Митр. Василь Липківський.
Проповіді

Філософія по стихіях світу цього і по Христу
(Новий рік — Колос. 2, 8–12)

Вітаю Вас, браття, з Новим Роком, і нехай наводить він нас на добрі думки й почуття, щоб і життя наше на добре поверталось. Св. ап. Павло в цей день дуже влучно застерігає нас, кажучи: «Глядіть, щоб хто не звів вас філософією, пустою облудою по переказу людей, по первотинах світу, а не по Христу». От на цьому застереженні ап. Павла спинимось сьогодні своєю думкою, бо Новий Рік взагалі викликає людей на всякі думки, мудрування, на всяку філософію, звідки що йде, до чого прийде, що нам принесе і т. ін.

Філософія мудрування це є природна властивість і натуральна потреба кожної людини, яка завжди діє в її душі. На те Бог і розум дав чоловікові, щоб він завжди мислив, міркував, мудрував про всякі речі, про все те, що в собі почуває, що навколо себе бачить і чує, робив з нього певні висновки, накреслював на підставі своєї філософії, цебто мудрування, любови до мудрости певні шляхи життя. Особливо такі менти, як от Новий Рік, чи інший видатний день в нашому житті, чи видатна подія в житті близьких наших, чи видатне явище світу, викликають у нас різні думки й мудрування. Тут уже кожний чоловік, так сказати, від колиски до гробу є філософ і кожному вікові людини властивий свій філософський світогляд.

Для малої дитини все, що вона бачить, чує, все для неї нове, все її дуже зацікавлює, все вона, як суха губка, в себе вбирає, без розбору і добре й лихе і всьому радіє. Це є філософія набуття досвіду, філософія проґресу, еволюції. Для молоді все теж ще зберігає в собі принаду новини; як мудрий Соломон в молоді роки, молодь готова в «Пісні пісень» оспівувати все принадне, творити з нього свої ідеали, але вже не задовольняється лише дійсністю, прагне чогось кращого, вищого, прагне зміни дійсности для досягнення ідеалу. Філософія молоді є теж продовження набуття знання, але разом з тим і філософія протесту проти дійсности, філософія революції.

Для чоловіка дозрілого віку, що вже придбав собі певний запас знання, вже склав собі певний і сталий світогляд, настає пора охорони того, що він придбав і збагачення ним віку молодшого. Він, як Соломон в дорослі роки, готовий викладати свої мудрі приповісти, досвід свого життя для навчання дітей, затримання їх від усяких непевних кроків молодости; це є філософія охорони, консерватизму.

Нарешті, для старої людини, що вже більше нічим не цікавиться, дивиться вже більше по той бік гробу, як для Соломона в старі роки, вже нема нічого нового під сонцем, «все марнота над марнотами», остання доля його — в спокою їж хліб, який маєш і жди смерти (Екл. 3, 22). Це вже філософія повного застою, реакції.

Отже і в цей Новий Рік кожний чоловік про себе мудрує, філософує, міркує про своє минуле, майбутнє, про свої бажання, поривання: той, як дитина безпосередньо тільки радіє, що Новий Рік настав, той як юнак до почуття радости додає й деяке незадоволення, ставить свої вимоги до Нового Року, вимагає в нього певних змін, здійснення ідеалів; другий з самозадоволенням хвалить Бога за те, що є, а іншому вже все байдуже, аби тягнувся кусок хліба.

Але, браття, філософія ніколи не залишається в душі кожної окремої людини, вона вимагає, щоб нею поділитися з іншими, вона гуртує людей, настроює їх, кидає на різні досягнення. Не що інше, як людська думка, філософія збурює війни, заколоти, творить певний лад, дає закони суспільного життя, утворює внутрішні настрої особистого життя. А в кожному народі були і є люди особливо глибокої думки, широкого світогляду, що всі свої думки про життя світу, про життя людства, про досягнення щастя на світі складають до купи, утворюють певні філософські системи, викладають на папері, поширюють до відома й керівництва життя людности. От ці системи мають велике уже суспільне значення, вони саме дають певний напрям життю людства тієї, чи іншої доби, і кожний чоловік не тільки сам по собі є філософ, а стає й послідовником тієї, чи іншої філософської системи, а часто й провідником її.

От від цих систем, що мають в своїй основі перекази людські та первотини світу й застерігає ап. Павло вірних. Ці системи можуть уже завести і самого філософа і його послідовників на кривий, облудний шлях, збити людей з правдивої дороги. Це особливо в часи апостольські небезпечно було для християн ще близьких до науки Старого Заповіту, бо тоді між жидами, особливо в Александрії, тодішньому осередку поганської філософії, з’явились вчені, що заходились погодити закон Мойсеїв з поганською філософією.

Вони зберігали всі приписи закону жидівського й обрізання й дні жидівських свят і закони про їжу, про тілесну чистоту, але всьому цьому вони намагались надати якогось символічного, переносного, філософського значення, обсновували їх всякими байками, своїми міркуваннями, поясненнями, що їх апостол називає людським переказом. Але в цьому переказі жидівський обряд набував більш привабливого для християн філософського розуміння і це могло привести християн до великої спокуси й облуди виконання християнами жидівського обряду, проти чого ап. Павло завжди так палко повставав.

Але і сама по собі поганська філософія для християн уже не придатна, бо вона ґрунтується на первотинах, стихіях світу цього. Поганські філософи справді замислювались найбільше над тим, як повстав цей світ, які первісні стихії (елементи) світу цього. Такими стихіями чи первотинами (первнями) світу вважали вогонь, повітря, воду і землю. Інші філософи виводили світ з гармонічного сполучення цих елементів (Пітагор), інші (Платон) в первісних ідеях світу, інші з законів матерії (Аристотель) — у всякім разі всі шукали основ для філософії в зовнішних стихіях, первісних силах, в якомусь хаосі, з якого повільно утворювалась світова гармонія.

Але сила всякої філософії не в думках і мудруваннях, а в тій моралі, що з цих думок виникає, в тому життю, що на цих думках ґрунтується. І от, як філософія поганська ґрунтується на первотинах, стихіях світу цього, так і мораль поганська є задоволенням природних потреб тіла, так і життя поган є служіння цим природним силам в образі ідолів, всяких богів та богинь, що уявляють собою ці первотини, принади світу.

Не така повинна бути філософія християнська, а також і християнська мораль і життя. Запевне і природа може бути матерією християнської філософії, але тільки, як початок її, як первісні елементи, як виявлення в них премудрости і всемогучости Божої. Але головною підвалиною християнської філософії мусить бути Христос, в Ньому живе вся повнота Божества, цебто всякої премудрости, всякої філософії в тілесному образі, в образі чоловіка. Христос є Голова всіх янгольських сил, всякого князівства і власти, тим більше християнин повинен в Ньому мати всю повноту мудрости, всю силу своєї моралі й життя.

Отже, як філософія поганська, а за нею мораль і життя розтікається по первотинах світу, звернена на служіння їм на їх задоволення, так християнська філософія, мораль і життя мусить бути все звернене на душу людини, на внутрішній стан її, на її життя у Христі, в єднанні з Христом. В Ньому для нас і ввесь жидівський закон, в Ньому ми й обрізані, але обрізанням духовним, нерукотворним, цебто звільненням віл гріхів і життям вільним від усього гріховного, тілесного. З Ним ми й поховані через хрещення, в Ньому й воскресли через віру, що Бог воскресив Його з мертвих.

От та філософія, якою повна повинна бути думка християнина і для якої жидівська філософія з її переказом людським і поганська з її первотинами світу є лише пуста людська облуда. «Все те є тінь того, що настане, а тіло — Христос» (Кол. 2, 17).

Браття! Чи застереження ап. Павла проти філософії торкається й сучасної філософії? Філософія тепер великого розквіту й найбільшого впливу на світі, вона власне керує зараз світом. Але майже вся сучасна філософія, як і давня поганська, ґрунтується на первотинах світу цього і природнича, натуралістична. Мало того, вона не тільки не є християнська, не хоче мати нічого спільного з Христом, бореться за повну незалежність від усякої віри і в основі своїй має не Христа, а безвірство. Не дивно, що й мораль людська й життя людности все цією філософією звернене до первотин світу цього, до поліпшення зовнішніх умов життя, до використання для нього всіх сил і первотин світу.

Не дивно, що з цих первотин золото стало тепер справжнім всесвітнім ідеалом, що за нього ведуться великі війни, йде невпинна гризня між народами, витрачаються мільйони людности. А внутрішність, а душа людська, совість людська зовсім знехтована, і сам чоловік за сучасною філософією є теж первотина, витвір світу і нічого вищого над світом, незалежного від світу в собі не має, і над собою нікого вищого не має, бо й сам є ідолом, хоч не таким коштовним і привабним, як золото...

Отже і сучасна філософія є для нас та марна облуда по переказах людських і первотинах світу цього, від якої застерігає ап. Павло. Безумовно, за порадою ап. Павла: «всього досліджуючи, доброго держіться» (1 Сол. 5, 21), ми мусимо досліджувати й сучасну філософію, щоб іти свідомістю врівні з віком; та і в ній не все тільки зле й облудне. Але приймемо до уваги й другу пораду апостола: «не перетворюйтесь за зразками світу цього, а найбільше дбайте про те, щоб зміцнитись силою через Духа Святого у внутрішньому чоловікові, щоб Христос вселився вірою в серця ваші» (Єф. 3, 16-17).

Нехай же цей Новий Рік настроїть наші думки на ту філософію, щоб, як каже ап. Павло, скинути з себе давнього чоловіка, що тліє в похотях лукавих, а обновлятись духом розуму нашого та одягнутись в нового, створеного по Богові в щирій праведности і святости (Єф. 4, 22-24). Браття! Сумну темряву ночі і густоти туману напустили на життя наше сучасні філософські системи, особливо матеріялістичні. Нехай же з цього Нового Року світло Христове розвіє темряву ночі, знищить туман, щоб і ми в Ньому побачили світло. Амінь!