йорданська подія і її значення для християнської просвіти, і саме Водохреща називалось Просвіщенням.
Але світлу радість Йорданського Богоявління намагаються похитнути й пригасити, як безвірники із своєю наукою, так і ті, що звуть себе найвірнішими, євангельськими християнами. Дамо коротеньку відповідь на ці обидва боки, щоб скинути з нашого свята те покривало, яким намагаються закрити його сяйво.
Підчас Водохреща відбулись надзвичайні явища, як свідчать Євангелії: Відкрилось над Христом небо і почув св. Іван Хреститель голос із неба, що свідчить про Христа, і побачив Духа Св., що сходив, як голуб, на Нього. І от безвірники кепкують з цих явищ, кажуть: Як це так небо відкрилось? Адже всім відомо, що небо це є не що інше, як безмежний повітряний простір і ні відкриватись, ні закриватись він не може. Голос Божий з неба... Але ж Бог є дух, ні язика, ні горла не має, як визнають християни. Як же і чим Він міг заговорити? Дух Святий як голуб... Що це за уява? Отже кажуть безвірники, все це є не більше, як звичайна байка, релігійні забобони. Наука каже щось зовсім іншого.
Запевне переконувати безвірників, що визнають лише фізичні явища, що їх бачать своїми фізичними очима, що є безмежно вищі й величніші моральні уявлення, що моральна сила і краса далеко перевищує фізичну і існування її таке ж дійсне, як і фізичної, — марна річ; сліпого не переконаєш в красі світла. Але нам християнам, що поверх фізичних явищ, відкритих тілесним очам, оком віри вбачаємо світло безмежної любови Божої в Його піклуванні про спасення світу від кайданів землі, для нас і небо відкрите і голос із неба і Дух, як голуб — все це надзвичайно ясно промоляє нашому моральному сумлінню і приймається нами за більш навіть дійсне, ніж безмежність повітряного простору та інших фізичних явищ.
Бо що для нас близче і більш дійсне, як Бог в Його безмежній любові до світу, задля якої Він і Сина Свого Єдинородного в образі людини на світ послав, і Духа Св. в образі голуба, і Сам подав свідчення про Сина Свого. Ця любов не була б вона Божественною, коли б в разі потреби не перемагала фізичних явищ і не використовувала їх для морального піднесення світу. Христос і апостолам казав: «Від вині побачите небо відкрите і янголів Божих, що підіймаються й спускаються до Сина Чоловічого» (Ів. 1, 51). Цього явища в фізичному розумінні св. апостоли запевне ніколи не бачили, але небо любови Божої над ними завжди було відкрите, вони більше перебували на цьому небі світла і волі, ніж в проваллях земних піклувань і це небо краще сприймали очима віри, щирістю життя, ніж явища землі фізичними очима.
Наука, кажуть, інше говорить. Але про яку науку тут мова? Коли про ту, що досліджує фізичні явища природи — а іншої вони не визнають — то ця наука до нашого свята, до наших уявлень віри мало має відношення. Ті, що визнають лише свої фізичні враження, можуть відкидати все те, що вище їх фізичного сприймання, можуть відкидати і Бога і духовне небо і Сина Божого в вигляді людини, і Духа Св. в вигляді голуба, можуть все це небо морального світла і краси закривати за собою і лізти в темний льох лише земного життя, — а для нас, браття, що світлом Христової віри освітлені і з темного, земного льоху прагнемо на вічно світлий безмежний простір неба духовного, для нас під світлом віри найбільш близьке, ясне і радісне й небо Божої любови, небо живе, животворче, а не мертвий повітряний простір, і голос Бога Отця — голос Божої любови, що лунає для нас виразніше, ніж голоси фізичної природи — для нас приємніший, і Дух у вигляді голуба, дух чистоти, святости й освячення.
Ми визнаємо науку Христову, віримо в цю науку. Будемо ж нею просвіщати свій розум і серце, освітлювати своє життя, особливо в це свято Богоявління Йорданського, просвіти християнської А наука людська... вона теж багатьох приводить до Бога, до визнання духовних явищ, а та наука, що на ній опираються безвірники, то те в більшости не наука, а наукові забобони, байки, причіплені до справжньої науки червоною ниткою безвірників.
Для них вже більше зрозуміле Богоявління Синайське, де були і грім і блискавки, і дим і землетрус, як ознаки голосу Божого і Його присутности, де більше виявилась зовнішня величність, гнів, помста, що викликали жах, лякали, ніж Божа любов і милосердя. Залишимо ж їх з їх фізичними явищами та враженнями й перейдемо до тих, що себе зовуть вірними євангеликами.
Вони вірять, що Христос Бог хрестився в Йордані, що на Нього зійшов Дух Святий в тілеснім вигляді, як голуб (Лук. 3, 22), але більше ніж це Богоявління Йорданське шанують Богоявління Синайське для єврейського народу. Найголовніша заповідь, що її виголосив Бог єврейському народові на Синаї була та, щоб євреї лише Його одного визнавали за Бога й не робили собі ідолів, цебто всякої постати подібної до чоловіка, звірини, чи іншого створіння й не шанували їх, як Бога. На підставі цієї заповіди Божої на Синаї і християни, кажуть євангелики, не повинні робити собі образів Бога й Його святих і поклонятись їм.
Правда, Богоявління Синайське й Богоявління Йорданське мають між собою певний зв’язок. Богоявління Синайське було прообразом, провіщенням Богоявління Йорданського. Про це ясно свідчить св. ап. Павло в тому Апостолі, що його ви сьогодні будете чути на Йордані під час освячення води. Він тут каже до християн з євреїв: «Нагадую вам, браття, що батьки ваші під хмарою були і всі в Мойсея охрестилися і всі те ж, що й ми, пиття пили, і всі ту ж, що й ми їжу їли, бо пили вони з тієї ж духовної скелі, що мала прийти, а скеля та була — Христос» (1 Кор. 10, 1-3).
Це значить, що перехід євреїв через Червоне море й визволення їх від рабства єгипетського був ніби хрещенням їх в Мойсея, прообразом нашого хрещення в Христа, що закон даний євреям на Синаї був тим же духовним питтям, що й закон християнський, бо джерело цього пиття там і тут було одно — Христос. Але в цих двох спільних Богоявліннях є й величезна ріжниця, яку теж з’ясовує ап. Павло. Перш за все єврейське хрещення в Червоному морі було хрещення в Мойсея, євреї життя своє, свій провід довіряли людині, бачили перед собою лише людину. Зовсім не те є хрещення християнське, хрещення у Христа, як Бога в образі людини, що всім себе показав на Йордані і ввесь час свого життя на землі.
Далі, євреї прийняли хрещення в Мойсея під хмарою, що закривала від них небо й на Синаї в час Богоявління була хмара, темрява й туман і, навіть на Мойсея, що в нього вони хрестились, не могли дивитись, бо лице його було закрито покривалом (2 Кор. 3, 7-16). А Христос, коли хрестився, не тільки над Ним відкрилося небо, а й ученикам своїм сказав, що вони будуть бачити небо відкритим. І не тільки не крив Він свого лиця і постаті Св. Духа у вигляді голуба від людей, а навіть з Мойсеєвого закону зняв те покривало, що лице Мойсеєве закривало, як каже ап. Павло, поширювалось і на закон Мойсеїв і ми всі, каже апостол, відкритим лицем, поглядаючи, як у зеркало, на славу Господню, преобразуємось у той же образ від слави в славу, як від Господнього Духа (2 Кор. 3, 18).
Голос Божий підчас Синайського Богоявління лунав грізно, Бога ніхто не бачив, але голос Його при громі, блискавиці, полум’ї й землетрусі лунав так жахливо, аж євреї не могли його слухати, боялись, щоб не померти і просили Мойсея, щоб сам він прийняв закон від Бога, а їх пустив до дому. Підчас Йорданського Богоявління нічого жахливого не було і навіть голосу Божого народ не чув, а лише Іван Хреститель, а народ лише бачив лагідні, повні любови й покірливости постаті Сина Божого в образі людини, Духа Святого в вигляді голуба й Івана Хрестителя, що якби заміняв тут Мойсея...
Вже років через 40 після Синайського Богоявління Мойсей перед своєю смертю, коли давав євреям останні заповіти, то казав: «Пам’ятай, Ізраїлю, що, коли стояв ти коло Синаю і гора ця палала полум’ям під саме небо і повстала хмара, туман і темрява і промовляв Господь із полум’я, ви чули лише голос слів Його, але ніякої постаті не бачили, окрім голосу. Пильнуйтеж добре душ ваших, бо ніякої постаті ви не бачили в той день, коли промовляв Господь, щоб не почали ви робити якої постаті чоловічої або з скотини або творіння небесного, чи підземного та покланятися їм» (Повт. зак. 4, 11 -25).
Таким чином, заповідь, щоб не робити собі постаті Бога, Мойсей ставить в пряме сполучення з тим, що на Синаї народ не бачив ніякої постаті Божої, а лише чув голос. Зовсім не те було підчас Богоявління Йорданського. Тут навпаки ніякого голосу Божого народ не чув, чув цей голос лише Іван Хреститель, а бачив лише постаті Христа-Бога і Св. Духа. І коли б Іван не був так скоро убитий, та коли б пригадував народові про Йорданське Богоявління, він би мусів так сказати: Пам’ятайте, що й на Йордані підчас хрещення Христового ви ніякого голосу не чули, а бачили лише постаті Сина Божого і Св. Духа. А з цього вже б ніяк не виходила заборона робити образи цих постатей.
Яке ж Богоявління повинні ми, християни, брати собі за приклад і керівництво до життя, чи Йорданське, чи Синайське? На це теж відповідає нам ап. Павло: Коли я те, що зруйнував, цебто Синайський закон, що вже минувся з пришестям Христа, знов будую, то я з себе злочинця уявляю (Гал. 2, 18). Безумовно, і в часи Синайського Богоявління були на Синаї не тільки Бог Отець, а й Син Божий і Дух Святий, була вся Пресвятая Тройця одноістотна і неподільна, але й постаті Сина Божого і Св. Духа ще тоді народ не бачив, ще не час був їм виявляти себе в постатях, бо народ був тоді дуже нахильний до ідолопоклонства і міг би легко постатям людини, чи птиці надати пошани, що личить Богові. То ще був час несвідомости, ще недорослости, малолітства (Гал. 4, 1), коли Синайський закон був вихователем до Христа. Коли ж прийшла повнота часу, коли послав Бог Сина Свого в образі чоловіка і Духа Сина Свого послав у серця наші, коли ми християни вже не малолітки, а дорослі сини Божі, то повертатись нам знову на малолітків — вихованців Синайського закону — не личить християнській волі і свідомости (Кол. 4, 5)...
Отже, браття, ми сини благодаті Христової, а не закону Мойсеєвого, не тільки чуємо голос Божий завжди в св. Євангелії, а Він явив нам і образ свій в Йорданськім Богоявлінні, а потім і в Богоявлінні на Таворі і в Розп’ятті на хресті і в Преславному Воскресінні, і в усіх подіях свого земного життя будемо шанувати Його, як Бога, всіма дарами своєї душі, і слухаючи Його голос у св. Євангелії і споглядаючи на Його постать на святих образах, шануючи й образи Його Пречистої Матері, Його друзів-апостолів і інших святих.
Закидати християнам ідолопоклонство — що образи наші є ідоли, наші боги — також безглуздя, як закидати дорослій, нормальній людині, що вона перейшла на дитячий розум. Браття! І зараз ми урочисто зі святими образами підемо на Йордан святити воду на спогад Хрещення Христового в Йордані, зводити на воду благословення Йорданське. Будемо ж почувати своєю вірою, що й над нами відкрилось небо, що з нами невидимо присутні й представники царства Небесного — святі Божі, образи яких відзначають їх присутність, — що з нами в Свому образі, в Свому хресті і Сам Христос — наше світло й життя. Слава Тобі, Христе Боже, що явився на Йордані і світ просвітив. Амінь!
|