Величність Хрещення Христового(На Водохреща)
Господь наш Ісус Христос свою всесвітню діяльність на спасіння людей почав тим, що прийняв хрещення від Івана Предтечі в ріці Йордані.
В життю кожної людини, любі брати і сестри, бувають надзвичайні менти, які відзначають собою все життя її. Після днів і років звичайного життя ці менти, як ті зорі, зразу освітлюють шляхи чоловіка, дають напрямок його дальшій діяльности. Навіть звичайна людина таких ментів, як скінчення школи, одружіння, вихід на вільне самостійне життя ніколи не забуває, весь вік свій ним керується.
Для людей же, обраних Богом, такі надзвичайні менти, це є заклики до виконання свого обрання, це є ті менти, що відчиняють небо над Божим обранцем, посилають йому силу і натхнення. Так про Івана Предтечу св. Письмо каже: «Був голос Божий до Івана в пустині, і з того часу він став пророком». Пророк Ісаія пише про себе: «Я бачив Господа в Храмі, що сидів на високому престолі і сказав Він мені: Іди, проповідуй народові цьому». І він пішов. Св. ап. Павло йшов переслідувати християн, але відкрилось йому небо, він почув голос Христа і став Його апостолом.
От таким надзвичайним і величним ментом в житті Христа було Його хрещення, після якого Він вийшов на проповідь всьому світу. Але в чому ж була надзвичайна величність хрещення Христового? Христос же не в мент хрещення свого прийняв заклик і пророцьке натхнення від Бога. Ні, Він, як каже св. Письмо, споконвіку був у Бога і Сам був Богом (Ів. 1, 1), а св. ап. Павло долає, що Він був по природі Бог, і не вважав за хижацтво того, що був рівний з Богом (Фил. 2, 6).
Яку ж величність могло додати до цього безмежного Божества хрещення Спасителя? Вся величність Хрещення Христового була в тому, вся надзвичайність цього менту була в тому, що в мент Хрещення Він надзвичайно принизив себе, бувши рівним з Богом. Він в цей мент, як каже св. ап. Павло, вигляд раба прийняв, подібним до чоловіка став, і навіть як чоловік принизив Себе до останнього, аж до смерти і смерти хресної (Фил. 2, 8). Отже не на звеличення своє йшов Христос на Йордан до Івана, бо Він вже мав безмежну величність, а йшов на своє безмірне приниження для спасіння людей.
От через що, коли Іван Хреститель, побачивши Христа, що підходив до Нього для хрещення, нагадав Йому про Його Божестевенну природу, кажучи: «Мені треба хреститись від Тебе, а Ти до мене приходиш», — то Христос на це відповів йому, вказуючи на своє рабське приниження: «Залиши, каже, тепер це, бо так нам треба сповнити всяку правду» (Мат. 3, 15). От через що і Отець Небесний відкриттям неба над Христом в мент Хрещення і своїм свідченням і благодатю Св. Духа свого благословляє не звеличення Христа, а Його крайнє приниження, щоб, почавши своє служіння людям з самих глибин падіння людського Він підніс рід людський на саму безмежну височінь єднання чоловіка з Богом. От через що св. Іван Хреститель, побачивши на другий день Христа, показав на Нього своїм учням і сказав: «Це Агнець Божий, що взяв на себе гріхи світу» (Ів. 1, 29).
Любі брати і сестри! Коли в Хрещенні Господньому ми святкуємо не Його звеличення, а Його безмежне приниження з любови до людей, то повинні ми розуміти, з цього свята навчитись тому, що і в житті людей, в поводженні народів не тільки має ваги зовнішня величність, скільки смирення, убогість духа. Де зовнішня величність, там нема глибини єднання, теплоти любови, там тільки, як каже апостол, мідна труба, що звенить та бубон, що гуде (1 Кор. 13, 1). Скільки було величних приходів до людей земних царів і князів при звуках труб, гудінні бубнів, при жахливих ознаках земної могутности і сили, — і всі вони зникли, не залишили по собі ніяких спогадів утіхи і вдячности від людей, а хиба лише жах і розчаровання.
Прийшов Христос до людей, прийшов у вигляді останнього раба але з повнотою любови і смирення духа, з готовістю до смерти послу-
жити людям і цей прихід на віки освітлює всі глибини духовної темряви людей, дає найвищу утіху і силу до життя всім народам. От через що явлінню Христа ми сьогодні співаємо: Господи, Ти явився сьогодні всім народам і світло Твоє відбилось й на нас, бо Ти прийшов; Ти з’явився, як світло недосяжне (Конд.).
От цією наукою Христовою, що не зовнішня величність, а повнота і смирення духа є головна сила життя, ми повинні пройнятися з осібна в наші часи, коли все розраховується лише на силу, на величність людську, коли і Бога з Його приниженням хотять замінити чоловіком з його марною величністю, коли натхнене слово Божої віри, любови хотять заступити холодним розумом людської науки. Чим тоді утішиться і піднесеться людність, коли закриється над нею небо, замовкне голос Божий, зникне дух чистоти і любови, а замість Ягнця Божого, що взяв на себе гріхи світу, стане той, хто шлях свого явління встелив найбільшою кількістю неповинних душ?
Проймемося ж, браття, в це свято смирення, убогістю духа, щоб збогачувати його світлом тієї божественної науки, яку став благовістити Христос по всій землі після святого Хрещення свого. Наш рідний Український народ, дякувати Богові, має тепер повну можливість поповнювати світлом Христової науки ту вбогість духа, в якій його досі тримали. Він будує свою рідну церкву, вживає божественну науку на своїй рідній мові, єднається в своє рідне Христове братерство...
Але не тільки себе збогачує тепер наш народ світлом Христової науки, він виступив через свою церкву з закликом до всіх церков, до всіх народів з закликом до всесвітнього єднання, до братерства і любови Христової між усіма народами світу. В свому заклику наша церква минає тих, хто своєю величністю виліз на верх життя і сприяв розкладу церкви Христової, а звертається до тих смиренних і убогих духом вірних Христової громади, що бажають правди, як їжі та пиття і від Христа чекають задоволення... Амінь!
|